Site icon Promote Ukraine – голос України в ЄС

Під прикриттям стратегічного партнерства. Київ не помічає недружніх кроків Пекіна

China-Ukraine

В українському інформаційному полі Китай згадується не так вже й часто. Про двосторонні відносини з цією країною пише зовсім невелике коло експертів. Тому коли з’являється цілком офіційне повідомлення про зустріч посла КНР Фань Сянжуна з заступником міністром закордонних справ України Дмитро Сеніком, воно скидається на якусь звичайну дипломатичну хроніку. А якщо прочитати заяву китайського посла від 7 грудня, в якій йдеться, що «Китай поважає суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України, а також підтримує шлях розвитку українського народу, обраний ним, виходячи з національних особливостей своєї держави. Китай і надалі суворо дотримуватиметься цієї принципової позиції», може виникнути ілюзія, що у Києва на Сході є серйозний і надійний стратегічний партнер.

Однак ця ілюзія одразу зникає, якщо вийти трохи далі за межі традиційної української стрічки новин. Ось, наприклад, стаття у головній англомовній китайський газеті Global Times із промовистим заголовком «Україна заплатить ціну за напад на китайську фірму за вказівкою США» В ній у доволі агресивній риториці, властивій нинішній китайській дипломатії «молодих вовків» йдеться про позов на $4,5 млрд до України у справі «Мотор Січі» – українського підприємства, контроль над яким не змогли отримати китайські інвестори. Тут можна заперечити, мовляв, Пекін просто захищає інтереси своїх компаній, але це не йде у розріз з підтримкою територіальної цілісності України. Але є й інші факти. Наприкінці листопада у китайській столиці була відкрита виставка «Крим-Китай: давайте знайомитись». За начебто суто культурницьким заходом ховався захід значно масштабніший: окрім історій про художню спадщину та природні принади півострова йшлося про рекреаційний та інвестиційний потенціал регіону. Захід відвідали високопоставлені представники китайської Компартії, і це ще один показник нетривіальності заходу. Росіяни задоволені – м’яка сила працює,  справа поступової легітимізації анексії Криму просувається. Офіційний Київ промовчав, жодних нот і заяв з цього приводу не прозвучало.

Мовчить Київ і ще в одній важливій міжнародній темі: Тайваню, – території, над якою нависла загроза воєнного вторгнення з боку комуністичного континентального Китаю. На захист острова стають не лише великі геополітичні гравці. Наприклад, невеличка східноєвропейська Литва, відома своєї прихильністю до України, є найбільш послідовною і принциповою у захисті Тайваню на міжнародній арені. Українська влада, яка чудово розуміє, що таке загроза ворожого вторгнення з боку сильнішого сусіда, дистанціюється від цього процесу.

Аргументом на користь того, що Україна намагається не помічати недружньої політики з боку КНР, є значна економічна співпраця з цією країною. За даними Держстату, за 9 місяців цього року український експорт до Китаю виріс на 30% і сягнув $6,1 млрд, імпорт становить $7,5  млрд. Втім за цими велетенськими показниками так само стоїть не вельми приваблива картина. Якщо подивитися на структуру українсько-китайської зовнішньої торгівлі, то стане помітним, що КНР закуповує в Україні переважно сировину (залізну руду, первинну сільгосппродукцію, деревину не глибокої переробки), а продає товари з високою доданою варістю (продукція машинобудування, електротехніка). Така модель консервує економічну відсталість України і утворює по суті колоніальну залежність від Китаю.

Степан Назаренко

Exit mobile version