НовиниОригіналСуспільство

«Білорусизація» сходу та мобілізація Заходу

Alexandr Lukashenko

Ескалація відносин з «Союзною державою» потребує системного перегляду політики західних країн

Випадок із примусовою або обманною посадкою літака компанії Ryanair у Мінську заради захоплення білоруського опозиціонера Романа Протасевича продовжує розбурхувати новини. Одна за одною авіакомпанії відмовляються від польотів над Білоруссю і до Білорусі, «Белавиа» також скасовує рейси, Євросоюз готує санкції. Європа незвично швидко і одностайно відреагувала на цей епізод дикого порушення міжнародних норм Олександром Лукашенком, і виникає певна вірогідність, що ми спостерігаємо за поворотним пунктом у відносинах Заходу з білоруським режимом, за яким, не приховуючись, стоїть режим російський.

Здавалося б, жодних ілюзій щодо характеру влади у Мінську на Заході не було ніколи. Вже на третій рік президентства Лукашенко Євросоюз застосував санкції, відреагувавши на референдум 1996 року, який дозволив президентові продовжити власні повноваження до 2001 року. У 1998 році у відповідь на дипломатичну війну послам країн ЄС та інших держав влада Білорусі навіть наказала їм залишити власні резиденції у селищі Дрозди під Мінськом, крок безпрецедентний. Але це не завадило ніби владнати конфлікт та скасувати санкції вже у 1999 році – саме тоді, до речі, коли почалися зникнення лідерів білоруської опозиції та журналістів.

Лише у 2004 році кілька причетних до розправ з опозицією високопосадовців потрапили під нові євросанкції, згодом цей список був дещо розширений. У тому ж 2004 році США прийняли «Акт про демократію у Білорусі», яким визнав відповідальність Лукашенка за зникнення політичних опонентів, жорстке придушення мирних протестів та узурпацію влади. Попри це, серйозно псувати відносини з Лукашенко на Заході не хотіли, хоча на той час він вже заслужив прізвисько «останнього диктатора Європи». Те, що у Росії зростає інший, значно небезпечніший диктатор, тоді мало кому спадало на думку.

У 2006 році Євросоюз відреагував на президентські вибори, що відбулися із значними порушеннями, але за два роки дію нових санкцій знову призупинили. Ситуація з виборами повторилась у 2010 році. Лукашенко наказав жорстко і показово покарати опозицію: під час масової акції 19 грудня було затримано шість сотень протестувальників, включаючи чотирьох з шести кандидатів у президенти. Це призвело до появи нового американського «Акту про демократію та права людини у Білорусі», який увів санкції США. Своєю чергою ЄС розширив список керівників і чиновників Білорусі, яким заборонили в’їзд до країн Євросоюзу та заморозили рахунки. У 2012 році кількість осіб та організацій під санкціями зросла до 243 людей та 29 юридичних осіб.

Але настає 2015 рік, і знову у ЄС вирішують вибачити Лукашенка. Санкції призупинені, а з 2016 року діють лише по відношенню до чотирьох осіб, причетних до переслідування опозиції. На фоні російської агресії в Україні президент Білорусі виглядає вже зразком розсудливості і майже нормальності. Мінськ стає місцем перемовин конфліктуючих сторін, а Лукашенко виступає миротворцем. Те, що його режим анітрохи не змінився, не впливає на процес реабілітації диктатора на міжнародній арені. Сполучені Штати призупиняють дію санкцій щодо ряду підприємств, а у 2020 році, вперше за 12 років, відновлюються повноцінні дипломатичні відносини між країнами: у Мінськ прибуває посол США. Саме у той рік, у якому Олександр Лукашенко вперше відверто програв на виборах і, наразившись на небачену хвилю протесту, продемонстрував свої справжні якості повною мірою, вразивши світ жорстокістю розправ з мирними громадянами і політичними опонентами.

Здається, після нелюдського придушення протестів, ув’язнення лідерів опозиції та масових переслідувань нелояльних режиму активістів, після відкриття «змови ЦРУ з метою вбивства президента» та затримання із допомогою ФСБ білоруських опозиціонерів Юрія Зенковіча та Олександра Федути у Москві і зухвалого перехоплення, знову ж таки, не без участі російських спецслужб, пасажирського літака з Романом Протасевічем, Олександр Лукашенко втратив будь-які шанси на мінімальну нормалізацію відносин із Заходом. Але він і не хоче такої нормалізації, і режим не залишив для пом’якшення жодного люфту. Попереду лише зростання конфронтації назовні і посилення репресій всередині, перехід до стану ізоляції та постійної поліцейської мобілізації. Причому Росія виступає неприхованим спонсором такої, певною мірою «нової» Білорусі, де зникла примара легітимності лідера і режим тримається виключно на силовому примусі і економічному підживленні з боку партнера по «Союзній державі». І цей партнер теж все далі йде шляхом конфронтації із Заходом та посилення внутрішніх репресій, прискорено проходячи, у власну чергу, всі етапи «білорусізації».

Ці обставини потребують від колективного Заходу не окремих, нехай і серйозних реакцій на те, що відбувається у Білорусі та «Союзній державі» у цілому. Відчувається нагальна необхідність перегляду всієї політики США, Євросоюзу та НАТО на східному фланзі Європи. Власне, це мало статися ще у 2014 році, після анексії Криму та вторгнення Росії на схід України. Але навіть загибель пасажирського літака рейсу MH17 не призвела до такого комплексного перегляду відносин із Росією, весь час знаходились охочі «зрозуміти Путіна» та надати йому шанс. Зараз, коли стало відомо про діяльність російських гастролерів, які займаються політичними вбивствами і навіть військовими диверсіями на території європейських країн, а Сполучені Штати постійно стають об’єктом інформаційних та кібернетичних атак з боку Росії, місця для ілюзій і сподівань, що сталися окремі непорозуміння і попереду налагодження відносин, не залишилося. Лише послідовне, систематичне і жорстке рішуче стримування «Союзної держави» може забезпечити належний рівень захисту як західних інституцій, так і базових демократичних та ліберальних цінностей.

І так, у ситуації очевидної ескалації на сході роль, яку має відігравати у західній політиці стримування Україна, багаторазово зростає. Так, наша країні ще не є у формальному сенсі частиною Заходу, але має стати нею функціонально як форпост світу демократії та гуманістичних цінностей. Варіантів залишитись за рамками цієї цивілізаційної боротьби у нас не залишається. Україна вже сім років на війні.

Леонід Швець

Схожі публікації
НовиниСуспільство

Єврокомісію просять почати розслідування проти «Газпрому»

НовиниСуспільство

РФ тримає біля кордонів України майже 110 тисяч військових і продовжує постачання зброї на Донбас

НовиниСуспільство

ЄС виділив допомогу Україні обсягом 600 млн євро

НовиниСуспільство

Міністр закордонних справ України: ООН із політичних причин проігнорувала саміт Кримської платформи