Огляд Україна БрюссельСуспільство

«SOS! Українська система охорони здоров’я розвалюється!», – катастрофа фінансування системи охорони здоров’я в Україні

«SOS» розшифровується як «врятуйте наші душі», що зараз є досить актуальним, оскільки охорона здоров’я в Україні точно не допоможе зберегти фізичне здоров’я. Україна досягає значного прогресу у галузі ІТ-послуг, у сільському господарстві, в оборонній та аерокосмічній промисловості, однак один із найважливіших секторів економіки країни постійно відстає – охорона здоров’я. Наприклад, у відповідь на глобальну пандемію, український уряд підрахував кількість апаратів штучного дихання, і у Харківській області, в одному з найбільших регіонів країни, кількість апаратів ШВЛ у державних лікарнях ледве досягла 20. Цей результат викрив систему корупційного отримання тендерів в Україні, де уряд закуповує обладнання у постачальника, який пропонує найбільший хабар. Жоден постачальник не запропонував гідного хабара – апарати для державних лікарень не купуються. Повсюди у світі лікарі, які беруть участь у лікуванні хворих на COVID-19, постійно повідомляють про відсутність ліків та захисних засобів. Однак саме Україна має високі показники незахищенності медичного персоналу від коронавірусу – з початку березня понад 12 600 медичних працівників отримали позитивні тести на COVID-19. Це число становить приблизно 8,6% усіх випадків захворювання на COVID-19 в Україні станом на вересень 2020 р. В Італії, одній з найбільш постраждалих країн світу, де кількість випадків захворювання вдвічі більше, ніж в Україні, відсоток випадків серед медичних персонал в порівнянні з Україною – 10,5% від усіх випадків. Уряд пропонує медичним працівникам відшкодування у розмірі 360 доларів США. Лікування COVID-19 в Україні коштує мінімум 900 доларів… Але ця стаття має на меті не критику, а розслідування. Які основні проблеми української системи охорони здоров’я? І, головне, що ми можемо зробити для сприяння позитивним змінам у сфері державних медичних послуг?

В українських ЗМІ, охорона здоров’я в Україні, як правило, обговорюється з точки зору комплексної реформи, яка проводиться з 2015 року. Вона спрямована на боротьбу з корупцією, забезпечення доступу до безкоштовного медичного обслуговування, високоякісного обладнання, ліків, видатних фахівців з найкращими академічними кваліфікаціями та найвищими моральними чеснотами. Здається, звучить на кшталт обіцянок Берні Сандерса? На жаль, якщо подібні утопічні погляди здаються безглуздими в США, де медсестра та хірург щорічно заробляють 72 000 і 400 000 доларів відповідно, то ці обіцянки здаються просто казкою в Україні, де медсестра та хірург щорічно заробляють 1 500 і 2 600 доларів відповідно. У Бельгії, як і в Україні, функціонує державна система охорони здоров’я, і зарплата медичних працівників приблизно дорівнює зарплаті медпрацівників у США. Окрім інвестування у високоякісну освіту, країни ЄС та США забезпечують належну оплату праці медичних працівників, а отже, їх медична система залучає найталановитіших професіоналів, які мотивовані якісно виконувати свою роботу та не зацікавлені у корупційній діяльності. Саме це насамперед потрібно засвоїти Україні, і  ці кроки мають стати основою реформи охорони здоров’я.

Роками освітня система України намагається забезпечити достатньо висококваліфікованих спеціалістів-медиків. Перш за все, перспектива складного навчання протягом 10 років, яке в кінцевому підсумку завершиться тим, що студенту потрібно буде заплатити немалу ціну, щоб отримати посаду початкового рівня в інтернатурі, не зовсім приваблює молодь. За словами випускників 2020 року Київського медичного університету, щоб бути зарахованим в інтернатуру гінекологічного відділення, потрібно заплатити хабар близько 40 000 доларів США. По-друге, після завершення навчального процесу молодого фахівця швидше за все очікує низькооплачувана посада в державній клініці. Інтернам, які беруть участь у лікуванні COVID-19, обіцяють підвищення заробітної плати на 50%. Але виплата нараховується лише відповідно до годин зміни інтерна, а не відповідно фіксованої заробітної плати. Зараз погодинна ставка для лікаря-інтерна в кардіологічному відділенні становить 12 гривень на годину або 0,43 долара. Збільшення ставки на 50% навряд чи компенсує ні багаторічну студентську працю, ні ризик зараження коронавірусом. Відсутність стимулу для молодих працівників зрештою призводить до надзвичайно низької кількості досвідчених фахівців, які проходять підготовку в цій галузі. Статистика досить жорстка, спеціалісти медичної сфери виходять на пенсію швидше, ніж нове покоління фахівців буде готове задовольнити попит численних потреб у медичних послугах. Ця проблема потребує термінового вирішення –  впровадження європейської системи підвищених заохочуючіx стипендій та гідної оплати праці молодих лікарів має стати звичною практикою.

Однак основним недоліком української державної медичної системи є підхід уряду. Зрештою, усунення симптомів проблеми, а не сприяння фундаментальним змінам у самій системі, є типовим підходом корумпованих урядів до формування політики. Перш ніж боротися з неефективністю та корупцією на поверхні, серед медичних працівників, політикам насамперед слід розв’язати головне питання – корумповані державні органи. Хоча питання корупції, популізму та залежності від олігархів є гомеостатичними процесами, від яких залежать українські урядові органи, одним з аспектів, який можна змінити для кращого функціонування системи охорони здоров’я, це механізм її фінансування.

Спосіб ведення бухгалтерського обліку витрат урядом – ось, що справді робить послуги охорони здоров’я доступними. Система обліку витрат – це система реєстрації, аналізу та розподілу витрат на окремі послуги, що надаються пацієнтам (наприклад, ліки, процедури, тести, кімната та харчування). Організації, що не мають системи обліку витрат, покладаються на елементарні методи, такі як співвідношення витрат до оплати. Така система працює в Україні протягом десятиліть, коли мізерний бюджет на охорону здоров’я (історично близько 4-5% ВВП) розподіляється між сотнями лікарень і за кількістю стаціонарних ліжок на одну лікарню. Проблема такої системи полягала в величезній кількості непотрібних для бюджету закладів охорони здоров’я – результат загальноприйнятої в Україні ситуації, коли  будівництво нової державної клініки чи лікарні дозволяє місцевій владі відкрити новий канал хабарів через завищені тендери на будівництво та обладнання.

Міністерство охорони здоров’я України заявляє, що ключовим фактором для трансформації системи охорони здоров’я України в рамках поточної Реформи є розробка нового принципу фінансування – принципу «гроші йдуть за пацієнтом». На офіційному сайті міністерства пояснюється: «Держава відтепер буде виділяти гроші на конкретні потреби пацієнта, а не фінансувати лікарні, лікарів та стаціонарні ліжка». Зараз фінансування медичних закладів залежить або від кількості контрактів, які пацієнти підписують з кожним лікарем, або від історичних даних про кількість невідкладних випадків на одну лікарню. Хороша новина полягає в тому, що тепер лікарні не будуть  отримувати фінансування, якщо у них не буде пацієнтів, що дозволить зайвим закладам охорони здоров’я природним чином припинити функціонування через низький попит на їх послуги, а також надасть можливість більше фінансувати медичні заклади, які мають попит.

Однак проблема, пов’язана з новою системою фінансування, полягає в тому, що зараз Україна витрачає лише близько 6,9% ВВП на охорону здоров’я, що складає 210 доларів США щорічних витрат на охорону здоров’я на душу населення у 2019 році. Щоб відповісти на питання, чи достатньо цього для забезпечення добробуту кожного українця, який потребує медичних послуг, давайте як приклад розглянемо вартість однієї з найпростіших і найпоширеніших операцій – видалення апендициту. Загальна вартість матеріалів, необхідних для хірургічного втручання, становить мінімум 730 доларів США (без вартості роботи). Сума у 210 доларів, яку український уряд виділяє кожному громадянину, не покриває навіть вартість такої простої процедури. Не кажучи вже про іншу поширену операцію, шунтування серця (АКШ), яке проводиться у випадках серцево-судинних захворювань (ішемічна хвороба серця, інфаркт або інсульт, наприклад). За статистикою ВООЗ, проблеми зі здоров’ям серцево-судинної системи є  найпоширенішою причиною смерті в Україні та світі. Вартість матеріалів для такої операції коливається від 3 750 до 12 600 доларів США. 210 доларів, що передбачені бюджетом на людину, жодним чином недостатньо для того, щоб забезпечити навіть найпоширеніші медичні послуги кожному громадянину, не кажучи вже про гідну оплату медичного персоналу. Для порівняння, щорічні витрати на охорону здоров’я у Єврозоні складають в середньому 3600 доларів на душу населення. Тож відсоток ВВП, який виділяється на охорону здоров’я в Україні, слід значно збільшити, але якщо бюджет цього не дозволяє, Україні нарешті слід відмовитися від утопічної мрії про безкоштовне медичне обслуговування та дозволити лікарням виставляти пацієнтам рахунки за витрати на лікування, які уряд не може покрити. Підсумовуючи, якби уряд України допустив більш фундаментальний вплив євроінтеграції на систему охорони здоров’я України, якби міжнародні стандарти застосовувались не лише до бюрократичних процедур, але і до способу оплати праці медичних працівників, до механізмів освіти та фінансів, якість медичних послуг значно зросла б, а корупція зазнала б значного спаду.

Анна Губанова, фінансовий менеджмент, бізнес-школа Vlerick, Брюссель

Схожі публікації
НовиниСуспільство

Опозиція Росії закликала ЄС активніше боротися з "брудними" російськими грошима

НовиниСуспільство

Російська Федерація почала призов до своєї армії жителів окупованого Донбасу

НовиниСуспільство

Україна вшановує пам’ять жертв голодоморів

НовиниСуспільство

На окупованих територіях Донбасу дуже важка ситуація з поширенням коронавірусу