Огляд Україна БрюссельОригіналСуспільство

П’ять миттєвостей 2020 року

Euro

Боротьба з COVID-19

В Україні протидія коронавірусу офіційно почалася 3 березня, коли підтвердився перший випадок захворювання в Чернівецькій області. Спочатку влада вжила досить рішучих заходів, зокрема розгорнула широку кампанію з інформування про заходи безпеки; створила спеціальний Фонд для боротьби з пандемією (станом на 6 листопада з нього витратили 39 млрд грн, або 59%); вдалася до запровадження «жорсткого» локдауну/карантину (спочатку з 12 березня до 3 квітня, потім у вигляді «адаптивного» карантину продовжила його строки). А посада міністра охорони здоров’я та головного санітарно-епідеміологічного лікаря стали чи не найбільш «ресурсними» у країні й одночасно чи не найбільш хиткими: ризик втрати посади супроводжує майже всіх медичних чиновників. Клопоту їм завдавали публічні скандали на кшталт того, що вибухнув через несвоєчасне проведення виплат коштів робітникам медичної галузі (лікарям, молодшому персоналу лікарень обіцяли по 300% доплат до заробітних плат, однак отримали кошти далеко не всі), чи після заяв головного санітарного лікаря Віктора Ляшка про «досягнення психологічного ефекту», заради якого навесні було закрито для відвідування публічні місця – парки та сквери.

Локдаун дав результат (захворюваність стала чи не найменшою серед інших країн Європи) і водночас вичерпав свою ефективність, через що експерти заходилися порівнювати його з «надпотужною зброєю, що її можливо використати лише один раз». А низка публічних скандалів, пов’язаних із карантином (функціонування в розпал заборон ресторанів, пов’язаних із представниками влади, а також мегамаркетів будівельних матеріалів) поставили під питання рівність можливостей і порушили тему корупційних зв’язків між владою та лояльним бізнесом.

Попри всі заходи, станом на 18 грудня Україна посідала 17 місце у світі за кількістю зафіксованих випадків інфікування. Стан із заповненістю ліжок постійно погіршувався (у деяких обласних центрах вільних місць не було взагалі), незадовільною під кінець року була й ситуація із забезпеченням киснем, необхідним для важкохворих пацієнтів. Головна претензія, що її закидали голові уряду Денису Шмигалю та міністру охорони здоров’я Максиму Степанову, – це нераціональне використання ресурсів, виділених на боротьбу з епідемією (гроші з «коронавірусного» фонду витрачалися на програму «Велике будівництво» із вдосконалення мережі доріг) та відсутність підготовчої роботи в момент, коли захворюваність пішла на спад (травень-вересень).

Урешті-решт, слабкі результати в боротьбі з COVID-19 підірвали рівень довіри до центральної влади: діяльністю Президента Володимира Зеленського в цій сфері, за результатами опитування Соціологічної групи «Рейтинг» (станом на 15-17 листопада 2020 року), були незадоволені 60% респондентів, задоволені – лише 35%.

Конституційна криза

Однією з найпомітніших подій року стала осіння конституційна криза. Наприкінці жовтня Конституційний Суд України (КСУ), реагуючи на подання депутатів від парламентської фракції «Опозиційна платформа – За життя» (ОПЗЖ) та групи «За майбутнє», скасував статтю Кримінального Кодексу України, у якій ішлося про кримінальну відповідальність за внесення неправдивих даних у декларацію. Також КСУ визнав неконституційними повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції щодо контролю та перевірки декларацій, цілодобового доступу до реєстру декларацій і моніторингу способу життя. Тобто, НАЗК позбавили його головних контрольних функцій, а наступного дня Агентство показово закрило доступ до декларацій можновладців для широкого кола громадян.

У своєму коментарі НАЗК наголосило на наявності конфлікту інтересів у суддів КСУ: у двох із них було виявлено ознаки декларування неправдивої інформації (хоча голосування суддів було таємним, Агентство звинуватило саме цих суддів у голосуванні «за» скасування функцій). В один момент виявилися «підвішеними» сотні кримінальних справ, зокрема проти мера Одеси Геннадія Труханова (щодо зловживань на 54 млн грн). Реакція була обурливою: «Це антидержавний заколот у чистому вигляді в інтересах Коломойського та олігархів з ОПЗЖ, адже саме «За майбутнє» та ОПЗЖ зробили подання до КСУ», – зауважив депутат із фракції «Слуга народу» Єгор Чернєв.

Західні партнери України дали зрозуміти: якщо кризу не буде подолано (відповідно, під загрозою опиниться одна з головних реформ – антикорупційна), Україна може втратити підтримку. Адже саме ухвалення норми закону про декларування 2014-го року стало одним з основних аргументів для подальшого запровадження Євросоюзом лібералізації візового режиму з Україною. Влада заходилася жваво виходити із кризи: Володимир Зеленський скликав засідання Ради нацбезпеки і оборони, наказавши терміново відновити доступ до бази декларацій (що було зроблено), паралельно видавши указ про звільнення (надалі) суддів КСУ. Крім того, Президент вніс до парламенту законопроєкт про відновлення кримінальної відповідальності за неправдиве декларування (передбачено покарання у вигляді штрафу та обмеження волі) – і 4 грудня Верховна Рада відновила відповідальність, ухваливши відповідний «компромісний» законопроєкт (на базі президентського).

Крапку в історії поставила Венеційська комісія, оприлюднивши 10 грудня свої висновки щодо рішення КСУ. Європейські експерти наголосили, що воно має суттєві недоліки та не відповідає стандартам чіткого обґрунтування в конституційних процедурах. У комісії рекомендували Україні реформувати КСУ, по-перше, обмеживши сферу дії суду; по-друге, запровадити спеціальну процедуру відбору суддів шляхом створення спеціального органу, у який будуть входити міжнародні експерти (за аналогією з іншими судами); по-третє, виконавши рекомендацію відправляти кожне рішення КСУ про “неконституційність” за підтвердженням до Великої палати Верховного суду на запит президента чи парламенту.

Висновок з цієї кризи можна зробити такий: попри успішну імплементацію реформ, запропонованих Заходом, у країні залишається чимало сил, зацікавлених у гальмуванні цих новацій. Їхня впливовість може бути настільки всеосяжною, що поширюватиметься на центральні органи влади, зокрема, суддівської.

Місцеві вибори

27 жовтня в державі відбулися місцеві вибори. Явка виборців була наднизькою – 36,9%, це найнижчий показник за всю історію виборів в Україні. Таку цифру можна лише частково пояснити пандемією коронавірусу, радше населення втрачає цікавість до голосування. Але вибори виявилися каталізатором кількох важливих процесів. Головним із них стала де-факто перемога місцевих влад над «центральними партійними апаратами». Головними героями виборів стали самовисуванці, мери та їхні політичні проєкти (у Харкові – «Блок Успішний Харків», у Дніпрі – «Пропозиція», в Одесі – «Довіряй ділам» Геннадія Труханова, а в міській раді Вінниці 34 із 53 місць отримала «Українська стратегія» колишнього прем’єр-міністра Володимира Гройсмана).

Є й невеличкі електоральні «революції», наприклад, у Маріуполі закінчився час традиційної для міста «монобільшості» місцевої влади, а в Миколаєві міська рада була оновлена кардинально – на 85%. На цьому фоні слабкими виявилися результати парламентських партій. Дарма що були переможні заяви, партія «Слуга народу», яка ще рік тому користувалася на парламентських виборах мобілізаційним потенціалом, здобутим під час президентської кампанії, не змогла отримати жодної посади мера на рівні обласних центрів, що можна вважати поразкою місцевих можновладців.

Ще один висновок: по суті, у кожній області та на рівні міст сформувався консенсус місцевих еліт – це помітно за формуванням «коаліцій» (неформалізованих депутатських об’єднань у місцевих радах) із незвичними учасниками – де-факто, це «пасьянс» із місцевих можновладців, котрі дуже опосередковано причетні до центральних апаратів партій. Приміром, у міській раді міста Старобільськ, що на Луганщині, коаліцію створили ОПЗЖ та «Європейська солідарність», залишивши за дужками об’єднання ще одного важливого учасника політичних подій у місті – команду депутата Сергія Шахова. А ситуація, коли в одному місці «Слуга народу» блокується з ОПЗЖ, а в іншому – з «Європейською солідарністю» (пояснюючи такий вибір неможливістю співпраці з «опозиційними, ще й проросійськими» силами), відбувалася по всій країні.

Бюджет-2021

Процес бюджетування був тісно пов’язаний із ризиками, що з ними зіткнулась Україна у 2020 році. Перший – коронакриза: міністр охорони здоров’я Максим Степанов наполягав на збільшенні бюджету для МОЗ до 296 млрд грн. Але сума в кінцевому документі виявилася значно меншою – 162,68 млрд (хоч це і на 22% більше, ніж у 2020 році). Це може призупинити збільшені виплати для медичного персоналу (лікарі наразі отримують до 30 тис. грн, медсестри – до 21 тис., а з нового року матимуть відповідно 9 та 7 тис. грн). Другий – необхідність балансування бюджету і зменшення його дефіциту. Цю вимогу перед Україною поставили західні партнери, і це було необхідною умовою для отримання наступних траншів кредиту від МВФ.

До другого читання дефіцит держбюджету було зменшено з 6% до 5,5% від ВВП – на 24 млрд грн. Ці параметри узгодили з зовнішніми партнерами. «Пропонуємо збалансований бюджет, у якому не передбачається зростання податків для бізнесу і водночас покращується фінансування соціальної сфери та медицини», – пояснював у грудні прем’єр-міністр Денис Шмигаль у своєму Телеграм-каналі.

Соціальні видатки збережені, місцями (незважаючи на великий дефіцит) навіть збільшені: заплановано поетапне зростання пенсій протягом усього 2021 року, а з липня держава почне доплачувати по 400 грн пенсіонерам віком від 75 до 80 років (усім, хто має більш поважний вік, доплатять уже до 500 грн).

Макропоказники бюджету-2021 такі: доходи – 1,092 трлн грн (додали 21 млрд до другого читання); видатки – 1,347 трлн. Середньорічний курс долара – 29,1 грн, зростання ВВП очікується на рівні 4,6%, інфляція – 7,3%.

Освіта

Для освітян рік був дуже непростим: учителям та викладачам довелось опановувати дистанційні методи викладання під час карантину, проводити зовнішнє незалежне оцінювання за умов пандемії. Останнім викликом стало призначення на посаду міністра освіти Сергія Шкарлета (у частини суспільства є питання до його професійних та морально-етичних якостей). Варто зауважити, що у 2020 році, попри важкі умови навчання, школи продемонстрували ефективність – про це свідчать результати ЗНО для школярів. Так, минулого року 91,7% випускників склали тести й подолали пороговий бал з української мови (2019 року показник був нижчий, на рівні 84%), аналогічні показники для математики склали 87,3% (порівняно з 81,5%), а для біології – 94,5% (порівняно з 91% позаминулого року).

Тарас Козуб – журналіст і політичний оглядач, експерт платформи «КиївСтратПро».

Схожі публікації
Аналітика та дослідженняОригіналСуспільство

Українці потерпають від кібербулінгу, інтернет-шахрайства та хакерських атак

НовиниСуспільство

У Білорусі визнано політичними в'язнями 586 осіб

НовиниОригіналСуспільство

Рік всеохопного премир’я. Війна змінила характер

НовиниСуспільство

"Газпром" використовуватиме газ як геополітичну зброю проти Києва і Європи