Аналітика та дослідженняСуспільство

Що стоїть за російською «гібридною агресією»?

Сьогодні доволі розповсюдженим є трактування російської геополітичної активності у формі «гібридної агресії» як якісно нового явища, притаманного виключно нашому часу. Та чи відповідає така рефлексія реальному стану речей? І що ж, власне, являє собою «гібридна агресія» у дійсності? Та в чому її сутність і зумовленість?

Вся природа сучасного російського експансіонізму інспірована бажанням РФ повернути собі статус наддержави та підважити США як одноосібного гегемона світу. Реалізація цього прагнення відбувається у ключі концепції «євразійства», згідно з якою весь світ має бути розділеним на зони впливу держав-лідерів (за кремлівською візією Україна знаходиться саме в російській орбіті впливу). Втручання іншої провідної країни в «чужу» сферу розглядається Москвою як акт агресії.

Однак не маючи належних ресурсів для прямої інкорпорації й підпорядкування «своєї сфери», Росія застосовує опосередковані методи контролю над так званим «власним регіоном». Сприймаючи міжнародну політику крізь призму теорії «євразійства» (саме тому Москва так гостро реагує на європейську чи євроатлантичну інтеграцію країн-сусідок), але технологічно та економічно поступаючись Заходу, РФ змушена вдаватися до «гібридних засобів» агресії (англ. hybrid warfare), що й може породжувати «гібридні війни.

Під «гібридною війною» варто розуміти воєнні дії, що здійснюються шляхом поєднання мілітарних, квазімілітарних, дипломатичних, інформаційних, економічних та інших засобів з метою досягнення стратегічних політичних цілей. Специфіка такого поєднання полягає у тому, що кожний із військових і невійськових способів ведення «гібридного конфлікту» застосовується у воєнних цілях та використовується як зброя. У певній мірі еквівалентними «гібридній війні» поняттями є «війна повного спектра» та «сполучена війна». Від класичної конвенційної війни «гібридна війна» відрізняється іншим поєднанням пропорцій традиційних елементів війни та використанням зовсім нових, некласичних для військових дій, компонентів.

Не менш сутнісними особливостями такої війни є її неоголошеність та невизначеність суб’єктів конфлікту як для кожної з воюючих сторін, так і для світової спільноти.

Війна РФ проти України

Російська «гібридна агресія» проти України почалася не у 2014-му, а в 1991 р. У широкому контексті у російській «гібридній агресії» проти України (1991 р. – наші дні), яка для Росії є боротьбою за Україну, умовно можна диференціювати три фази: підготовчу (пасивну), активну (з 2014 р.) та легітимізаційну.

Russia mapПідготовча фаза потребувала першопочаткової внутрішньої політичної консолідації неототалітарного режиму та «масовізації» російського суспільства з метою повернення Росії статусу наддержави, яке реалізується через: агресивну зовнішню гуманітарну, інформаційну та економічну політику, створення альтернативних міжнародних організацій і об’єднань, проведення навчань та розташування російських військових баз на території інших країн, втручання у внутрішню політику інших держав за допомогою різних методів. Підготовчу фазу інакше можна назвати пасивною, адже вона являє собою непряму опосередковану агресію.

Початком активної фази є інтервенція («гібридна» чи пряма) та окупація території або частини території іншої держави. Перехід від пасивної до активної фази переважно зумовлюється ризиком втрати Росією контролю над певним регіоном чи державою.

Завершальна фаза – легітимізаційна, використовується для завуалювання агресії та як її «демократичний фасад» з метою легалізації вторгнення та легітимізації анексій (створення та підтримка маріонеткових квазідержавних утворень, проведення псевдореферендумів та псевдовиборів з метою представлення анексії як інкорпорації).

Всі три фази супроводжує лицемірна дипломатія, яка застосовується для маніпулювання свідомістю внутрішнього електорату та для зменшення своєї відповідальності у зовнішньополітичній площині.

Види експансій

  1. Гуманітарна й інформаційна експансія. Вся гуманітарна та інформаційна політика РФ спрямована на створення російського культурного та інформаційного простору в інших державах (який формується, зокрема, шляхом нівелювання мовних, культурних та історичних відмінностей у сусідніх з РФ країнах, привласнення історії та творенні міфів про спільне минуле тощо).

Цей простір завжди був невід’ємним атрибутом «Русского мира» та виступав у якості передумови для більш рішучих дій у всі часи: чинник того ж православ’я активно використовувався Росією протягом XVII – XVIII ст. у протистоянні з Річчю Посполитою, в ХІХ ст.  – в суперництві з Османською імперією на Балканах, і навіть у ХХ-му – для обґрунтування радянської окупації Польщі в 1939 р. чи наступу на Берлін у 1945 р.

  1. Економічна експансія. Виражається в прагненні економічного домінування на пострадянських теренах та формуванні ресурсозалежності Європи від РФ. Прикладом цього є підтримка штучного статусу-кво у пов’язанні економік України та Росії, успадкованого ще з радянської доби (такий принцип функціонування господарства мав штучно «цементувати» комуністичну імперію в єдиний «організм» та сприяти формуванню відносин за моделлю «центр – периферія»), з метою чого протягом десятиріч РФ чинилися всіляки перепони у побудові в Україні власного завершеного виробничого циклу у різних галузях промисловості.

Money UkraineНе менш яскравими проявами російської агресивної економічної політики стали зменшення обсягів поставки нафти до Білорусі для того, щоб примусити її скоротити експорт нафтопродуктів в Україну та російські театралізовані вистави з бульдозерами, які мали слугувати відповіддю на санкції проти РФ.

Однак домінантне значення для Москви має насамперед енергетична зброя. У газовому секторі РФ застосовує практику «газових війн» (чого лише варті російсько-українські «газові війни»), за допомогою яких, зокрема вдалося продовжити термін дислокації Чорноморського флоту РФ в Криму шляхом підписання Харківських угод 2010 р. В ядерній енергетиці Росія вдається до інвестицій чи реставрації або побудови в інших країнах нових атомних реакторів, які можуть функціонувати виключно на російському ядерному паливі.

Похідною від енергетичної є транзитна зброя, використання якої спрямоване на формування ізольованості від паливного ринку цілих країн (наприклад, Туркменістан і Каханстан майже не мають можливостей для експорту своїх енергетичних ресурсів в обхід «Газпрому»). Натомість сама Росія прагне покращити своє економіко-географічне положення через будівництво нових нафто- та газогонів (проекти «Північного» та «Південного» потоків).

Ще одним виявом економічної експансії РФ є фінансова зброя, яка реалізується шляхом вкладання інвестицій чи надання кабальних кредитів іншим державам, функціонуванням на їхній території російських банків та розміщенням підприємств з суттєвою часткою російського капіталу. Таким чином «країна-реципієнт» підпадає під російський вплив. Але як тільки вона перестає бути «слухняною», Росія починає вдаватися до різних фінансових маніпуляцій, наприклад, до практики затримки коштів.

Фактично це стало традицією з революційної доби. Більшовики для тиску на Центральну Раду перекрили надходження в УНР готівки наприкінці 1917 р., через що значна частина населення не могла отримувати платню. У такий спосіб Петроград шантажем намагався змусити український уряд визнати владу рад.

Загалом, всі методи економічної експансії активно використовуються РФ для політичних маніпуляцій та створюють підґрунтя для подальшої, вже політичної, інтеграції.

  1. Створення альтернативних міжнародних та міждержавних обєднань і організацій. Цей метод бере своє коріння ще від «Комуністичного інтернаціоналу», за допомогою якого більшовики координували міжнародну мережу маріонеткових комуністичних партій та рухів з метою «підривної антикапіталістичної діяльності» та «експорту комунізму» чи підтримували комуністичні та лояльні до себе уряди у різних країнах. Для розширення сфер свого впливу Москва через Комінтерн вдавалася до формування «червоних інтернаціональних бригад», зокрема під час громадянської війни в Іспанії 1936 – 1939 рр.

Відповідно, починаючи з цього пункту мова йтиме фактично про засоби політичного та військового тиску й експансії, адже вже сучасна РФ у всіх створених під її егідою міжнародних організаціях, навіть економічних, також має насамперед політичну мотивацію: вони мають сприяти протидії інтеграції країн-сусідок у західні міжнародні структури.

Такою міжнародною організацією є СНД, яка від початку свого створення розглядалася як реінтеграційна політична надбудова для потенційного відновлення Радянського Союзу. Іншими  такими платформами стали ЄврАзЕС, Митний союз, ЄАЕС, ОДКБ.

Всі вони є інструментами реалізації геополітичних цілей Росії у протистоянні із Заходом, за допомогою яких Росія намагається перетворити якомога більше сусідніх країн на своїх фактичних сателітів. Причому як тільки якась країна намагається вирватися зі сфери впливу РФ, починається використання інших «гібридних методів».

Наочним тут є досвід Вірменії, яка у свій час робила кроки до асоціації з ЄС, однак була змушена приєднатися до Митного союзу через російські погрози надання допомоги Азербайджану у Нагірно-Карабахському конфлікті. За задумом Росії така ж участь мала спіткати й Україну, події в якій почали розгортатися за грузинським сценарієм.

  1. Проведення навчань та розташування військових баз РФ на території інших держав можливе насамперед у рамках країн-учасниць ОДКБ (сучасний аналог Організації Варшавського Договору).

Прикладом цього є проведення масштабних навчань «Захід-2017» у Білорусі, де також нарощуються потужності чергових російських військових баз. Розташування баз на території інших держав призводить до розширення ареалу військової інфраструктури РФ і використання військових ресурсів «дружніх країн» для власних цілей з одного боку, а з іншого – може слугувати приводом та інструментом російського вторгнення в ці країни.

Parad CrimeaТак Україна, яка хоча і не була членом ОДКБ, жорстоко поплатилася за перебування Чорноморського флоту РФ у м. Севастополі. Саме Чорноморський флот мало не став причиною відторгнення Криму від України ще на початку 1990-х рр., але тоді Росія пішла на компроміс – автономію Криму у складі України та передачу флоту РФ, сподіваючись на встановлення повного контролю над всією Україною. Однак за умови відходу України від Росії, використання фактору Чорноморського флоту проти України було лише питанням часу.

  1. Створення чи підтримка проросійських або маргінально-деструктивних політичних сил та маріонеткових урядів («справжніх представників своїх народів») на території Росії чи інших держав як «гібридний засіб» створення платформи для інтервенції має витоки ще у подіях доби Української революції 1917 – 1921 рр.

Перебуваючи у меншості на київському Всеукраїнському з’їзді рад у грудні 1917 р., більшовики перебираються до Харкова, де скликають альтернативний з’їзд та проголошують Українську Народну Республіку Рад і формування радянського уряду – Народного Секретаріату на противагу вже існуючим УНР та Генеральному секретаріату, створюючи таким чином плацдарм для наступу на УНР. Цей крок виступає легітимізацією для першого радянського вторгнення в Україну.

Відступивши під тиском німецько-австрійських військ після укладання Брест-Литовського миру, більшовики створюють на території Росії КП(б)У, перший з’їзд якої відбувається у липні 1918 р. під Москвою.

Після програшу Німеччини у Першій світовій війні та зміни зовнішньополітичної кон’юнктури, комуністи наприкінці листопада 1918 р. у Курську організовують під патронатом Раднаркому РСФРР «незалежний» Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з П’ятаковим, який складався переважно не з українців. Головним завданням уряду ставало відновлення влади «совєтів» в Україні. З цього починається друга радянсько-українська війна (теж неоголошена), яка сприяє вже остаточному затвердженню російського панування.

Така ж тактика була використана під час «Зимової» радянсько-фінської війни 1939 – 1940 рр., коли з представників компартії Фінляндії на території СРСР було сформовано «Народний уряд» «Фінської Демократичної Республіки». Згодом оголошено набір до «Фінської народної армії».

 Відшліфування гібридних» політичних методів

Остаточне ж відшліфування «гібридних» політичних методів» Москви відбулося під час конструювання «соціалістичного табору», коли Кремль створював та підтримував низку партій та урядів держав-сателітів (соціалістичні Польща, Чехословаччина, Угорщина та ін.).

Kremlin RussiaІнколи йшлося про економічну підтримку чи навіть підкуп лояльних до себе політичних сил. Така практика стала уособленням, історично традиційного для Кремля ще з імперської доби, методу інтеграції політичних еліт інших держав у загальноімперський політикум, за допомогою якого Росія інкорпорувала Україну ще наприкінці XVIII ст., врівнявши козацьку старшину у правах з російським дворянством (наразі РФ застосовує цей же засіб для утримання у своєму складі окремих кавказьких регіонів, наприклад, Чечні).

Сьогодні Росія лише модифікувала та вдосконалила свої механізми політичного впливу. Прикладом цього стала діяльність відверто проросійських політичних сил в Україні: Партії Регіонів, КПУ, Союзу лівих сил, Прогресивної соціалістичної партії, «Русского единства» та ін.

Не винятком стала і Європа, де у ряді країн (Німеччина, Франція, Італія, Угорщина, Румунія, Молдова, Чехія, Словаччина, Греція) РФ відверто підтримує або маргінальні та деструктивні партії (країні ліві чи праві), або євроскептичні та проросійські сили. Також Кремль має своїх маріонеткових політиків в Європі, серед яких зустрічаються доволі високопосадові особи: як-от, екс-канцлер Німеччини Г. Шредер, екс-президент Франції Н. Саркозі. У короткотерміновій перспективі це дає Москві важіль впливу для боротьби за скасування західних санкцій проти Росії у внутрішньому політичному просторі інших держав, а у довгостроковій – має сприяти розкладу традиційних європейских і демократичних цінностей та політикуму цих країн.

  1. Інститут подвійного громадянства РФ. Якщо попередній метод є прикладом організаційних російських впливів «згори», то видача Росією своїх паспортів громадянам інших країн є виявом політичних маніпуляцій «знизу». Така політична русифікація набула найбільшого розповсюдження у прикордонних з РФ територіях і передувала в окремих випадках прямому вторгненню та анексіям цих територій чи створенню на їх теренах «сірих зон» у формі квазідержавних утворень.
  2. Втручання у вибори та внутрішню політику інших держав. Останнім часом РФ все частіше практикує втручання у виборчі кампанії в інших країнах, яке реалізується прямим (фінансування маргінальних і проросійських партій та окремих політиків, інтеграція політичних еліт інших держав до російського політичного простору, розширення проросійського електорату шляхом пропаганди та надання російського громадянства як другого) чи опосередкованим (кібератаки під час виборів у США, Франції та Німеччині) шляхом з метою впливу на внутрішню політику цілих держав.

Bilorus protestЗа допомогою вищенаведеного комплексу «гібридних методів» Росії вдалося встановити повний контроль над всією політикою окремих країн. Найяскравіше це відображається у ситуації з Білорусією, самостійність якої де-факто не виходить за межі класичної конфедерації з РФ. Керівництво Білорусі мусить узгоджувати з Москвою свою зовнішню, військову, економічну, фінансову, митну, податкову, транспортну та навіть культурну політику. Україна часів режиму Януковича перебувала в аналогічному становищі, допоки не почала виходити з-під російського впливу.

 

Антон Твердовський, дослідник тоталітарних режимів і рухів, кафедра новітньої історії України, Запорізький національний університет

 

Схожі публікації
НовиниСуспільство

МЗС України поки не буде оприлюднювати список учасників «Кримської платформи»

НовиниСуспільство

Російська окупаційна влада зачистила інформаційний ландшафт у Криму

НовиниСуспільство

Дмитро Кулеба назвав три пріоритети взаємодії України та Центральноєвропейської п’ятірки

НовиниСуспільство

В окупованому РФ Криму зафіксовано 4950 основних порушень прав людини