EN
FR
DE«Росія та ЄС: дорогою до відповідальності» – так називається стаття у травневому випуску видання FLEET (FreshLook at Eastern European Trends), що його публікує регіональний офіс з питань співпробітництва й мира в Європі німецького фонду Фрідріха Еберта у Відні. Ця публікація «елегантно та тонко доносить опорні тези Кремля», вважає політолог-міжнародник, співзасновник Українського кризового медіа-центру Василь Мирошниченко. Статтю написали два автори: російський дослідник Павєл Канєвскій, доцент політології Московського державного університету імені М.Ломоносова та українець Микола Капітоненко, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень, доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
«Росія та ЄС: дорогою до відповідальності» «елегантно та тонко доносить опорні тези Кремля
Василь Мирошниченко
«У Євросоюзі існує загальний консенсус, що політично Росія, швидше за все, не буде найближчим часом демократизуватися, у той час як її геополітичні інтереси трактуються як порушення самої суті чинних міжнародних правил і норм», зазначається у статті, автори якої вважають, що за таких умов масштабна співпраця ЄС з Кремлем розвиватися не може.
У публікації завуальовано доносять позицію Москви у відносинах із Заходом, яка, за словами Мирошниченка, зацікавлена у послабленні або скасуванні санкцій, співпраці з ЄС в усіх сферах, окрім політичної, забезпечення неприєднання України до НАТО та відмови Києва від прагнення вступити до Євросоюзу. Василь Мирошниченко звертає увагу на такі твердження у статті Каневського та Капітоненка:
« – Європейські та американські санкції не здатні змінити політику Москви. Подальший тиск призведе до мілітаризації, превентивних заходів, демонстрації ворожості і т.п, що призведе до зниження рівня безпеки у Європі.
– У даній ситуації Росія відчуває себе ізольованою від європейських процесів, що призводить до подальшої сек’ютеризації зовнішньої та внутрішньої політики Росії. І як результат, Росія поводиться дещо безвідповідально по відношенню до ЄС, адже вона розчарована формою європейських інституцій і, як наслідок, не може стати їхньою частиною чи отримати якусь вигоду від них.
– Європейські держави ставляться по-різному до Росії. Для деяких відносини з нею є більш важливими через жваву торгівлю та залежність від газу. Східноєвропейські країни є більш скептичними, але варто не забувати уроки часів Холодної Війни, коли навіть в атмосфері сильного непорозуміння актори не повинні були втрачати відчуття відповідальності».
«Соціал-демократи зараз у владній коаліції із ХДС/ХСС і представлені в уряді країни, зокрема, міністром закордонних справ Гайко Маасом. Сьогодні усі обговорюють результати проведених у Берліні переговорів заступника голови адміністрації президента Росії Дмітрія Козака, який зараз відповідає за політику Кремля щодо України. Тому хочу звернути увагу на те, що ось такі публікації за співавторства російських та українських експертів у сфері міжнародних відносин гарно лягають у папки німецьких очільників і державних службовців, залучених у вироблення політики щодо Росії та України. До Миколи Капітоненка у мене одне питання: ЗАЧЄМ?»
Василь Мирошниченко
Автори дають свої рекомендації, як Москві та Євросоюзу налагодити співпрацю в більшому обсязі. Політолог Мирошниченко називає ці поради «найцікавішими» в статті:
- Росія та ЄС мають чітко продемонструвати, як вони бачать впровадження відповідальності по відношенню один до одного, міжнародних організацій та інших держав, які часто стають жертвами НАМІРІВ Росії та ЄС. Як демонструє кейс із Вірменією та донедавна з Молдовою, сторони здатні співпрацювати та узгоджувати свої інтереси по відношенню до відповідних держав.
- Сторони повинні забезпечити обмежену співпрацю у сферах спільних інтересів: економічній співпраці, охороні здоров’я, кібербезпеці, боротьбі із тероризмом, питаннях міграції, захисті навколишнього середовища, сферах культури, науки та освіти. Потрібно зберігати мости для співпраці там, де це можливо, адже відмінність ПОЛІТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ залишається суперечливою частиною співпраці. ЄС має діяти як гарант забезпечення базових демократичних цінностей та верховенства права, але в той самий час визнавати історичні та культурні відмінності в Росії та також певною мірою у країнах, які поміж ними, що крокують нелінійною динамікою до демократизації.
- Інтереси сторін мають бути визначені та артикульовані якомога чіткіше. Наприклад, чому Росія хоче мати певний контроль над Україною? Чому Україна хоче стати членом НАТО та чому деякі країни-члени НАТО так сильно хочуть запропонувати Україні членство? Чому ЄС хоче відігравати значну роль у Східній Європі? Часто позиції держав можуть здатися несумісними з першого погляду, але розмови про інтереси можуть роз’яснити спільні сприйняття загроз та відкрити можливості для компромісів. Наприклад, якщо Росія розглядає бажання держав стати членом НАТО чи ЄС як загрозу, то варто врахувати безпекові компенсації, гарантії та процедури. Росія також може виграти від стабільних, процвітаючих та передбачуваних сусідів.
Публікація також є цинічною стосовно міжнародного права, впевнений Мирошниченко. У вступному пункті йдеться про те, що «оскільки світового уряду чи глобальної поліції не існує, найкращою раціональною стратегією в довгостроковій перспективі має бути дотримання правил». Водночас у статті немає жодної згадки про кричущі порушення Росією міжнародного права, коли вона незаконно анексувала Крим та вторглася в Україну. Також не згадується про порушення Росією Статуту ООН, Паризької хартії ОБСЄ чи інших конвенцій. Однак у заключних абзацах статті її автори закликають до кращої співпраці на багатосторонньому рівні, включаючи ООН та ОБСЄ.
Василь Мирошниченко нагадує, що фонд Фрідріха Еберта – це фонд соціал-демократичної партії Німеччини. «Соціал-демократи зараз у владній коаліції із ХДС/ХСС і представлені в уряді країни, зокрема, міністром закордонних справ Гайко Маасом. Сьогодні усі обговорюють результати проведених у Берліні переговорів заступника голови адміністрації президента Росії Дмітрія Козака, який зараз відповідає за політику Кремля щодо України. Тому хочу звернути увагу на те, що ось такі публікації за співавторства російських та українських експертів у сфері міжнародних відносин гарно лягають у папки німецьких очільників і державних службовців, залучених у вироблення політики щодо Росії та України. До Миколи Капітоненка у мене одне питання: ЗАЧЄМ?» – запитує політолог Мирошниченко.
Нагадаємо, нещодавно один з аналітичних центрів Брюсселя видав публікацію, в якій закликає починати знімати санкції з Росії.
