Коли Україна вирішила приєднатися до Енергетичного Співтовариства в 2010 році, це було чітким сигналом її наміру стати частиною європейського енергетичного ринку та побудувати конкурентний ринок із міцними взаємозв’язками з усіма сусідами. Оскільки європейський енергетичний ринок зазнає значних змін, Україна збирається перевизначити свою роль у європейській енергетичній безпеці, поряд із внеском у зусилля, спрямовані на декарбонізацію континенту.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба розмовляє з CEENERGYNEWS про можливості та виклики енергетичного ландшафту Центральної та Східної Європи, що змінюється.

Історично енергетична безпека є ключовим аспектом політичних міркувань у Центральній та Південно-Східній Європі. Як Ви розцінюєте роль України в новій європейській архітектурі енергетичної безпеки?

Сьогодні питання енергетичної безпеки Європи актуальне, як ніколи, і я переконаний, що посилення енергетичної співпраці в Центральній Європі є ключовим для її забезпечення. Як важливий енергетичний гравець у цьому регіоні, Україна вкладає всю енергію в те, щоб зробити Центральну Європу оплотом європейської енергетичної безпеки.

Енергетика стосується не лише економіки та бізнесу, але також і безпеки та політики. Ось чому нам потрібне політична воля та консолідація центральноєвропейських сил для забезпечення функціонування європейського енергетичного ринку відповідно до європейських правил та в найкращих інтересах наших європейських народів. Зрештою, саме наші споживачі отримують переваги від надійного, передбачуваного та диверсифікованого енергетичного ринку, який функціонує належним чином.

Я часто кажу своїм європейським друзям та партнерам, що ми тут в одному човні. Зміцнюючи власну енергетичну безпеку, Україна зміцнює енергетичну безпеку Європи та навпаки.

У попередні сім років Україна пройшла довгий шлях від повної енергетичної залежності від Росії до створення прозорого та конкурентоспроможного енергетичного ринку за європейськими правилами, включно з рішучим кроком Президента Володимира Зеленського, анбандлінгом нашого державного енергетичного гіганта НАК “Нафтогаз”. Ця реформа раніше гальмувалася роками.

Які найбільші можливості та проблеми стоять перед газовим ринком України?

Україна є невід’ємною частиною європейської мережі енергетичної безпеки з надійною газотранспортною системою та унікальними сховищами газу. І тут є один історичний парадокс. У 1970-х роках найбільше природного газу для Радянського Союзу надходило з великих газових родовищ на заході України. Коли ці родовища виснажилися, їх перетворили на гігантські підземні сховища газу. Із сукупною ємністю у близько 37,8 млрд кубометрів природного газу, вони залишаються третіми за величиною у світі. Кілька десятиліть потому Росія почала розробляти великі Ямало-Ненецькі та інші газові родовища та використовувати природній газ у якості політичного інструменту в Європі. За радянських часів Москва викачала з України величезні природні ресурси, але нині Україна використовує порожнечу, яка від них залишилася, на свою користь. Прагнете перетворити вразливість на перевагу? Запитайте нас, як.

Водночас, наступні кілька років будуть досить складними для газотранспортної системи України. Чинний транзитний договір з Газпромом передбачає резервування потужностей української ГТС до кінця 2024 року. Багато років Росія намагалася – і не змогла – дискредитувати Україну як надійного транзитера газу. Зараз вона намагається обійти Україну.

Проєкт Північний потік 2, який транспортуватиме газ із Росії до Німеччини Балтійським морем в обхід України, зараз завершений на близько 95 відсотків. Якою є точка зору України на цей газогін?

Досі немає жодного пояснення, чому взагалі був потрібен ще один газогін, оскільки наявні газотранспортні потужності покривали і повністю покривають не лише існуючий попит, але й експортні можливості Російської Федерації. Ринкової потреби у Північному потоці 2 не було і немає, але є чіткі політичні цілі Росії: знецінити роль України у європейському транзиті газу та послабити нашу державу у її рішучій протидії російській агресії.

Звісно, втрата доходів від транзиту може бути болісною для нашого бюджету, але втрата важливого інфраструктурного активу, на який Росія покладається задля транзиту свого газу до Європи, може бути набагато небезпечнішою. Необхідність збереження безпеки української газотранспортної системи завжди була стримуючим фактором для запобігання подальшому розширенню російської збройної агресії проти моєї країни. Вилучення цього елементу формули може створити загрозливий безпековий дисбаланс.

І йдеться не лише про Україну, але і про низку країн Центральної Європи. Північний потік 2 порушує європейський принцип диверсифікації, він підриває єдність та переслідує політичні цілі. У разі завершення він створить серйозну загрозу для енергетичної безпеки Європи. Ми переконуємо наших партнерів в ЄС бути послідовними у політиці протидії цьому проєкту заради своїх власних, а не лише наших інтересів.

Ми розуміємо бажання європейських держав диверсифікувати постачання газу. Водночас, ми вважаємо, що варто зберігати транзит газу через Україну, навіть отримуючи частину імпорту, скажімо, через Турецький потік. Диверсифікація гарантує безпеку поставок, навіть якщо один з кількох маршрутів недоступний. Залежність від одного маршруту, особливо від Російської Федерації, несе значні ризики.

Безвихідь навколо Північного потоку 2 вплинула і на трансатлантичні зв’язки. Президент США Джо Байден нині зустрічається із європейськими лідерами, аби оживити трансатлантичне партнерство та сформулювати спільну позицію щодо Росії. Якими є очікування України?

Наша позиція чітка. Справа не лише в Україні та наших економічних інтересах. Дуже небезпечно для загальної євроатлантичної безпеки та єдності передавати в руки Володимира Путіна таку потужну політичну зброю, як Північний потік 2. Компроміси у питаннях безпеки ніколи добре не працювали і в минулому. Ми сподіваємося переконати наших німецьких та американських партнерів сприймати наявну загрозу серйозно. Над цим нині працює українська дипломатія.

Насправді, в самій Німеччині багато голосів виступають проти Північного потоку 2, і позиція Берліна може змінитися після майбутніх виборів. США також не відмовилися цілковито від санкцій, зазначивши, що це радше перерва. Наша боротьба за збереження національних інтересів України та європейської безпеки триватиме. Як ідеться в одному золотому правилі дипломатії, нічого повністю не узгоджене, поки все не узгоджене.

Нещодавні зобов’язання України щодо вуглецевого нейтралітету, а також похідні Європейського зеленого курсу додають нові аспекти до традиційної концепції енергетичної безпеки, роблячи більший акцент на декарбонізації. Як Україна планує долучитися до розвитку чистої енергетики та якими є потенційні напрямки співпраці з іншими країнами регіону?

Відновлювані джерела енергії стають дедалі важливішим елементом енергетичної незалежності України.

Україна має величезний потенціал у виробництві цього нового виду енергії, що переконало ЄС визнати нашу країну пріоритетним партнером у своїй Водневій стратегії для кліматично нейтральної Європи до 2050 року. Відповідні органи нині працюють над розробкою Водневої стратегії України. Ми продовжуємо широкомасштабну роботу з оцінки можливості використання нашої газотранспортної системи для транспортування водню до країн ЄС. Україна запустить свої перші пілотні водневі проєкти вже наступного року.

Ми працюємо над відключенням української електромережі від білоруської та російської та підключенням її до європейської. Це технічно непросто, але ми плануємо досягти цієї мети до кінця 2023 року, надалі сприяючи енергетичній безпеці України та Європи. Україна прагне тісно співпрацювати з європейськими партнерами для подальшого забезпечення надійного транспортування газу, а також задля розвитку відновлюваних джерел енергії, зокрема “зеленого” водню та вітрової енергетики. Зрештою, мета єдина: стабільна та безпечна Європа. Досягнення цієї мети залежить від нашого лідерства, політичної волі та спільних зусиль.

Евелін Сьоме, CEENERGYNEWS

Всі Новини ›