EN
FR
DEВ умовах російсько-української війни Євросоюз залишається вразливим через намагання Австрії та Угорщини зайняти виняткову позицію.
Австрія та Угорщина ще до війни вибудовували «особливі» відносини з Росією, вважаючи це своєю конкурентною перевагою. У кожному випадку були свої особливості.
В австрійському випадку корені ведуть до нейтрального статусу країни, зафіксованого у Конституції країни під тиском Радянського Союзу після того, як окупаційні підрозділи Червоної армії залишили Австрію у 1955 році. Відчутний зиск від цього статусу країна отримала у 1968 році, коли був укладений контракт на постачання радянського газу, який перетворив Австрію в потужний європейський хаб. Навряд чи буде великим перебільшенням припустити, що Німеччина п’ятдесят років по тому, отримавши угоди щодо «північних потоків», керувалася прикладом своєї фартової сусідки. До речі, австрійський нафтогазовий концерн OMV (Österreichische Mineralölverwaltung AG) входив до міжнародного консорціуму, що стояв за «Північним потоком-2».
Усвідомлення того, що з росіянами вигідно мати справу, дещо притупило етичні відчуття австрійської еліти, і ціла низка керівників держави після політичної посади з легкою душею переходили на високі зарплати в російські компанії. Так вчинили Вольфганг Шюссель, канцлер з 2000 по 2007 роки, який посів місце в раді правління спочатку компанії мобільного зв’язку MTS, а згодом перейшов у «Лукойл». Кристіана Керна, який був канцлером з 2016 по 2017 роки, прихистила РЖД (ОАО «Российские железные дороги»). До того ж він став дописувачем на німецькомовний сайт флагмана російської пропаганди RT/Russia Today. Канцлер у 2007-2008 роках Альфред Гузенбауер став співзасновником пропагандистського «дослідницького інституту «Діалог цивілізацій», який створив путінський друг та колишній голова РЖД Володимир Якунін. Символом австрійської неперебірливості стало запрошення Путіна у 2018 році на весілля міністерки іноземних справ Каріни Кнайсль, де вона танцювала з російським президентом. Не дивно, що після відставки вона отримала посаду у «Роснефті» й теж почала писати тексти для RT/Russia Today.
У квітні 2022 року канцлер Карл Нехаммер став єдиним західним лідером, який відвідав Путіна у Москві після початку великої війни. Так, він потім сказав, що це не була розмова друзів, але вважав, що може дозволити собі те, що навіть не спало б на думку іншому західному керівникові. Однак в інших керівників немає такої газової залежності від Росії. Попри обіцянки її позбутися, Австрія й досі 60% блакитного палива отримує звідти. Хоча порівняно з довоєнними 80% це, звісно, зниження.
Не менш цікавою є історія з Райффайзен Банком, якій досі активно веде бізнес у Росії та є дочірнім банком австрійської банківської групи Raiffeisen Bank International. Райффайзен Банк входить до списку системно важливих російських банків і посідає друге місце за розміром активів у групі RBI, а також перше – за прибутками. Райффайзен Банк продовжує працювати в Росії зі збільшенням обсягів доходів у 2022 році порівняно з 2021 роком (+665 млн доларів або +46%). Керівництво банку обіцяло вийти з російського ринку, але RBI та його дочірні банки продовжують там працювати, пояснюючи це тим, що банкові тепер потрібен спеціальний дозвіл Кремля, який той не надасть. За словами представників банку, відключення SWIFT – теж не вихід, оскільки в такому разі постраждає керівництво банку: його Москва або затримає, або навіть знищить. Хоча в цій ситуації постає питання: чому Австрія не вивозить своїх працівників із Росії?
Окрім того, російська дочка АТ «Райффайзен банк» не лише офіційно визнає так звані Донецьку та Луганську «народні республіки», а й надає вигідні умови кредитування російським окупантам в Україні. Національне агентство з питань запобігання корупції включило австрійську банківську групу Raiffeisen Bank International до списку міжнародних спонсорів війни за продовження роботи інустанови в Росії та офіційне визнання так званих «ДНР» і «ЛНР». Крім того, банк підігрує російській пропаганді, називаючи війну «спеціальною військовою операцією»
Як повідомлялося, у 2022 році Райффайзен Банк сплатив до російського бюджету в 4,8 раза більше, ніж за весь довоєнний рік – 559 млн євро (приблизно $615 млн). Зазначимо, що це дорівнює вартості близько 95 ракет «Калібр», якими терористична держава регулярно обстрілює мирні українські міста. Представники австрійського банку пояснюють: вони «й так не можуть вивести прибутки з Росії», тому їм нібито не вигідно працювати в Росії, але й вийти звідти не можуть.
Відкритим залишається питання, чому європейський регулятор не створить вигідних умов для виходу Райффайзену, щоб не залишатися в РФ.
Окремий момент – роль Відня як європейської столиці шпигунства. Через нейтральний статус Австрії тут розташовані чисельні міжнародні організації: МАГАТЕ, ОПЕК, ОБСЄ, підрозділи ООН. Це дало формальні підстави Росії під виглядом офіційних представників та співробітників розгорнути потужну шпигунську мережу в центрі Європи. Але це не стало причиною для більшої пильності австрійської служби безпеки BVT (Bundesamt für Verfassungsschutz und Terrorismusbekämpfung), навпаки, зросла загроза роботи її працівників у російських інтересах. Так сталося у випадку з високим посадовцем BVT Егісто Оттом. Причому підозри щодо його роботи на росіян виникли у ЦРУ задовго до затримання, проте австрійські колеги не зважали на попередження. Це призвело до того, що західні агенції з національної безпеки перестали ділитися з Австрією своєю інформацією, побоюючись витоків до Росії. У 2021 році BVT довелося розпускати та створювати практично з нуля.
Як каже Олександр Щерба, що пропрацював на посаді посла України у Відні шість років, Австрія прагне користуватись усіма можливостями безпечного перебування в команді Заходу, не вкладаючись у його безпеку, і саме для цього використовує свій нейтральний статус. Це дуже вигідно: бути під парасолькою НАТО й не бути членом Альянсу. Однак нейтральність перестає бути аргументом, коли Європа перебуває в загрозливому становищі через агресивні дії Росії. Зрештою, і Фінляндія, і Швеція теж були нейтральними, але вимушено змінили статус під тиском обставин. При цьому, на відміну від Угорщини, для Австрії важливо залишатися частиною європейського мейнстріму, упевнений Щерба, і це той фактор, що надалі розмиватиме старий проросійський фундамент, який був напрацьований у попередні роки.
В Угорщині інша ситуація. Правий популіст Віктор Орбан, який з 1998 року керує державою (з перервою на 2002-2010 роки), вибудувавши її під себе, створив систему відносин із Брюсселем та зовнішнім світом взагалі, яка базується саме на спекуляції угорською відмінністю від інших європейців.
Багато говориться, і це справедливо, про внутрішню близькість двох автократів, Путіна й Орбана. Голова партії «Фідес» не є ані демократом, ані лібералом. Він дотримується радикальних консервативних поглядів, у політичній практиці є доволі цинічним гравцем. У цьому, безперечно, угорський прем’єр значною мірою нагадує російського президента. І так, Орбану потрібний Путін, потрібна путінська Росія, але саме тому, що вони створюють простір для торгівлі в рамках внутрішньоєвропейських відносин і надають змогу популісту виступати в очах частини населення захисником інтересів «простих угорців», який не зважає ані на європейську бюрократію, ані на Білий дім.
Якщо у Google набрати фразу «Угорщина відмовилася…», то з’являться посилання на шалену кількість новин, від чого вона відмовилася: «…обговорювати в ЄС фінансування воєнної допомоги Україні», «…брати участь у підготовці українських військових у Європі», «…від вимоги зняти санкції з трьох російських олігархів», «…постачати Україні зброю», «…обговорювати ембарго на нафту з Росії», «…від санкцій проти «Газпрому», «…заарештовувати Путіна, якщо той опиниться на її території», і т.д., і т.ін. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто вже декілька разів за війну був із візитами у Москві, останній раз – у квітні цього року.
У травні в Європарламенті навіть був внесений проєкт резолюції, у якій йдеться про те, що Угорщина через численні порушення законодавства ЄС не підходить на роль голови Ради Європейського Союзу, яку вона має обійняти за ротацією влітку 2024 року. Європарламентарії ставлять собі питання, як Угорщина «зможе доброчесно виконувати цю задачу, враховуючи недотримання нею законів ЄС та відхід від цінностей, що закріплені у другій статті Договору про ЄС, а також принципів щирого співробітництва». У другій статті Договору йдеться про «цінності поваги людської гідності, свободи, демократії, рівності, правової держави та дотримання прав людини, включно з правами меншин». Ініціаторами проєкту резолюції щодо Угорщини стали основні партії Європарламенту, звернувши увагу на системну проблему. У Європі розуміють, що угорська хвороба зайшла дуже далеко, але нічого не можуть вдіяти.
Російсько-українська війна згуртувала країни Євросоюзу як ніколи, але водночас загострила нерозв’язані питання, які наражають на удар цільність європейської спільноти. В умовах великої війни біля кордонів ЄС цей удар не виглядає просто метафорою. Путін грав і грає на розлад у Європі. І це не той Путін, із яким підтримували чемні відносини. Зараз це відкритий ворог, здатний на все.
Леонід Швець
