«Указ» представника окупаційної адміністрації, ватажка самопроголошеної «ДНР» Деніса Пушиліна щодо використання назви міста «Сталіно» паралельно з назвою «Донецьк», викликав чимало запитань. Міжнародний центр протидії російській пропаганді зробив аналіз ситуації.

«Документом визначається, що історична назва стане «символом міста» та буде використовуватись тричі на рік: 9 травня (день Перемоги), 22 червня (початок Великої вітчизняної у хронології РФ) та 8 вересня (день звільнення Донецька від німецько-фашистських загарбників)», – розповідає Валентина Бикова, аналітикиня та медіаекспертка Центру.

Цей документ є точною копією «указу» ватажка ОРДЛО Леоніда Пасічника від 17 квітня, про паралельне використання старої назви «Ворошиловград» та «Луганськ».

Але попри це, саме «перейменування» Донецька збурило потужну інформаційну хвилю через одіозність фігури  Йосипа Сталіна.  Адже загальна кількість жертв сталінських репресій вимірюється десятками мільйонів радянських людей. Вони загинули у концтаборах або були страчені під час «великого терору» проти власного населення у період з кінця 20-х початку 50-х років ХХ століття.

На додачу, крім «перейменування» Донецька у Сталіно,  так званий «уряд» ОРДЛО почав обговорювати встановлення, або «відновлення» пам’ятника «батькові народів Сталіну» у донецькому парку ім. Щербакова.

Водночас, стало відомо про те,  що зображення Сталіна з’явиться на мозаїках у головному храмі збройних сил РФ, який зараз будується у парку «Патріот» під Москвою.

«Отже, на тимчасово окупованих територіях пропагандисти РФ, як в лабораторії, тестують впровадження ідеологічних трендів, провідним з яких є необхідність «повернення у СРСР». Цільова аудиторія цього меседжу – населення країн, які раніше входили до складу Радянського Союзу. Він розрахований не лише на старше покоління, яке народилось та певний час жило за часів СРСР, але й на молоду аудиторію. Її представникам  російські ідеологи намагаються довести «як стабільно та гарно було раніше, у радянські часи, і як погано та мінливо все зараз». Дотичним до цього меседжу є необхідність «сильної руки» та відродження культу Сталіна – як в РФ, так і на окупованих нею територіях», – аналізує Валентина Бикова.

Зазвичай, до таких гучних інформаційних приводів на окупованих територіях вдаються тоді, коли виникає нагальна потреба витіснити з інформполя «незручний контент». Наприклад, погіршення економічного стану окупованих територій  у самопроголошених «ЛДНР».

«Грошей немає, але ви тримайтеся!»

 Раніше самопроголошені «республіки» могли існувати за рахунок експлуатації основних фондів підприємств, заводів та шахт, які вони «віджали» у власників. Але шість років потому їхнє інерційне використання, без капітальних ремонтів та інвестицій впродовж тривалого терміну, стало неможливим.

Низький рівень зарплат (як у порівнянні з довоєнними часами на Донбасі, так і з сучасними на територіях України та РФ), кількамісячна заборгованість, часткові виплати «щоб не вмерли» – це економічні реалії окупованих РФ територій українського Донбасу.

Думки про те, що Росія вичавлює ОРДЛО, як лимон, щоб потім викинути його на смітник, з’являються навіть у тих, хто у 2014 році щиро вірив, що РФ забезпечить мешканцям окупованих територій російський рівень зарплат та пенсій. Стагнація економіки так званої «ЛДНР» підтверджується як постами мешканців, так і офіційними документами окупаційної влади.

Наприклад,  у соцмережах з’явилась інформація про погіршення ситуації на «ДП «Донецька залізниця». Мешканці писали про те, що в Ясинуватій 50% локомотивних бригад працюють три дні на тиждень, інші 4 дні – у відпустці власним коштом.

Але навіть «щасливчики», які мають роботу на залізниці, отримують лише незначну частку від заробітної плати. Зокрема, залізничникам ОРДЛО  видали у рахунок зарплати суми від 300 до 700 російських рублів (від $4 до $9 США).

Про скрутний стан підприємства, яке є важливою частиною транспортної інфраструктури окупованої території, також свідчить скасування пільг на проїзд на міжміських та приміських напрямках, починаючи з 22 квітня.

Ще одним підтвердженням поступового руйнування залізниці є ліквідація великого залізничного  транспортного вузла –  станції Микитівка (тимчасово окупована Донецька область). А також дотичних до неї підприємств та підрозділів: вокзалу Микитівка, локомотивного депо, пунктів технічного обслуговування та відновлювального потягу.

У зверненні трудового колективу станції Микитівка, яке вони просять розповсюдити,  відзначається, щоб таке рішення залишає без роботи цілі родини залізничників, багато з яких має неповнолітніх дітей, тож йдеться про сотні робітників та тисячі членів їхніх родин. У зверненні залізничники пишуть, що «з точки зору керівництва дороги – залізниця не відродиться вже ніколи». Робітники також відзначають, що «апарат керівників за роки війни непомірно розширився, у той час як простих робітників втрачено за різними причинами багато».

Автори звернення також наголошують, що керівництво залізниці обрало для скорочення найскрутніший період. «Коли перекриті кордони та багато підприємств знаходяться на простої або закрити. Це диверсійно-підривна діяльність всередині республіки. Кому це вигідно?», – ставлять риторичне запитання залізничники.

Не краще економічне становище і у сусідки ОРДЛО – самопроголошеної «ЛНР». Тут йдеться про чергову «реструктуризацію», яка більше схожа на повну ліквідацію вугільної промисловості, яка традиційно є джерелом доходів для значної частини мешканців Донбасу та їхніх родин.

Зокрема, в розпорядженні №87 від 10.04.2020 за підписом «голови уряду ЛНР» Козлова говориться про закриття вугледобувних підприємств: «Антрацитвугілля», філіалу №2 ЗАТ «ВТС», «Вуглеруструктурізація» та інших.

Валентина Бикова резюмує: «Інформаційні вкиди, які ми спостерігаємо на тимчасово окупованих територіях, зокрема, про  «перейменування» Луганська та Донецька на Ворошиловград та Сталіно, а також встановлення пам’ятника Сталіну, мають дві мети. По-перше, це тестування готовності населення окупованих територій (а відтак і РФ) повільно, але невпинно рухатись «назад, у майбутнє», зразка СРСР 30-50 років минулого століття. І з одночасним формуванням та посиленням культу «сильного керівника» Сталіна, образ якого поширюватиметься також на «могутнього та непереможного» Путіна. По-друге, це спроба взяти під контроль інформаційний простір, у якому все частіше з’являються повідомлення мешканців окупованих територій про реальний стан справ, а надто про руйнування економіки та погіршення добробуту».

 

Наталя Толуб

Всі Новини ›