КоментаріОригіналСуспільство

Боротьба з корупцією в Україні: крок уперед і два назад

Constitution_of_Ukraine

Україна опинилася в черговій кризі після того, як Конституційний суд оголосив  неконституційними положення про антикорупційні дії, серед яких кримінальна відповідальність за неправдиві дані в деклараціях. Суд також позбавив Національне агентство з питань запобігання корупції деяких його контрольних функцій. Ці рішення викликали різку критику з боку Єврокомісії, послів G7 та групи провідних членів Європарламенту. Президент України Володимир Зеленський заявив, що найбільш ліберальним способом вирішення кризи буде відставка всіх суддів Конституційного суду. Він не виключає розпуску Верховної Ради, якщо серед депутатів не буде достатньої підтримки для цього кроку.

Промоут Юкрейн запитав кількох українських парламентарів та експертів, як, на їхню думку, передвиборчі обіцянки Зеленського й «Слуги народу» побороти корупцію поєднуються з рішенням щодо діяльності антикорупційних органів і загалом антикорупційною кризою в Україні.

PhotoXPress

Олексій Гончаренко, народний депутат, фракція «Європейська Солідарність»:

Зеленський за півтора року перебування на посаді президента не виконав жодної передвиборчої обіцянки, в тому числі й у питаннях боротьби з корупцією. Ми бачимо приклад з корупціонерами у складі президентської фракції “Слуга народу”, які покращують своє матеріальне становище шляхом внесення правок. Навіть показово затриманий депутат Олександр Юрченко спокійнісінько вийшов з СІЗО під заставу і вже встиг позбавитися електронного браслета. Окрім того, варто згадати тиск та бажання підпорядкувати собі антикорупційні органи, що спричинило до реакції зі сторони ЄС, як було у випадку з виборами голови САП. Або той факт, що НАБУ досі очолює офіційно визнаний корупціонер Артем Ситник, який вигідний Зеленському. За президентським законопроєктом про розпуск Конституційного суду стоїть радше бажання поставити вигідних собі персоналій на ці посади, аніж здорове прагнення врегулювати конституційну кризу. Полум’я не гасять бензином, а Зеленський продовжує гратися з вогнем і ставить під загрозу євроатлантичну інтеграцію України.

Photo taken from Slovo i Dilo

Андрій Осадчук, народний депутат, фракція “Голос”, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності:

Володимир Зеленський був і залишається актором. Якщо аналізувати його передвиборчі обіцянки й поточний стан справ – по суті він нічого не обіцяв як політик чи державний діяч. В його кампанії були прості емоційні меседжі, спрямовані на широкі верстви населення. У частині боротьби з корупцією все звелося виключно до лозунгу «весна прийде – саджати будемо». Але ж боротьба з корупцією – це не про саджання. Боротьба з корупцією – це, перш за все, про розбудову антикорупційної інфраструктури, практик, процедур, інструментів запобігання. Навіть профільний закон називається «Про запобігання корупції», а не «про боротьбу з корупцією», і саджати – це остання частина цієї історії. Тому що корупція – це наслідок, а боротися потрібно з причинами. І робити це можуть тільки спеціалізовані державні установи, які у сукупності складають так звану антикорупційну інфраструктуру.

Тож годі дивуватися, що не виконується бажання Зеленського «саджати». Адже «саджати» можна лише в результаті дій правоохоронних органів і антикорупційних інституцій. Натомість півтора року президентства Зеленського йшла фактично відкрита боротьба його оточення проти антикорупційних інституцій, намагання захопити контроль над ними та над максимальною кількістю правоохоронних органів. Фактично, тільки Арсен Аваков утримав Міністерство внутрішніх справ, а всі інші правоохоронні органи пали під натиском моновлади Зеленського. Державне бюро розслідувань майже рік не має легітимного керівника, а між заступниками відбувається скандал. Схожа сумна історія зі Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою. Бачимо постійні атаки на НАБУ, починаючи з  кейса, коли Артема Ситника піймали нібито на порушенні антикорупційного законодавства, і закінчуючи  рішеннями Конституційного суду, як по Ситнику, так і по визнанню неконституційними повноважень президента щодо призначення керівника НАБУ.

Тож очікуваним є і рішення Конституційного суду щодо декларацій і НАЗК, яке ввело Україну в глибоку конституційну кризу. Це логічне продовження управлінського хаосу, який ми спостерігаємо півтора року президентства Зеленського. А вихід з конституційної кризи, який запропонував Зеленський –  найгірший варіант розвитку подій для конституційного ладу в державі. Причому він ще й найбільш цинічний. Адже, якщо президент хоче продемонструвати рішучість – треба було розганяти Конституційний суд указом президента, відкликати суддів КС, призначених по квоті президента, визнавати укази недійсними, або вносити в них зміни. Ці варіанти теж є, м’яко кажучи, не дуже легальними, але президент брав би на себе персональну відповідальність. А те, що він зробив минулого тижня – намагався примусити парламент зробити абсолютно неприйнятну антиконституційну роботу по розгону Конституційного суду. Всі прекрасно розуміли – тільки для того, щоб Зеленський і його оточення могли завести дві третини суду – 12 людей по квоті президента і монобільшості.

Зеленський запропонував боротися з конституційною кризою неконституційним способом, перекладаючи відповідальність з себе на Верховну Раду. І його мета, очевидно, – розширення влади, що суперечить боротьбі з корупцією.На додаток, слід взяти до уваги недавню заяву Леоніда Кравчука про можливість проведення виборів 31 березня 2021 року на Донбасі та обговорювану представниками влади амністію. Очевидно, такі ініціативи викликають спротив у значної частини суспільства та політиків, і, навіть якщо їх протягнуть через Верховну Раду, єдиний варіант цьому протидіяти – оскаржити в Конституційному суді. Однак, якби Зеленський розпустив або взяв під контроль Конституційний суд, цей варіант би відпав. Показово й те, що істерію навколо конституційної кризи підігріли заяви про «російський вплив», які прозвучали на засіданні РНБО, однак доказів цього впливу так і не надали.

Я переконаний, що вихід з конституційної кризи та відновлення антикорупційної інфраструктури – два питання, які треба розглядати окремо. Однак, на жаль, у четвер Верховна Рада не змогла проголосувати в першому читанні так званий «закон Разумкова», який повертає скасовані Конституційним судом норми антикорупційного законодавства в українське законодавство. Це рішення теж далеко не ідеальне, але з політичної точки зору, напевно, правильне.

Як будуть розвиватися події – побачимо незабаром. Але, думаю, годі чекати гарних новин з України щодо розбудови антикорупційної інфраструктури та поновлення довіри до неї. Та й до президента Зеленського як борця з корупцією.

Photo taken from rudenko.kiev.ua

Марія Мезенцева, народний депутат, фракція «Слуга народу»:

Вважаю, що Президентові потрібно віддати належне у його швидкій реакції на події, що трапились у КС. Як ми знаємо,  у зв’язку із загрозами національній безпеці, зокрема, через визнання неконституційним антикорупційного законодавства, Президент скликав термінове засідання Ради національної безпеки і оборони.

Ми повинні розуміти, що переглянути, скасувати або оскаржити рішення КС не можна, оскільки це не передбачено чинним законодавством. Щоб змінити ситуацію і повернути НАЗК колишні функції, президент або парламент повинні внести зміни до Закону про протидію корупції з урахуванням зауважень Конституційного суду.

Зауважу, що Президент вже вніс до парламенту проєкт закону №4288 «Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства». Законопроєкт складається з трьох статей. Президент говорив і про те, що у другому читанні до його законопроєкту депутати можуть внести такі зміни, які вважатимуть за потрібне.

У нас з колегами виникли дискусії з цього питання, і тому ми побачили ще один зареєстрований законопроєкт, де головним автором став пан Дмитро Разумков.  Цей законопроєкт, фактично, є таким же політико-правовим рішенням, яке пропонує і президент, але суттєво меншим за масштабом та іншим за наслідками. Але у даній ситуації взагалі можливих рішень небагато. Ми повинні діяти професійно та злагоджено, адже громадянське суспільство зараз має певну напругу, яку нам, парламентарям, треба понизити. Суспільство чекає від нас простих рішень у складних питаннях. Безумовно, Президент зробив свій вклад у розв’язання даної  конституційної проблеми.

Ситуація, яка склалася, першочергово  була спричинена тим, що 4 серпня 2020 року до КС звернулися 47 народних депутатів фракцій ОПЗЖ та «За майбутнє». Вони просили визнати неконституційними, серед іншого, повноваження НАЗК та вимогу подавати інформацію про членів сімʼї; дві статті Кримінального кодексу — про незаконне збагачення і про внесення недостовірної інформації в декларацію.

Конституційний суд почав розглядати звернення депутатів 8 жовтня 2020 року, а 19 жовтня несподівано перевів розгляд у письмовий режим. На засідання, де ухвалили це рішення, ні представника Верховної Ради в КС Ольгу Совгирю, ні представника президента Федора Веніславського не пустили.

Варто зауважити, що справа за цим конституційним поданням розглядається Судом з 08.10.2020 року, ухвалення Судом рішення по такому важливому питанню в настільки стислі строки й без належного з’ясування позицій учасників, враховуючи, що деякі інші конституційні подання в Суді розглядаються вже понад  5 років, може свідчити про певну зацікавленість щодо розгляду конкретної справи.

Очевидно, що такі дії не сприяють утвердженню довіри до Конституційного Суду як незалежної інституції. У суспільстві це викликає обурення та втрату довіри до інститутів влади. Ми знаємо, якою не легкою була антикорупційна реформа, і ні в якому разі не маємо давати шансу засумніватися у її важливості та необхідності.

Конституційний Суд оприлюднив ухвалене 27 жовтня рішення, яким було визнано неконституційним ряд положень законів, які складають собою антикорупційну платформу.

Хочу відзначити, що раніше постійні представники Верховної Ради й Президента України у Конституційному Суді робили низку заяв про відвід суддям у цій справі, а також клопотання про проведення усних слухань для з’ясування позиції учасників справи, проте всі вони були відхилені.

Сьогодні ми вже повинні боротися з наслідками рішень КСУ. Разом з тим, розуміючи, що у такому складі КС далі продовжувати працювати не може, ми з колегами на пленарному засіданні Верховної Ради України звернулися із заявою до суддів Конституційного Суду, які голосували “за” Рішення № 13-р/2020, із закликом невідкладно припинити повноваження за власним бажанням.

Знову ж таки, серед колег є конституціоналісти, разом з якими ми зареєстрували законопроєкт “Про внесення змін до Закону України “Про Конституційний Суд України” (щодо порядку розгляду справ Конституційним Судом України)”.
Пропонуємо встановити, що:

1) процедура діяльності КСУ визначається законом (а не Регламентом КСУ як внутрішнім актом).
2) збільшуємо кількість голосів суддів, необхідних для ухвалення рішень з 10 до 12 Великою палатою, та до 6 у Сенатах КСУ. Розуміємо ризики, але на цей час вважаємо такий спосіб виходу із кризи єдино можливим.

6 листопада ми розпочали процес добору по квоті ВР у КС, заслухали перших кандидатів на посади суддів КС, процес запущено, і скоро ми будемо мати частково оновлений склад КС.

Маю надію, що, якщо Конституційний суд вже у новому складі перегляне це первісне рішення або якщо буде знайдений цілком конституційний механізм саме відновлення через ухвалення рішень Верховною Радою, а не створення заново системи декларування, що менш імовірно, то це буде повноцінним розв’язанням проблеми.

Допомогти уникнути подібних скандалів у майбутньому може реформа КС.

Photo was taken from golos.com.ua

Софія Федина, доцент Львівського університету ім. Франка, народний депутат, «Європейська Солідарність»:

Так склалося, що з перших днів свого президентства, особливо після парламентських виборів 2019 року президент Зеленський отримав по суті всю повноту влади, бо маючи свій парламент, свою монобільшість, свій уряд, призначивши всіх своїх міністрів, а також підпорядковані йому по суті одноосібно правоохоронні органи – я маю на увазі генеральну прокуратуру України, Державне бюро розслідувань, Службу безпеки України й так само частково Міністерство внутрішніх справ, оскільки все одно його міністр, він мав усі можливості активно взятися до боротьби з корупцією. Але так виглядає, що це було не в його інтересах, а весь інструментарій він використовував задля того, щоб розправлятися з опозицією й своєрідно мститися президенту Порошенку. Чесно кажучи, чому Зеленський на нього особисто ображений, я не розумію. Але в нас склалася ситуація, що ще до конституційної кризи Конституційний суд у неправовий спосіб скасував  антикорупційне законодавство, ми мали велику кількість анонсованих справ щодо корупції серед депутатів «Слуг народу» у Верховній Раді України. Якщо подивитися, чи ті справи були порушені, насправді ані підозри не було оголошено, ані ті справи не отримали якогось руху. Натомість справи проти мене за слова правди, проти Порошенка за захист України, проти В’ятровича з Інституту національної пам’яті щодо форумму пам’яті жертв Голодомору, проти Тетяни Чорновол за Майдан, проти Парубія і Турчинова за участь у Революції гідності – всі ці справи активно рухалися вперед.

Стосовно нинішньої ситуації я сумніваюся, що це все відбулося без відома президента Зеленського. Різні джерела говорять, що про це рішення Конституційного суду було відомо перед виборами, але воно відкладалося, щоби не зашкодити рейтингам «Слуг народу» на виборах. Цікаво відзначити, що Зеленський зреагував на таке рішення Конституційного суду тільки після того, як обурилися наші закордонні партнери, зрештою, як ми, як опозиція, почали підіймати ґвалт навколо цього питання, казати, що це загрожує нам втратою безвізу, втратою підтримки наших західних партнерів. Я впевнена, що можливо був вплив щодо Конституційного суду з боку Банкової. Тому що неодноразово ми чули, як Зеленський просто наказував правоохоронним органам робити ті чи інші речі незалежно від тогор, чи це в їхній компетенції чи ні. Дивна складається ситуація також з огляду на те, що судді могли скасувати це антикорупційне законодавство тільки в тій частині, яка стосується суддів. Натомість вони скасували  абсолютно все антикорупційне законодавство в повному обсязі. Так само цікава ситуація, що щоби мати важелі впливу в Конституційному суді, скажемо так, приблизні важелі впливу, монобільшість могла давно призначити своїх суддів, точніше, по тій квоті, яка зараз є вільною. Як виявилося, конкурси були проведені приблизно пів року тому, але досі це питання чомусь не виносилося в зал.

Ще одна цікава ситуація стосується того, що президент Зеленський для вирішення так званої антикорупційної кризи подає в залу абсолютно неконституційний законопроєкт, який багато хто розцінив як узурпацію влади. І тисне на парламент, погрожуючи своїй фракції, по суті, розгоном, що парламент має ухвалити антиконституційний закон. Варто відзначити, що парламент почав шукати інший спосіб, не бажаючи брати на себе відповідальність за неконституційні, незаконні дії. І тут мусимо відзначити два кроки: це законопроєкт Разумкова про повернення антикорупційного законодавства, який, можливо, не є стовідсотково ідеальним юридично, але навколо цього законопроєкту об’єднався увесь парламент. І друге – це є публічний заклик депутатів різних фракцій до суддів конституційного суду, які, по суті, знищили антикорупційне законодавство, просто добровільно подати у відставку. Ні до чого, звичайно, не зобов’язуючий заклик, але принаймні це так само була консолідована позиція, яка засвідчила те, що Слуги й Разумков не хочуть діяти незаконними методами, як це пропонує президент Зеленський. Натомість ми отримали замість оперативного ухвалення законопроєкту Разумкова блокування цього законопроєкту альтернативним законопроєктом Дубінського, який асоціюються з  конкретним олігархом. Наразі це все відстрочено на два тижні, й подивимось, як далі воно буде розвиватися, але сьогодні є інформація, що будуть намагатися просунути законопроєкт Разумкова про повернення антикорупційного законодавства одночасно в пакеті з неконституційним законопроєктом Зеленського про розгін, повний розгін Конституційного суду.

Наскільки я розумію, сьогодні ми маємо черговий заклик від наших закордонних партнерів, що ми маємо дуже чітко дотримуватися наших зобов’язань перед Європейським Союзом, і насправді це в інтересах України якнайшвидше повернутися в легітимне русло, зокрема, боротьби з корупцією, декларування, висвітлення декларацій і відповідальності за неправдиве декларування. Але я скажу більше: це рішення Конституційного суду з одного боку закрило велику кількість кримінальних справ проти тих, хто недобросовісно декларував. І чим довше тягнеться розгляд законопроєкту про повернення антикорупційного законодавства, тим більше справ закривається. Другий момент – з огляду на скасування антикорупційного законодавства не можуть бути призначені новообрані голови ОТГ, голови районних рад, голови органі місцевого самоврядування. І третій момент: таке враження, що комусь ззовні дуже хотілося посіяти конституційний хаос, який надається до економічної кризи, до бюджетної кризи, до військової кризи, до коронавірусної кризи. І це просто гра на тотальне розбалансування і забезпечення нежиттєздатності української держави.

the photo was taken from law.ucu.edu.ua

Іван Городиський, адвокат, керуючий партнер ЮФ “Дексіс Партнерс”, директор-засновник Школи права УКУ, член АПУ

Ситуація навколо КСУ підштовхує до висновків про те, що вона є частиною спланованого сценарію. Рішення КСУ від 27 жовтня 2020 р. та попередні рішення, які девальвують успіхи антикорупційної реформи, виглядають як частина послідовного ходу подій. Але пропозиції Президента щодо розв’язання цієї проблеми – «розпуску КС», є ще гіршими, оскільки можуть призвести до конституційної кризи поганішої за кризу 2014 р., яка поставить під сумнів легітимність практично всієї вищої влади в Україні.

Захищаючи КСУ, у цьому випадку, багато правників та експертів виступають зовсім не на захист чинного складу КСУ, а його самого як інституції. Розв’язання проблеми з цим складом в такий спосіб не є системним, і реформування КСУ та зміна його складу має йти в порядку та спосіб передбачений Конституцією України та Законом «Про Конституційний Суд України». А якщо є підозри в недоброчесності чинних суддів та незалежності їхніх рішень: це завдання до роботи правоохоронних органів.

Ключ до вирішення лежить у зміні підходів до формування персонального складу суддів КСУ. Уже очевидно, що нинішня модель: призначення 18 суддів строком на 9 років без права переобрання є недієвою. В Україні, на жаль, об’єктивно немає такої кількості авторитетних фахівців із глибинним розумінням конституційного права, щоб ротувати їх у такі стислі строки. Можливо, варто розглянути доцільність скорочення кількісного складу КС та продовження строків повноважень суддів.

Але і в цьому випадку важливим є знизити політичну складову в процесі добору суддів. Має бути усунуто квотний принцип формування складу суддів у Верховній Раді та кулуарність призначень у випадку з’їзду суддів та Президента. Лише прозорий спосіб добору суддів, який гарантуватиме їхній високий фаховий рівень та доброчесність, може стати запорукою їхньої незалежності та довіри суспільства до їхніх рішень.

Адже чинна криза виникла не тільки через зміст самого рішення, як через низький рівень аргументації та обґрунтування і, найважливіше, через недовіру суспільства до саме КСУ як незалежної інституції, оскільки в останні роки рішення Суду дуже часто відбивали інтереси тих чи інших політичних еліт. Інтереси, які часто йдуть в розріз із суспільним інтересом.

Наталія Річардсон

Схожі публікації
НовиниСуспільство

Російські ЗМІ: Пропозиції Києва щодо обміну полоненими відхилено

НовиниСуспільство

Російські пропагандисти хочуть створити власний відеохостинг

НовиниСуспільство

Опозиція Росії закликала ЄС активніше боротися з "брудними" російськими грошима

НовиниСуспільство

Російська Федерація почала призов до своєї армії жителів окупованого Донбасу