Опінія

Коли лисиці Кремля хочуть охороняти чужий курник

Russian agression

Багаторічний міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив про необхідність розширення можливостей миротворців ОДКБ (Організації договору про колективну безпеку – від ред.), щоб вони могли стати частиною миротворчої діяльності ООН.

ОДКБ було створено незабаром після розпаду СРСР та Варшавського договору з метою протидії НАТО. На даний час ОДКБ складається з Росії, Білорусі, Казахстану, Вірменії, Узбекистану, Таджикистану та Киргизстану. Тобто всіх колишніх республік Радянського Союзу, які залишилися в російській сфері інтересів, або у чомусь істотно залежать від Росії. Немає сумнівів у тому, що всі країни-члени ОДКБ поділяють однакову ідеологічну платформу. Отже, що це за військові формування ОДКБ, які за словами Лаврова, так охоче хоче братимуть участь у миротворчих місіях ООН?

  • Росія: 98 повітряна десантна дивізія (Іваново), 31 повітряно-штурмова бригада (Ульянівськ);
  • Казахстан: 37 повітряно-штурмова бригада, військово-морський піхотний батальйон;
  • Білорусь: 1 бригада спецназу;
  • і по одному батальйону з Вірменії, Киргизстану та Таджикистану.

Планується доповнити ОДКБ підрозділами Міністерства надзвичайних ситуацій Росії та підрозділами спеціального призначення Міністерства внутрішніх справ. Такими підрозділами також забезпечать Білорусь та Киргизстан. ОДКБ ще має російську авіаційну частину, розміщену в Киргизії.

 РФ хоче до ООН

Добре, але які обов’язки миротворців? Вони захищають цивільних осіб, активно запобігають конфліктам, борються із насильством, надалі забезпечують безпеку та уповноважують державні установи брати на себе ці обов’язки.

Зачекайте, або у Лаврова є своєрідне почуття гумору, або я щось не розумію. ОДКБ здебільшого складається з кротів – солдатів чи поліцейських, які навчалися з єдиною метою швидкого вбивства когось, але зараз вони перетворюються на миротворців. Ви також можете оголосити, що леви та крокодили зараз перейдуть на поїдання трави, або що серійний вбивця призначений хірургом у якійсь лікарні.

Збройні сили ОДКБ не можуть виконувати обов’язки миротворців з тієї простої причини, що вони не були навчені цього робити. Їх навчали зовсім з іншою метою. Очевидно, що російські сили є домінуючими в ОДКБ. Настільки, що ОДКБ – це в основному організація, створена Росією для обслуговування її інтересів.

Давайте подивимося на деякі місії, до яких Росія направила свої війська. Усього декілька випадків.

Придністров’я: конфлікт розпочався у 1990 році, в радянській Молдавії, коли російськомовна меншина Придністровського регіону відокремилась і в односторонньому порядку оголосила незалежність.

Південна Осетія: коли Грузія відновила незалежність у 1991 році, вона під керівництвом Звіада Гамсахурдія намагалася відновити контроль над своїми автономними територіями. У Південній Осетії це перетворилося на півторарічну війну з приблизно 1000 жертвами. Конфлікт загострився у 2008 році.

Обидва ці конфлікти вибухнули тому, що Росія хотіла перешкодити створенню суверенних націй, тобто ці країни хотіли залишити сферу впливу Росії. Це досить своєрідна ситуація. Росія стала причиною виникнення цих конфліктів, але потім вона також направила свої миротворчі сили на ті самі конфліктні райони.

Росія також хотіла відправити миротворців у конфліктні райони в Україні. У високорозвиненій гібридній війні Росії ці так звані “миротворці” є одним із методів досягнення своїх інтересів в Україні без початку звичайної атаки. Як ми бачимо, це стара російська тактика – створити конфлікт, а потім відправити на конфлікт свої миротворчі сили. Слід зазначити, що СРСР не соромився використовувати той самий підхід. Радянський Союз розпалював заворушення, а потім посилав свої війська як «визволителів» для захисту трудящих. Все нове – це просто добре забуте старе, правда?

Найімовірніше, що сама Росія цілком усвідомлює, що її “миротворчі” операції не так добре виглядають ззовні, тому шукає способи прикрити це. ОДКБ не є повноцінним рішенням, оскільки ніхто у світі не вважає організацію чимось серйозним. Наступне, що потрібно спробувати, – це “потрапити під чужий дах” – стати частиною ООН з підтримання миру.

Цікаве запитання – чи ці спроби стати миротворцями пов’язані з конфліктами, що вже були викликані Росією, або з конфліктами, які ще чекають нас?

Я вважаю, що ООН повинна чітко сказати, що країни, які стають агресорами проти інших країн, не можуть брати участь у миротворчих операціях. Бо в іншому випадку ми опинимось у ситуації, коли вирішимо відправити лисицю, щоб охороняти наш курник.

Зінтіс Знотіньш, журналіст-розслідувач

Джерело: Міжнародний центр протидії російській попаганді

Схожі публікації
ОпініяСуспільство

Російська журналістка: «У моїй смерті прошу винити Російську Федерацію»

Опінія

Північний потік. Голка Чахлика

Опінія

Оренда та продаж майна «Укроборонпрому»: схеми чи засіб наповнення бюджету?

Опінія

Навіщо Вірменія шукає конфліктів з Україною та Грузією?