EN
FR
DEРосійський президент Владімір Путін та його прізвище з роками набувають особливого символічного значення. Політика Путіна наразі ототожнюється з тією, що Російська Федерація проводила як країна-імперія, країна-лідер Радянського Союзу, а тепер як незалежна російська держава. Путінізація – а саме політика, яку Росія наразі провадить – це побудова стратегії залежності інших держав від Росії в якомога більшій кількості сфер міжнародної співпраці в сучасних умовах глобалізації. Яскравими прикладами слугує насадження непотичних зв’язків серед політичної еліти РФ та інших країн, створення умов залежності від постачання російських енергетичних і природних ресурсів. Крім цього, путінізація включає і певний “моральний тиск” на інші держави. Окремими прикладами є створення міфів навколо російської державності, мови та культури як найвеличніших та найдавніших, поширення наративів про “братерство і єдність народів”, пропаганда необхідності захисту російськомовного населення та розширення прав росіян за кордоном тощо. Путінізація виникла й розвивалася внаслідок тривалого і жорстокого насадження імперських ідей Росії, а також їхнього постійного толерування через недостатню обізнаність зі справжньою історією Росії, зокрема її привласнення здобутків інших народів та злочини проти них, мисленням політичних еліт та національними настроями. Особливо для країн-членів Європейського Союзу путінізація є новою хворобою сучасності, яка заважає здоровому глузду у вибудовуванні торговельних, фінансових, культурних та інших видів співпраці, де інтереси Росії можуть бути протилежними до тих, які підтримує ЄС. Таким чином, відбувається шантаж через усталені зв’язки кооперації в загальній мережі путінізації Європи.
Депутінізація є єдиною можливою відповіддю на такі деструктивні процеси й має на меті позбавлення будь-якого впливу Росії, незалежно від того, це матеріальна складова відносин з іншою державою чи психологічна маніпуляція російського керівництва. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба дав тотожне визначення, де визначив депутінізацію як “позбавлення від російського впливу в усіх сферах”, назвавши Росію токсичним партнером та закликавши світ якнайшвидше розірвати з нею будь-які зв’язки. На жаль, попри російську агресію у Грузії, Молдові, країнах Африки, Сирії, Україні й навіть перехід Росії до активної фази війни та геноцид українського народу, ідея депутінізації не набула популярності серед країн Європи, що, навпаки, зміцнило позицію безпосереднього впливу РФ в регіоні.
Однак на теренах ЄС все ж є держави, які давно розпочали підготовку до розірвання зв’язків із Росією – це країни Балтії. Попри їх економічну та значну енергетичну залежність від РФ, політичну і громадську активність російських меншин на захист етнічних росіян у регіоні та російської мови, а також наявність інших прикладів впливу путінізації, держави Балтії спромоглися знайти засоби й методи для депутінізації та перейшли до найактивнішої її фази після лютого 2022 року.
До цього моменту Литва, Латвія та Естонія вже давно підготували фундамент для розірвання зв’язків із Росією, що передбачає вжиття як економічних, так і політичних заходів. Країни Балтії відомі своїми постійними заявами на міжнародному рівні про розширення пакетів санкцій проти Росії та підвищення безпеки на кордонах із РФ, повну незалежність ЄС від російської енергомережі, а також запровадженням законодавства, спрямованого на відновлення національних мов, культури і таким чином зменшення впливу РФ і російських меншин, що здаються багатьом експертам контроверсійними. Крім того, у політико-історичному вимірі країни Балтії вживали заходів із відновлення історичної справедливості й засудження дій радянської та російської імперської влади у регіоні. Прикладом цього є судові процеси у Литві щодо штурму телевежі радянськими військовими у січні 1991 року; створення численних музеїв, присвячених висвітленню жорстокості радянського режиму; викорінення радянської спадщини через перейменування вулиць, міст тощо. Також важливим є знесення радянських пам’яток, як це сталося нещодавно в Латвії з монументом “радянським визволителям” у Пардаугаві. Крім того, країни Балтії плекають надію на можливість виховання нових російських політичних діячів для створення кардинально нової Росії, вільної від імперських амбіцій та хижацького бачення світу. Саме тому вони надають підтримку російським незалежним медіа, а також представникам опозиції, сприяючи створенню майданчика для діалогу й обговорення можливих сценаріїв демократизації у Російській Федерації.
Наразі депутінізація у країнах Балтії набула нових екстрених обертів та масштабів. Окрім заяв та активних дій на підтримку України на міжнародному рівні, ці держави чудово розуміють необхідність упроваджувати радикальні, але необхідні зміни всередині. Наприклад, розриваючи економічні зв’язки з Росією, Литва, Латвія та Естонія оголосили про намір відмовитися від постачання і споживання російських енергоресурсів, а також разом із Польщею висловилися за необхідність припинити автомобільне сполучення з РФ.
Також, усвідомлюючи важливість покарання тих, хто підтримує російську агресію і таким чином сприяє путінізації, уряди держав Балтії були одними з перших, хто заборонив на своїй території діяльність російських пропагандистських медіа.
Іншим методом депутінізації є заборона Литвою, Латвією та Естонією використання російської символіки, що вказує на агресію та пропагує війну проти України, а також підкріпили ці заборони суворими санкціями. Наприклад, уже на початку травня Естонія вислала з країни Олексія Єсакова, місцевого організатора акції “Бессмертный полк”. Більш радикальних заходів вжив Сейм Латвії, який нещодавно ухвалив поправки до закону “Про громадянство”, дозволяючи позбавляти громадянства тих осіб, які мають подвійне з Латвією громадянство й надають будь-яку підтримку для скоєння воєнних злочинів (зокрема і проти України). Литва, своєю чергою, внесла Росію та Білорусь до списку ворожих держав і територій, дозволяючи виключати з тендерів на держзакупівлі зареєстровані там компанії або розривати вже укладені договори й угоди. До того ж, з огляду на своє трагічне минуле, країни Балтії підтримали на державному рівні визнання злочинів Росії в Україні геноцидом, а також були одними з ініціаторів створення спеціального трибуналу щодо розслідування злочинів РФ на території України. Саме ці держави виступають рупором правди та здорового глузду під час засідань органів ЄС, НАТО й інших міжнародних формацій, заохочуючи надати Україні необхідну зброю, гуманітарну допомогу та підтримати українців, які потребують захисту в Євросоюзі.
Зважаючи на роз’єднаність ЄС і небажання окремих країн вдаватися до спільних заходів з протидії російській агресії, досвід країн Балтії допоможе окремим державам-членам усвідомити важливість концепту депутінізації та розпочати ключові зміни із подолання російської залежності безпосередньо всередині держави. Такі дії значно допоможуть Україні й усій світовій спільноті в боротьбі за загальнолюдські та європейські цінності, а також допоможуть вчасно реагувати на негативні процеси, викликані залежністю від тієї чи іншої держави.
Саме з цією метою ми розглядаємо досвід країн Балтії, які подали дипломатичний сигнал (закриття посольств і консульств на територіях своїх країн, визнання дій РФ геноцидом українського народу, спрямованих на знищення усього дотичного до ідентифікації України), сигнал у сфері безпеки (спільні та повторні заяви про зміцнення присутності представництва НАТО на теренах цих країн), енергетики (підтримка заборони на купівлю російського газу, що зменшить залежність або взагалі унезалежнить від цього російського ресурсу), культурній інтеграції та освіті (запровадження окремих проєктів та політики повної інтеграції російських національних меншин) та визначення покарання за використання символіки країни-агресора, що пов’язана із незаконними діями на території інших держав (георгіївська стрічка та символи Z, V тощо, включно з культурними аспектами їхнього закріплення серед широкого загалу: пісні, вірші, література, кінематограф, театральні постановки та інші, де дії РФ визначаються як “визволення”), як те, на що іншим країнами слід було б рівнятися. Їхні цінності під загрозою, коли йдеться про тісну співпрацю з Росією. Депутінізація – це спосіб довести свої наміри й захистити себе від того, що переживає Україна сьогодні.
Ця стаття є закликом до дій, які деякі країни вже підхопили від країн Балтії і які мають продовжити політику змін в усьому ЄС, пам’ятаючи, що партнерство з Росією не повинно будуватися на принципах і примхах путінізації, а отже, на українській крові.
Єлизавета Маркова – експертка з питань європейського і міжнародного права, а також європейської політики. Випускниця Коледжу Європи та Університету Гента
Ніна Басок – експертка з питань Східної та Центральної Європи, ініціативи Східного Партнерства, Веймарського та Люблінського трикутників, українсько-польських та франко-німецьких відносин, а також історичної пам’яті. Навчалася в Коледжі Європи, Гарвардському університеті, Вищій ризькій школі права, університетах Стокгольма, Ґетеборга, Умеа, Лунда та Даларни
