Безпека

«Російський спрут у дії: кейс «Україна»

Book Putin

Яку підривну діяльність та розвідувальні операції у різних сферах суспільного життя і на найвищих рівнях влади проводить Кремль в  умовах   гібридної війни в  Україні?

В Promote Ukraine експертна група видання «Російський спрут у дії: кейс «Україна»  розповідатиме у серії публікацій про інформаційні впливи Кремля, системне ведення пропаганди,  спрямоване на підтримку неофіційних груп впливу, неурядових організацій, ЗМІ. А також про завдання  російської  агентури  в  Україні:  організацію  прихованої  системи «управління» владою та трансформації суспільної думки і настроїв на користь Росії.

Отже, з  часу  колапсу  СРСР  і  здобуття  колишніми  радянськими  республіками  незалежності в Росії була сформульована доктрина поділу світу на «зони впливу». За аналогією з радянською доктриною обмеженого суверенітету для країн комуністичного табору, пострадянський простір розглядається як «природна зона впливу Росії».

Відповідно до цієї доктрини Україна мала лишатися в зон і впливу  РФ.  За  президентства  Бориса  Єльцина  реалізація  цієї  доктрини  мала  відносно м’який характер переважно економічного тиску, боргового шантажу. Низькі ціни на нафту та дві чеченські кампанії на Північному Кавказі звузили можливості Росії реінкорпорувати Україну та інші нові незалежні держави в СРСР 2.0, яким мав стати СНД. З приходом до влади В. Путіна та зростанням цін на  нафту  і  доходів  від  експорту  вуглеводнів  дії  в  цьому  напрямку  стали  системними й жорсткими.

Нові проекти реінтеграції пострадянського простору

Єдиний економічний простір, Євразійський економічний союз, Митний союз були лише новими обгортками ідеї СРСР 2.0. Спроби окремих країн вибрати інший геополітичний вектор — інтеграцію в НАТО та ЄС — торпедувалися. Прикладом є агресія РФ проти Грузії 2008 року, триваюча з 2014 року агресія проти України.

Вершина  мистецтва  гібридної  війни  —  запустити  механізм  самодеструкції країни зсередини, діючи не тільки масованою пропагандою ззовні, а й агентами впливу та підривною діяльністю зсередини. Живильною енергією при цьому служить як існуючий конфліктогенний потенціал, так і додатково створюваний під час гібридної агресії.

Особливо слід відзначити секторальні контури зовнішнього управління (КЗУ), які створюються із залученням різного роду агентури та лобістів. Їх сутність і призначення — створити механізм впливу та маніпулювання вищим державним керівництвом, перш за все, верховним головнокомандуванням. За наявності такого механізму противнику буде нав’язано поведінку, яка призведе його до здачі своїх  позицій  без  ведення  бойових  дій.

Сьогодні російський вплив на становище в Україні прагне бути всеосяжним і монопольним, тому не цурається жодної суспільно значущої сфери — не тільки політичної, фінансової чи енергетичної, але й спорту, кіно, телебачення, соціальних мереж. Та головною стратегічною метою цього впливу є встановлення контролю над українською державою як системою організації українського суспільства. І оборонно-безпекова підсистема української державності — це ключ для такого контролю. Адже, якщо держава не матиме фізичної спроможності чинити опір агресії як ззовні, так і зсередини, їй можна диктувати будь-які умови її власного існування: від обмеження на здійснення самостійної зовнішньої політики до вимоги фрагментації внутрішнього територіального устрою.

Оперативне  завдання  поточного  періоду  (розпочався  2019  року  після  президентських виборів в Україні), яке вирішується російськими спецслужбами, пропагандою  та  «п’ятою  колоною»,  —  це  хибно-цільове  програмування  вищого державного  керівництва  на  «мирний  курс»,  створення  відповідного  інформаційного поля та «картини світу» для нього з блокуванням каналів доступу альтернативної інформації.

Криптовійна як вона є

 Фактично гібридна війна РФ проти України розпочалася не 2014 року, а значно раніше, і мала вигляд криптовійни, тобто прихованої війни з використанням невійськового інструментарію. 20 лютого 2014 року відбулася трансформація цієї війни в «гарячу фазу» із застосуванням силового компонента — окупація Криму «зеленими чоловічками». До  цього  проти  України  велася  координована  з  єдиного  центру  криптовійна, основними інструментами якої були:

–  формування залежності стратегічних підприємств від російської сировини чи комплектуючих для виробництва;

–  впровадження технологій виробництва з обов’язковою прив’язкою до російського постачальника;

–  формування  залежності  окремих  підприємств  від  російського  капіталу через надання кредитів та інших фінансових інструментів;

–  входження російського капіталу в українські підприємства стратегічного значення із подальшим їх скуповуванням;

– впровадження російського програмного забезпечення та/або корпоративних ІТ-сервісів із хмарними технологіями;

–  скуповування  державних  боргових  паперів  і  концентрація  державних боргів у російських суб’єктів;

–  отримання комерційної та інших видів конфіденційної інформації про діяльність підприємств;

–  цілеспрямовані дії на доведення до банкрутства стратегічних і бюджето-утворюючих підприємств;

–  запровадження  санкцій  та  обмежень  щодо  українських  підприємств  на російському ринку;

–  введення прямої агентури та агентів впливу в керівні органи стратегічних державних компаній і центральні органи виконавчої влади та сектор національної безпеки і оборони.

Агенти впливу

Останнє є найбільш типовою діяльністю Росії на українському напрямку впродовж усього періоду з часу колапсу СРСР. Мета такої активності — опосередковано через зусилля агентури впливу, зсередини трансформувати корпоративні та державні стратегії в тому чи іншому секторі економіки, безпеки та оборони на користь Росії. На сучасному етапі, після зміни влади в Україні 2019 року, як і на початку 2010-х років з приходом до влади Віктора Януковича, Росія мобілізовує спротив зсередини України курсу на її інтеграцію до НАТО, використовуючи агентуру впливу.

За визначенням експерта Володимира Паливоди з «Національного інституту стратегічних досліджень», агенти впливу — це особи, які використовують своє становище у суспільстві, можливості, владу й авторитет для просування інтересів іноземної держави, але діють у такий спосіб, щоб не демаскувати цієї держави.

Саме  їхні  дії  зумовлюють  неготовність держави  —  жертви агресії  у  критичний момент  організовувати  зовнішню  оборону проти прямої агресії та чинити системний опір різним видам гібридних дій агресора зсередини країни. Завданнями російської агентури впливу в Україні є створення прихованої системи «управління» владою та трансформація суспільної думки і настроїв на користь Росії.

Слід зазначити, що контингентом особливої уваги російських спецслужб були військовослужбовці Збройних сил і силових структур України. Збір інформації по військовослужбовцях ВМС України, підрозділів сухопутних і повітряних сил ЗС  України,  дислокованих  у  Криму,  практично  розпочався  ще  з  1992  року.  У «Зверненні до народних депутатів України депутатської групи «Державність» у зв’язку з розглядом Верховною Радою України законопроектів, що стосуються Автономної Республіки Крим, оборони й безпеки України» 1996 року відзначалося: «Головним методом агентурної роботи ГРУ та ФСБ стало вживлення своєї агентури до лав офіцерів, які поверталися до України після розвалу Радянської Армії, а також вербування військовослужбовців, які залишилися та залишаються служити на українській території.

Крим – регіон роботи російських спецслужб

Найбільш сприятливі умови для агентурної роботи російських спецслужб склалися на території Кримського півострова. Цей  регіон  виявився  єдиним  місцем  за  межами  Росії,  де  ГРУ  отримало  можливість працювати відкрито на легальній основі, спираючись на розвідувальні структури Чорноморського флоту, який перебував нібито у спільному російсько-українському підпорядкуванні. У цілому, робота російських спецслужб у Криму була значно полегшена наявністю агентури центрального апарату КДБ, яка в силу специфічного регіону (наявність великої кількості партійних і державних дач, санаторіїв, будинків відпочинку тощо) не підпорядковувалась і не була  відома  місцевим  органам  держбезпеки,  що  перейшли  у  подальшому  під юрисдикцію України.

Паралельно  формувалася  потужна  агентура  впливу  на  вищих  щаблях  влади. Кульмінації це досягло із приходом до влади Януковича, кадрова політика якого сприяла руху агентів впливу на владний Олімп. Надання преференцій через існуючі або спеціально ініційовані бізнес-проекти політикам високого рівня, які  приховано  просувають  ідеї та патронують проекти, вигідні РФ у контексті здійснення нею криптовійни  проти  України. Це стало  механізмом  формування «п’ятої колони».

Як показує досвід України та Європи, корупціогенні схеми є найбільш ефективними  для  формування  агентури  впливу.  Російський  опозиціонер  Гаррі  Каспаров дав влучну характеристику сучасній політиці Кремля: «Європі не вдалось експортувати демократію в Росію. Зате Путіну вдалось експортувати в Європу корупцію», «Найбільший експорт Росії — це не газ чи нафта, а корупція». І ця корупція сприяє формуванню агентури впливу. В Європі цьому служать проекти російських газових потоків — «Північний потік», «Північний потік-2».

Непрозорі корупціогенні схеми типу Eural Trans Gaz, RosUkrEnergo були небезуспішно імплементовані  Кремлем  в  Україні  на  початку  2000-х  в  обмін  на  відмову  від курсу Києва на членство в НАТО та ЄС. Проте це спрацювало лише до певної міри. Помаранчева Революція 2004 року внесла свої корективи, курс на членство в НАТО та ЄС був відновлений. Він був знову перерваний 2010 року після приходу до влади Януковича. Але 2014 року Революція Гідності відновила статус-кво.

Російський дослідник підривної діяльності Росії за кордоном, емігрант Дмитро Хмельницький вказує на те, що різкий сплеск російської агентурної активності стався 2014 року, коли на додаток до вже існуючих по всьому світу почали масово розмножуватися фіктивні громадські організації з московським корінням.

«Мета їх була абсолютно утилітарною: пропагандистська підтримка анексії Росією Криму. І з тих пір це все наростає і наростає», — відзначив він.

Після виборів 2019 року і приходу до влади В. Зеленського та його політично аморфного угруповання популістсько-сервільного типу Росія робить черговий рестарт спроби знищення України методами криптовійни, використовуючи як агентуру російських спецслужб, яку мало зачепила контррозвідувальна діяльність періоду 2014–2019 років, так і агентуру впливу.

 

Авторська група видання «Російський спрут у дії: кейс «Україна» під керівництвом Михайла Гончара. На основі досліджень експертної групи під егідою Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродженння». На фото до статті – обкладинка видання.

 

Схожі публікації
БезпекаНовини

Facebook не може перешкодити російському втручанню в американські вибори

БезпекаНовини

Президент України хоче вивести на новий рівень розмову про гарантії безпеки для України

БезпекаНовини

Українські військові планують закупити американські винищувачі

БезпекаНовини

ЄC знову закликав Росію повернутися до складу Спільного центру контролю та координації на Донбасі