Безпека

Експерт: «За умов окупації Росією Криму не можна кидати телеканал ATR»

Експерт: «За умов окупації Росією Криму не можна кидати телеканал ATR» 

Держава Україна має нести свій обов’язок перед кримчанами, перед усіма українцями, які зацікавлені в поверненні Криму, і не може кидати канал ATR, який уже себе зарекомендував, уважає голова інтернет-видання «Детектор медіа», відома медіаекспертка Наталія Лигачова.

В інтерв’ю «Promote Ukraine» вона розповіла також про інші актуальні проблеми у ЗМІ України – справу Шеремета, «плівки Гончарука» та законотворчі ініціативи в галузі свободи слова.  

 


Наталія Лигачова – засновник і голова ГО «Детектор медіа», головний редактор сайту «Детектор медіа», які раніше, з 2004 по 2016 роки, мали назву ГО «Телекритика» та портал «Телекритика». Була редактором відділу ЗМІ та громадської думки, а згодом заступником головного редактора газети «День». Є співавтором, редактором та упорядником кількох книг про політичну цензуру, маніпулятивні технології в ЗМІ, інформаційні війни тощо. Наталія є заслуженим журналістом України, 7 років поспіль входила в рейтинг журналу «Фокус» «100 найвпливовіших жінок України» (2006-2012 роки). Отримала кілька нагород, у тому числі премію Internews Network «Лідерство в ЗМІ» (США, 2008 рік) та премію ім. Герда Буцеріуса «Вільна преса Східної Європи» (2011 рік).

 


Наталю, розкажіть нам останні події навколо каналу ATR. Які головні причини всіх цих проблем, пов’язаних з каналом? 

На ATR – дуже складна ситуація. З одного боку, держава Україна, власне, фінансувала комерційний канал. З іншого боку, вона взялася це робити ще в 2015 році, і ми розуміємо чому. Тому що була зацікавленість у тому, щоб чути голос кримчан, кримських татар, щоб надходила інформація про події в Криму. Хоча, безумовно, і на Суспільному мовнику теж є канал UA: Крим. Держава фінансувала обидві канали. І справді, я так розумію, є проблеми з коштами на утримання телеканалу ATR. Але зараз, коли ми перебуваємо в стані окупації Росією Криму, не можна кидати канал, який себе вже зарекомендував, у якого є стабільна аудиторія і на якому працюють дуже непогані журналісти. Тобто, власне, держава вже має нести цей обов’язок перед кримчанами, перед усіма українцями, які зацікавлені в поверненні Криму до нас. 

Тобто, зараз відправляється неправильний сигнал Європі і всьому світу, коли влада так поводиться з цим телеканалом? 

Я думаю, що тут не було якогось злого умислу. Тобто, йдеться не про те, що держава не хоче, щоб цей канал працював, щоб розповсюджувалася інформація на Крим і щодо Криму. З одного боку, є дійсно недостатня синхронізація зусиль декількох міністерств, казначейства і відповідальних осіб, а з іншого боку існують проблеми в комунікації власне з телеканалом. 

Політичних мотивів тут немає? 

Я не вважаю, що була політична воля закривати канал ATR. На мою думку, це просто поки що недостатня кваліфікованість представників нової влади і нерозуміння ними з одного боку важливості якихось проблем, а з іншого боку процесів у багатьох галузях, які зараз відбуваються в Україні через зміну влади й приходу до неї людей, багато з яких не працювали ніколи у державному апараті. І саме це є першопричиною. Так, є певні питання до того, що відбувалося на самому телеканалі. Я так розумію, йшлося про фінанси, про те, наскільки там прозоро витрачали кошти. Але я думаю, що це вирішиться найближчим часом, тим більше, що президент Володимир Зеленський уже заявив, що продовжуватиме фінансування каналу ATR. Але загалом якби не було саме цієї ситуації – окупації Росією Криму – то питання щодо того, чому держава фінансує комерційний канал, є справедливим.  

У справі вбивства журналіста Павла Шеремета зараз перебувають під арештом кілька волонтерів, і скидається на те, що в принципі більшість населення України думає, що ця справа політично забарвлена. Як Ви вважаєте, це показовий процес над волонтерами? Чи щось інше? 

Що стосується справи Шеремета, то тут дуже багато запитань. З одного боку, цими днями повідомили, що обвинувачені відмовилися проходити багато експертиз.  Хтось може трактувати це як їхній протест проти того, як ведеться слідство, а хтось може трактувати, що вони чогось бояться. З іншого боку, ми розуміємо, що багато чого робилося дуже непрофесійно, в тому числі те, як було оголошено про звинувачення. Власне, на одному брифінгу за присутності Зеленського обвинувачених уже було названо вбивцями. І довіри до того, що відбувається зараз, безумовно, немає. Чи стосується це намагань якимось чином приборкати волонтерів і змінити ставлення до тих, хто воював на Донбасі, в тому числі не в складі ЗСУ? Тут можна тільки конспірологічні теорії вибудовувати. Поки що можна впевнено сказати, що слідство явно пробуксовує, у слідчих немає достатніх доказів щодо звинувачених. Але було дуже гучно оголошено про те, що вони начебто вже вийшли на винуватців. І цьому поки що немає довіри. І якщо будуть якісь подальші дії стосовно волонтерів, то тоді вже можна буде припускати, що це спланована акція саме для дискредитації волонтерського руху або тих, хто воював на Донбасі не в складі ЗСУ.  

А обшуки на телеканалі 1+1 з пошуком аудіозаписів з наради прем’єр-міністра, а також обшуки в журналістів удома вже можна назвати політичними переслідуваннями чи порушеннями свободи слова? 

Справа тут досить-таки неоднозначна. Бо з одного боку, безумовно, СБУ перевищила свої повноваження. Тим більше, що були обшуки в домівках журналістів. Адже навіть якщо журналісти поширювали цю інформацію, навіть якщо вони її монтували, то вони мають на це право. І журналісти мають право не розголошувати своїх джерел. Тобто, якщо б їх звинуватили в записі цих розмов, це інша справа. Але принаймні я не чула відвертих звинувачень у тому, що вони записували ці розмови. А все інше, що їм інкримінують, журналісти можуть робити в законному порядку. А з іншого боку, Олександр Дубінський, народний депутат (від партії «Слуга народу» – ред.), був нещодавно керівником  цієї програми. І ми розуміємо, що він і зараз підтримує зв’язки з декількома журналістами цієї програми, і, власне, він цього й не приховує, і можна припустити, що вони досі співпрацюють з ним якимось чином. Просто тут ми побачили ситуацію, коли навіть журналістська спільнота не була достатньо готова захищати саме цих людей. Медійний рух «Медіа за усвідомлений вибір» робив заяву щодо цього прецедента, цей рух і очолювана мною агенція «Детектор медіа» констатували, що все ж таки СБУ має пояснити свої дії. «Детектор медіа» каже, що було явне перевищення їхніх повноважень, але з іншого боку ми говоримо про те, що ця програма не є програмою справді журналістських розслідувань і вона не дотримується журналістських стандартів.  

Зараз обговорюють законопроект про медіа і ініціативу про протидію дезінформації. Чи там є якісь обмеження свободи слова? 

Законопроект про медіа раніше готувався як законопроект про аудіовізуальні послуги, який ми маємо ухвалити за зобов’язанням перед ЄС. Його розробляв Комітет з гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради. А іншого ще немає у форматі законопроекту – це концепція законопроекту про протидію дезінформації, яку готували в надрах Міністерства молоді, культури та спорту.  

До першого менше запитань, вони стосуються намагань контролювати діяльність платформ соцмереж, але ця практика зараз дискутується. І ми знаємо, що у Франції ухвалено закон про протидію інформаційним маніпуляціям. Тобто, це питання на часі. 

Щодо концепції законопроекту про боротьбу з дезінформацією є дуже багато запитань. По-перше, ми вважаємо, що згадані там механізми боротьби з дезінформацією непропорційні. По-друге, немає чіткої відповіді на те, проти чого має боротися ця запропонована концепція. І головне, на чому ми наголошуємо: такий важливий і складний законопроект перш ніж вийти навіть на публічне обговорення мав пройти більш суттєве експертне обговорення, експертизу, обмін думками з зацікавленими сторонами, з тими, хто, можливо, постраждає від якихось запропонованих речей і таке інше. Цього, на жаль, не відбулося, була тільки імітація обговорень, бо там не йшла мова про те, щоб вислухати думку експертів про те, яким чином можна боротися з дезінформацією, про те, який механізм вони пропонують. Тобто, міністерство вже пропонувало свої напрацювання, задуми, пропозиції, а потім просто тестувалося, як реагуватимуть експерти –  протестуватимуть чи поставляться до цього більш м’яко. А справжньої дискусії не відбувалося. Тим більше до цього обговорення не було залучено інтелектуалів, тобто, не було тієї процедури, яка відбувалася у тій самій Франції. Там теж досить швидко розроблявся відповідний законопроект, але цьому усе ж таки передувала велика інтелектуальна дискусія. По-перше, цього в Україні не відбулося. А по-друге, в самому законопроекті пропонуються дуже контроверсійні заходи, які, безумовно, не сприймаються ані журналістською спільнотою, ані західними експертами, ані західними організаціями, які займаються медіа. Цими днями у мене та ще кількох медійників відбулася зустріч з послами країн Великої сімки в Україні. І ми розуміємо, що вони теж дуже схвильовані цими намірами держави регулювати контент. І перш ніж регулювати контент є намір запровадити надмірну відповідальність щодо журналістів і щодо поширювачів інформації, якими, власне, можуть бути майже всі громадяни України, які мають будь-який відкритий акаунт у будь-якій соцмережі.  

Ви досвідчений журналіст і вже багато років стежите за ситуацією з мас-медіа в Україні. За якого президента свобода слова в Україні була в найкращому стані? 

Найгірша ситуація була за часів Кучми і Януковича. А що стосується Ющенка, Порошенка та зараз Зеленського, то під час їхнього президентства зберігався зовнішній плюралізм. За часів Порошенка була велика кількість журналістських розслідувань, так само залишається і зараз при Зеленському. Але якість цих розслідувань була різною, вона не завжди була високою. А при Ющенку зате дуже сильно розквітла джинса (розміщення прихованої реклами – ред.), коли була вільність комерційних можливостей. Хто заплатив, той і зайшов на будь-який телеканал. Тобто, ми бачимо, що авторитарні режими посилюють загрози від держави для свободи слова. А при більш-менш демократичних режимах, які були за Ющенка, за Порошенка і навіть за Зеленського, від держави не надходять загрози для свободи слова, хоча під час президентства Зеленського ми можемо спостерігати, що такі наміри, можливо, є. Але ці режими нічого не робили і не роблять для того, щоб якимось чином подолати олігархічний тиск на редакційну політику тих ЗМІ, які їм належать. Тобто, дуже велику роль у тому, що відбувається в медіа, відіграє олігархічна природа власників більшості популярних ЗМІ в Україні. А зараз, з початку війни ми бачимо, що дуже часто фінансування видань надходить з Росії, від громадян країни-агресора або від тих емігрантів, які там переховуються, або від проросійських політиків, які навіть мешкаючи в Україні мають тісні зв’язки з Росією – наприклад, Медведчук є кумом Путіна, і все, що він робить в Україні, є, безумовно, в інтересах перш за все Росії. І це дуже велика проблема, але, на жаль, цю проблему не вирішував Порошенко з певних причин, і цього не відбувається зараз при Зеленському. Тобто, ми не бачимо поки що кроків держави у напрямку демонополізації ЗМІ і в подоланні приналежності українських ЗМІ суто проросійським або навіть російським кулуарним власникам. Можливо, майбутній законопроект з дезінформації має на меті поставити певні бар’єри, але просто є сумніви в тому, що запропоновані заходи будуть ефективними і що водночас їх не зможе використати влада для боротьби з будь-якою іншою точкою зору, будь-якою інформацією, яка їй не буде подобатися. 

Інтерв’ю Наталії Річардсон для Promote Ukraine.


Наталія Річардсон – українська журналістка-міжнародниця. З 2001 року працює у Брюсселі. Була штатним працівником газети «Вечірній Київ» та газети «День», радіостанції «Німецька хвиля», «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода». Наталія працювала в брюссельському бюро телеканалу «Євроньюз» з початку створення української служби і до її закриття. Проходила стажування в Католицькій медіа-академії Мюнхена, газетах Франкфуртер Альгемайне, Ганноверше Альгемайне, штаб-квартирі ООН. Закінчила Інститут журналістики Київського університету Тараса Шевченка, також має дипломи магістра з європейської інтеграції Вільного університету Брюсселя та магістра з маркетингу та комунікацій брюссельської бізнес-школи Ichec. 

Схожі публікації
БезпекаНовини

НАТО створить космічний командний центр у Німеччині для протидії з боку Росії та Китаю

БезпекаНовини

На Донбасі від мін очистили 35 тисяч гектарів землі

БезпекаНовини

СБУ викрила організоване угруповання, яке збувало зброю

БезпекаНовини

Росію звинуватили в підготовці кібератаки на Олімпіаду-2020