НовиниОригіналСуспільство

Власна ядерна зброя. Чи здатна Україна перейти від слів до справи?

raketa

Хоча Київ остаточно відмовився від ядерного статусу ще на початку 1990-х, тема відродження (а фактично створення з «нуля») власного ракетного щита періодично виринає в українському політичному просторі. Остання подібна заява прозвучала з вуст посла України в Німеччині Андрія Мельника. У недавньому інтерв’ю німецькій радіостанції Deutschlandfunk він заявив: «В України немає іншого вибору: або ми є частиною такого союзу, як НАТО, і робимо свій внесок у те, щоб ця Європа стала сильнішою, більш впевненою в собі, або у нас залишається єдина альтернатива – озброюватись самим, і можливо, знову подумати про ядерний статус».

Заяву Андрія Мельника активно тиражували українські і російські медіа, увага західних ЗМІ і політиків до слів дипломата була помітно меншою. На днях у німецькій газеті Die Welt вийшла стаття під заголовком «Ядерна зброя в Україні? Задум не такий вже й смішний», в якій йдеться про те, що Україна справді має усе необхідне для створення зброї масового ураження. Однак в цьому ж матеріалі цитують гарвардську експертку Маріанну Баджерін, яка каже «Розвиваючи ядерну програму, України довелося б мати справу із російським саботажем або атаками з боку спецслужб чи навіть відкритими військовими операціями». Саме формулювання: «Україна береться до розробки ядерної зброї, то ж ми беремось вгамувати її», – може стати серйозним мотивом для російської агресії, і тут виникає аналогія із вторгненням англо-американської коаліції до Іраку.

Про повернення Україні ядерного статусу послідовно говорять такі праві партії як «Свобода» та «Національний корпус». Представник націонал-демократичного табору, експрем’єр Юрій Єхануров періодично висловлює такі ідеї: вперше він згадав про це у 2008-му коли йшлося про надання України пану дій щодо членства в НАТО, потім озвучував цей меседж вже після російської агресії в Криму і на Донбасі.

Політична аргументація повернення до клубу ядерних держав проста: безпеку України мав гарантувати Будапештський меморандум, якщо його підписанти не виконали своїх зобов’язань, то й Україна відмовляється від своїх, а саме від без’ядерного статусу. Технічне і військове обґрунтування теж не видається якимось фантастичним. Є сировина: Україна нині має 2% від світового видобутку урану і чималі розвідані поклади – 270 тис тон. Є науковий і виробничий потенціал:  вагому частку компонентів радянського ядерного арсеналу, в тому числі високотехнологічні як от системи управління і прицілювання, розробляли на харківських та дніпропетровських підприємствах та НДІ. Підготувати кадри і розгорнути відповідні підрозділи теж можливо: в України є чимало офіцерів у відставці, які служили у ракетних військах стратегічного призначення, а у Харкові було військове училище, що готувало офіцерів ракетників.

Найпроблемніший ресурс – час і гроші. Ексміністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки на початку-середині 1990-х Юрій Костенко свого часу оцінив вартість української ядерної програми у $50-100 млрд(йдеться про високозбагачений уран без врахування створення інфраструктури для засобів доставки і створення відповідних підрозділів у ЗСУ. За короткий термін Україна самостійно не акумулює такі значні кошти. У світі є прецеденти, коли ядерну програму розгортали за допомогою країн-партнерів: так допомога Саудівської Аравії свого часу допомогла Пакистану отримати свій ракетний щит. У випадку з Україною такий варіант малоймовірний, тому згадки про ядерний статус наразі залишаються частиною дипломатичної риторики: мовляв, членство в НАТО коштуватиме дешевше, ніж поява на мапі ще однієї ядерної держави.

Степан Назаренко

Схожі публікації
НовиниСуспільство

У суді у справі MH17 підтверджено факти прямої вогневої підтримки Росією бойовиків на Донбасі

НовиниОгляд Україна БрюссельОригіналСуспільство

Україна в ЄС: бути чи не бути?

НовиниСуспільство

Результати зустрічі Путіна і Байдена

НовиниСуспільство

Посольства Євросоюзу і США нагадали Україні про важливість незалежних експертів у конкурсних комісіях