Аналітика та дослідженняСуспільство

Чому Україні варто запропонувати дорожню карту для вступу до НАТО?

Ukranian flag NATO

Наразі існує достатньо вагомих підстав для того, аби при розгляді Стратегічної концепції НАТО до 2030 року була не лише підтверджена політика відкритих дверей Альянсу, але й запропонована певна дорожня карта для майбутнього членства в НАТО України — своєрідний План досягнення сумісності України з НАТО. Така дорожня карта дозволила б підтвердити пункт призначення, який був визначений на Бухарестському саміті у вигляді майбутнього членства України та Грузії в Альянсі, а також вказати оптимальний маршрут до цього пункту призначення через виконання певного переліку реформ. Про це у дослідженні «Центру «Нова Європа».

Затвердження такого «маршруту» є важливим із кількох міркувань. По- перше, він стане потужним додатковим важелем впливу для прореформістськи налаштованих сил в Україні, подібно до того, як у свій час став План дій щодо візової лібералізації з Європейським Союзом, котрий запустив в Україні найважливіші антикорупційні реформи. Наявний досвід реформ в Україні демонструє, що навіть завдяки нинішньому рівню партнерства з НАТО вдалось запустити низку важливих трансформацій: від наявності цивільного міністра оборони до старту першої в роки незалежності глибинної реформи спецслужб.

По-друге, такий План досягнення сумісності стане серйозним сигналом для Росії, що її тактика провокування нових конфліктів задля блокування інтеграції в Альянс сусідніх країн не працює. Відтак, РФ втратить важливий аргумент для інспірування нових та збереження старих конфліктів на пострадянському просторі. Важливо пам’ятати: напад на Україну та окупація 7% її території відбулись тоді, коли Україна перебувала у статусі позаблокової держави. Така дорожня карта може включати План дій щодо членства, але, враховуючи надмірну токсичність цього інструменту та унікальність кейсу України та Грузії, може бути самодостатнім документом, створеним за аналогією з ПДЧ або ж опиратись і на інший, вже наявний механізм. Зокрема, суттєве посилення наявних Річних національних програм, котрі на момент виникнення Плану дій щодо членства у 1999 році задумувались як його основа і мають аналогічну з ПДЧ структуру.

Першим кроком у цьому напрямку могло б стати визнання з боку НАТО, що Україна володіє всіма практичними інструментами для потенційного членства в Альянсі, як це було зроблено у відповідному комюніке щодо Грузії за результатами саміту у Варшаві у 2016 році. Подібна дорожня карта не міститиме чітких часових параметрів, однак має підготувати Україну до вступу в Альянс, щойно для цього кроку виникнуть відповідні політичні передумови як із боку України, так, і не менш важливо, зі сторони НАТО. Вже сьогодні в Альянсі повинні серйозно оцінювати ризики не лише від майбутнього розширення НАТО за рахунок України (та Грузії), але й ризики від майбутнього незапрошення цих країн до Альянсу, які в довгостроковій перспективі можуть виявитись не менш серйозними.

Висновки

  1. Час визначити маршрут до членства. У 2008 році на Бухарестському саміті Україна отримала тверду обіцянку щодо майбутнього членства країни в НАТО. Російська агресія проти України з 2014 року підтвердила хибність підходу «не провокувати Москву» через відсутність наступних кроків для майбутнього членства Києва в Альянсі. У період розробки нової стратегічної концепції НАТО на наступне десятиліття Україна заслуговує на практичне наповнення політики відкритих дверей Альянсу у вигляді напрацювання певної дорожньої карти — своєрідного Плану досягнення сумісності України з НАТО. Основою такої карти міг би стати чіткий план реформ, виконання якого б дозволило Україні долучитись до Альянсу — через План дій щодо членства чи без нього — щойно з’являться відповідні передумови для такого кроку і з боку України, і зі сторони НАТО.
  2. Україна в НАТО — додана вартість трансатлантичній безпеці. Ні в Україні, ні в самому НАТО не піддають сумніву важливу роль, яку відіграє Україна для посилення глобальної безпеки. Лише деякі найвагоміші приклади внеску держави як у світову, так і в євроатлантичну безпеку: відмова від ядерної зброї, допомога в пандемічні часи (авіаперевезення), участь у всіх основних місіях НАТО, досвід у боротьбі з гібридними загрозами, реальний бойовий досвід, понад 2% витрат на оборону, прихильність українців до демократичних цінностей НАТО.
  3. НАТО як драйвер реформ. Надання чіткої дорожньої карти до членства (Плану досягнення сумісності України з НАТО) в Альянсі дозволить інтенсивніше просувати реформаторський порядок денний в країні. Інтеграція до НАТО дозволить завершити реформи, розпочаті в рамках виконання Україною зобов’язань задля отримання безвізового режиму з ЄС. Дорожня карта до членства в НАТО може стати осердям нового підходу обумовленості (conditionality): що успішніші реформи, тим більші шанси на членство.
  4. Швидкі темпи з досягнення військової взаємосумісності з Альянсом. Україна демонструє хорошу динаміку з посилення військової взаємосумісності з НАТО. Про це, зокрема, свідчить рівень впроваджених угод про стандартизацію («стандартів НАТО»): на сьогодні це приблизно 19% з усіх наявних в Альянсі угод, що близько або ж навіть більше, ніж в окремих нових країнах-членах НАТО (зокрема, Північній Македонії).
  5. Українці підтримують членство в НАТО. В останні сім років зберігається незмінно висока кількість українців, які виступають за членство України в НАТО (приблизно половина громадян країни). Це свідчить про наявність усвідомленого вибору українців, а не тимчасову реакцію на зовнішню загрозу. У 2008 році Україні відмовили в ПДЧ, зокрема, через низький рівень підтримки такого рішення серед українців.
  6. Партнерство з розширеними можливостями не суперечить отриманню дорожньої карти для членства. Україна на сьогодні має два паралельні треки взаємодії з НАТО — як партнер і як країна-аспірант. Партнерство з розширеними можливостями (EOP) — це формат взаємодії саме по партнерській лінії, який не може стояти на заваді форматам, що наближуватимуть Україну до членства в Альянсі. EOP, до того ж, передбачає досягнення передусім військової взаємосумісності, для України ж для майбутнього членства в НАТО важливою є і політична взаємосумісність.
  7. У НАТО необов’язково через ПДЧ. Тема Плану дій щодо членства стала надто міфологізованою і токсичною. Нинішні Річні національні програми, які виконує Україна, за своєю структурою ідентичні до Плану дій щодо отримання членства. Нові обставини могли б слугувати приводом для НАТО ухвалити унікальне політичне рішення, яке б дозволяло долучитися до Альянсу на основі запропонованої нами дорожньої карти реформ (у вигляді Плану досягнення сумісності України з НАТО), або ж на основі оцінки виконання Річних національних програм, попередньо суттєво удосконаливши і самі РНП як план реформ з чіткими пріоритетами та індикаторами, і механізм моніторингу їх виконання з боку НАТО.
  8. Росія позбудеться права вето в НАТО у разі вступу України (і Грузії) до Альянсу де-факто. Збереження з боку НАТО стратегічної невизначеності щодо майбутнього членства України та Грузії в Альянсі підтримуватиме впевненість Росії у наявності в неї права вето щодо майбутніх кордонів НАТО. Наявність окупованих територій не може слугувати перешкодою на шляху до Альянсу, оскільки це лише стимулюватиме треті сторони до створення штучних конфліктів у інших країнах, відкритих до співпраці з Альянсом. Належну оцінку має отримати той факт, що Україна докладала і докладає достатньо дипломатичних зусиль для врегулювання конфліктів, інспірованих Росією.
  9. Нерозширення НАТО не є гарантією миролюбності Росії. Важливо пам’ятати, що Росія почала війну проти України, коли та на законодавчому рівні перебувала у статусі позаблокової держави. Москва жодним чином не сприяє врегулюванню конфлікту в придністровському регіоні Республіки Молдови, хоча та оголосила себе нейтральною державою на рівні Конституції держави. За умови неприйняття України і Грузії до Альянсу імовірність агресії Росії проти цих держав є набагато більшою, оскільки Москва усвідомлюватиме, що Київ і Тбілісі не мають жодних гарантій щодо підтримки.
  10. Членство з поправками. Опоненти інтеграції України та Грузії до НАТО часто апелюють до Дослідження щодо розширення НАТО від 1995 року, яке начебто закриває двері до Альянсу для країн із «територіальними суперечками». Водночас сьомий пункт цього дослідження наголошує, що немає жодного фіксованого списку критеріїв для запрошення нових країн-членів — рішення ухвалюється щоразу з урахуванням конкретних особливостей (on a case-by-case basis). Крім того, в історії НАТО вже траплялися випадки з запрошенням нових членів, коли у відповідний протокол про прийняття вносили уточнення, поправки. Так було зі вступом до Альянсу Туреччини в 1951 році. Відповідні тимчасові рішення можуть бути передбачені щодо окупованих територій України і Грузії з точки зору дії статті 5 Вашингтонського договору.

 

Джерело: Центр «Нова Європа»

 

Схожі публікації
НовиниСуспільство

РФ тримає біля кордонів України майже 110 тисяч військових і продовжує постачання зброї на Донбас

НовиниСуспільство

ЄС виділив допомогу Україні обсягом 600 млн євро

НовиниСуспільство

Міністр закордонних справ України: ООН із політичних причин проігнорувала саміт Кримської платформи

НовиниСуспільство

В Україні викрили підприємство, яке фінансує окупаційну владу в «ЛНР»