Цією заміткою я хочу заохотити вас прочитати друге видання літературного альманаху німецькою мовою «Книги про Україну» (Bücher über die Ukraine). Мови – це не лише інструменти. З мого досвіду, їх можна вивчати, використовувати, застосовувати й навіть досліджувати, переглядати та аналізувати – але, перш за все, вони живі. Вони змінюються і протікають через покоління та людей. Мови містять у собі багато подій нашої історії та нашого всесвіту. Мови процвітають у джерелі їхнього створення, своєї життєздатності: з людьми, які розмовляють ними та втілюють їх у життя. Тому важко й навіть неможливо уявити собі Польщу без польської, Данію без данської чи Німеччину без німецької. Країни та їхні мови тісно пов’язані. Ми можемо з достатньою впевненістю сказати, наприклад, де закінчується Франкфурт-на-Одері, а де починається Слубіце. Завдяки мові ми можемо знайти цей невидимий кордон навіть без географічних чи фізичних підказок.

На початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну багато українських територій потрапили під сувору руку росіян. Окупанти одразу почали нищення української ідентичності та української мови. Багато пам’ятників було знищено, музеїв розграбовано, українські книжки спалювали на площах міст, наче у книзі «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері. Це травматичний досвід для України, українського народу, української мови.

Однак багато моїх німецьких друзів також були вражені стійкістю і бойовим духом українського народу. Одне питання, яке неодноразово ставили мені друзі, стосувалося конкретних зображень, фотографій із репортажів. Усі вони мали схожу деталь: на будинках, стінах, пам’ятниках виднілася намальована літера Ї – І з двокрапкою над нею, яка є в українській, але відсутня в багатьох слов’янських мовах, передусім у російській. Мої друзі запитували мене: «Що це означає? Чому обирають цю дивну букву Ї?»

І найкраще пояснення, яке спало мені на думку, – це цитата з українського вірша Івана Малковича «Свічечка букви “Ї”»:

Хай це можливо і не найсуттєвіше

але ти дитино

покликана захищати своїми долоньками

крихітну свічечку букви “ї”

бо кажуть дитино

що мова наша – солов’їна

гарно кажуть

але затям собі

що колись

можуть настати і такі часи

коли нашої мови

не буде пам’ятати

навіть найменший

соловейко

тому не можна покладатися

тільки на солов’їв

дитино.

Цей вірш і ці рядки з нього мимовільно викликали в мене чіткий спогад з дитинства, коли мене вчили цього вірша.

Усе як і попереджав Іван Малкович. Це відбувається! Українська літера Ї стає кошмаром для кривавих окупантів. Вона з’являється в українському Криму, в Донецьку, в Луганську, в Маріуполі… скрізь! Люди захищають свою ідентичність цією простою, маленькою, але потужною буквою Ї.

У цій ситуації мова виступає потужним знаряддям опору, боротьби за самовизначення, рішення обрати свободу. На тимчасово окупованих територіях України заборонено використовувати будь-які літери та знаки, які нагадують про Україну чи її мову. Покарання за це виходить за рамки нашої уяви. І все ж Ї зустрічається всюди. Де солов’ї є, і де їх немає.

Заохочую вас, шановні читачі, долучитися до писемного українського слова, спробувати ввібрати силу й мужність через українську літературу.

Дозвольте собі загубитися серед усіх цих дивних і красивих літер, цих слів, речень, оповідань, розповідей і доль.

Відкривайте своє серце українській мові та літературі, щоб ніколи не згасав вогник літери Ї.

Данило Полілуев-Шмідт, IWEK e.V

Всі Новини ›