Захід програє Кремлю у боротьбі за гуманітарні цінності і міжнародні норми

Зараз вже ніхто не може сказати, що було б у Сирії сьогодні, якби восени 2015 року на захист режиму Башара Асада не прийшов Володимир Путін. На той час сирійські урядові сили не контролювали більшу частину території, а опозиційні угрупування міцно закріпилися у передмістях Дамаску – у Східній Гуті. Здавалося: ще невеличке зусилля противників Асада – і він втратить владу. Втручання Кремля перевернуло ситуацію.

Дотепер залишається не до кінця зрозумілим, чому Росія вирішила стати безпосереднім учасником конфлікту, надзвичайна складність якого створює лише нові проблеми багатьом залученим сторонам, а вирішення його не видно зовсім. Прямі російські інтереси там абсолютно відсутні. Вважалось, що сирійська кампанія якимось чином може допомогти Путіну у його спробі вийти з міжнародної ізоляції після кримської та донбаської авантюри. Але згодом стала чіткіше вимальовуватись інша ціль.

2015 рік став рекордним за кількістю біженців, які шукали притулок у затишних країнах Європи. За різними оцінками, від 1 мільйона до 1,8 мільйона біженців опинилося у цей рік у ЄС – екстремальна хвиля у порівнянні з попереднім роком, коли було нараховано біля 280 тисяч мігрантів. У загальному потоці вирізнялися великі групи біженців з Лівії, Іраку, Афганістану і, звісно, Сирії. Жорстока громадянська війна і активні дії джихадівців з ІДІЛ витискали маси цивільного сирійського населення. Європа відреагувала сплеском антимігрантських настроїв та підйомом правоконсервативних націоналістичних сил. Останні, як відомо, – улюблене середовище для поширення пропутінських поглядів і проросійських позицій, які зводяться до тез про кризу світового порядку, демократії та західних цінностей. Ультраправі бачать у постаті Володимира Путіна того лідера, який кинув виклик Заходу і модерним європейським цінностям зокрема.

Поставити під сумнів ефективність європейської демократії, посилити політичний вплив націоналістів, ізоляціоністів та «євроскептиків» і розколоти європейську, в цілому, західну єдність – це й була одна з найголовніших цілей Кремля у його рішенні ув’язатися у сирійський конфлікт і посприяти навалі біженців на Європу. Російська авіація, розташована на сирійських аеродромах, взялася до праці…

30 вересня 2015 року літаки повітряно-космічних сил Росії почали наносити удари, лише незначна частина яких була спрямована на позиції опозиційних угруповань або ІДІЛ. В Ідлібі, Хамі, Хомсі, Алепо, Дамаску і Дераа ракети та бомби посипалися на мечеті, лікарні, школи. Серед цілей опинились жіноча консультація та дитяча лікарня в місті Аазаз, лікарні в містах Хадир, польові шпиталі у районах Етаріб, Баб і Сермін, медичний центр у населеному пункті Кафр Набул. Не пощадили лікарню організації «Лікарів без кордонів» у місті Маарат-ан-Нуман. Зруйновані школи в Алепо, Ідлібі, Дамаску, Ракі, Дейр-ез-Зорі, у районах Хур, Кефер Даель, Кефер Майа, Манак та Якид аль-Адас. За перші кілька місяців перебування у Сирії, згідно даних «Syrian Network for Human Rights», російська авіація здійснила 163 авіаудари по цивільних об’єктах Сирії. До 26 січня 2016 року в результаті загинуло 815 мирних мешканців. І це був лише початок.

Повідомлення про нові жертви стали регулярними у новинних стрічках світових ЗМІ. Так, 28 квітня 2016 року внаслідок удару по Алепо, який тоді утримували сили опозиції, російськи ракети потрапили у шпиталь, де загинуло близько 30, а поранено удвічі більше людей (медичний персонал, жінки, діти). Тоді ж, напередодні,  від авіаційних нальотів у Алепо загинуло більше сотні людей.

Навіть на цьому тлі вражаючою стала новина про загибель гуманітарного конвою ООН та сирійського «Червоного півмісяця». 19 вересня 2016 року із зони, що знаходилась під контролем сирійських урядових сил, в Алепо виїхала 31 вантажівка, а після того, як колона перетнула лінію фронту, вона була атакована біля населеного пункту Урум-ель-Кубра. Маршрут був узгоджений з російськими та сирійськими військовими, а в зоні гуманітарної операції був проголошений стан перемир’я, проте це не врятувало від авіаудару. Склад, а також 18 вантажівок із 31-ї та дев’ять тон ліків, продуктів і медобладнання були знищені, два десятка працівників гуманітарних організацій та волонтерів загинули. Міністерство оборони РФ заперечило причетність до військового злочину, хоча, за даними американської розвідки, удар був нанесений парою російських Су-24. Жодних наслідків для Росії не було.

Можна нарахувати лише три випадки, коли агресивні дії російських військових у Сирії отримали відсіч. Так, 25 листопада 2015 року турецький винищувач збив літак ПКС РФ, а пілот підполковник Олег Пєшков був розстріляний у повітрі після катапультування. Перед тим росіяни атакували населені пункти сирійських туркоманів у північній частині країни. Туреччина опікується туркоманами, оскільки вважає їх близькою етнічною групою. Після цього випадку відносини між Анкарою і Москвою на деякий час погіршились… 14 січня 2018 року президент США Дональд Трамп віддав наказ нанести ракетний удар по сирійських військових об’єктах після того, як стало відомо, що проти опозиційних сил було застосовано хімічну зброю. Це були, нібито, сирійські літаки, але вони працювали з аеродромів, де базувалися разом з російськими літаками… 7 лютого 2018 року біля міста Дейр-ез-Зор російські найманці з групи Вагнера намагалися вдертись до нафтоперегінного заводу, який захищали курди за допомогою американського спецназу. Досі невідомі справжні цифри втрат серед росіян після вогню, викликаного американцями… 27 лютого 2020 року російська авіація знищила колону турецьких військових у провінції Ідліб, після чого Ердоган наказав армії нещадно нищити сирійські підрозділи, увівши у дію операцію «Щит весни». Але безпосередньо по російських базах у Сирії удару нанесено не було…

Тож, з наведених прикладів бачимо, що лише у першому випадку йшлося хоч про якусь реакцію на дії росіян проти мирного населення. В інших випадках відповідь була або за напад на військових, або за росіян відповідали сирійські проасадівські сили. Росія, ніби, і ні до чого…

Кожного разу така безкарність призводить до нових випадків знищення російським експедиційним корпусом невинних громадян і до здіймання нових хвиль біженців. За свідченнями ООН, 26 лютого 2020 року за один день були нанесені удари по десяти школах та дитсадках. За час наступу на провінцію Ідліб, що почався навесні минулого року, були зруйновані від 50 до 60 медичних установ. Російська авіація атакувала 14 таборів біженців. На ці дані посилається Джордж Сорос у своїй емоційній колонці, що з’явилася 4 березня на шпальтах «Financial Times». Фінансист та меценат вказує, що роль постійного члена Ради безпеки ООН дозволяє Росії використовувати право вето, коли заходить мова про злочини, що відбуваються у Сирії (з початку війни вона застосовувала його 14 разів).

«У 2014 році я закликав Європу прокинутись та усвідомити ту загрозу, що створює Росія для її стратегічних інтересів, – пише Сорос, – щоправда, у іншому контексті та географічному масштабі. Росія тоді напала на Україну, знаючи, що Європа намагатиметься запобігти конфронтації з Москвою. Але те, що відбувається сьогодні в Ідлібі, проходить по тому ж сценарію. Європа ухиляється від конфлікту з Росією, хоча мала б виступити проти неї через політику, яку та проводить у Сирії. Зосередившись на кризі біженців, створеній Росією, Європа бореться із симптомами, а не з причиною хвороби».

Захід виявляється нездатним захистити гуманітарні цінності та міжнародні норми, які весь час брутально топче Путін. 9 травня у Москві буде пишний парад з нагоди закінчення Другої світової, і російський лідер, який нещодавно повідомив світ про свої плани правити і після 2024 року, кличе приїхати керівників країн, які входили до антигітлерівської коаліції. Це верх блюзнірства з боку президента Росії, який першим після 1945 року розв’язав війну у Європі і щодня знищує у Сирії мирне населення, женучи до Європи нові тисячі біженців. На превеликий жаль, є причини вважати, що дехто із західних лідерів прийме запрошення, але ця обставина не дозволяє вважати, що гітлеризм був остаточно переможений 75 років тому.

Леонід Швець для “Промоут Юкрейн”

Всі Новини ›