Огляд Україна БрюссельОригіналСуспільство

Інтеграція України в НАТО: перегляд посиленої співпраці під час повномасштабної російської агресії

NATO

Відносини Україна-НАТО мають ключове значення для європейської та глобальної безпеки. Євроатлантичні прагнення України відбивають мрії її суспільства про допомогу в захисті мирного і процвітаючого розвитку в Європі та за її межами. Водночас військова агресія, яку Росія розв’язала проти України з 2014 року, 24 лютого цього року переросла в повномасштабну війну з тяжкими наслідками для економіки, клімату та інфраструктури України.

На цьому тлі питання потенційного членства України в НАТО має значення для стримування російського імперіалізму. Ретроспективно, співпраця між Києвом та Альянсом розпочалася ще у 1994 році з програми «Партнерство заради миру», метою якої було створення нових рамок співпраці НАТО з колишніми комуністичними державами Східної Європи [1, С. 45].

З 1990-х років Україна проводить спільні військові навчання з НАТО. У 2002 році Рада національної безпеки і оборони України ухвалила рішення «розробити таку стратегію, кінцевою метою якої буде долучення України до системи безпеки в Європі, яка нині базується на НАТО».

Крім того, варто нагадати, що на саміті НАТО в Бухаресті у 2008 році, на якому план дій щодо членства мав би бути наданий Україні та Грузії, Росія тиснула на головних акторів (Францію та Німеччину) не робити цього.

І хоча громадська підтримка вступу до НАТО серед українців різко впала (з 47,8% до 40,1%), після «Революції гідності» 2014 року Верховна Рада України затвердила зміни до Конституції щодо «реалізації стратегічного курсу держави на повне членство України в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору» у 2019 році.

Однак у середині лютого 2022 року через загрозу російської військової ескалації на кордонах України підтримка ідеї вступу до НАТО серед українців зросла до 62% (на той час найвищий показник із 2014 року).

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну НАТО зіткнулося з одним із найбільших викликів за свою історію.

Відповідь НАТО на «нове безпекове середовище» буде викладено у стратегічній концепції, яка має бути затверджена на саміті в Мадриді наприкінці червня 2022 року.

У своїй нинішній стратегічній концепції, ухваленій ще 2010 року, Росія згадується як партнер у боротьбі з глобальним тероризмом. Тоді військова кампанія НАТО в Афганістані досягла свого піку [3, С. 212]. Проте систематичне порушення міжнародного права з боку Кремля після анексії Криму у 2014 році та військового вторгнення на Схід України стало вододілом для Альянсу.

Рекомендації для керівництва НАТО підготував аналітичний центр Рада зовнішньої політики “Українська призма” [2]. На їхню думку, захист демократії може бути здійснений не лише через комюніке, а й через конкретні політичні та військові дії. Від НАТО можна було б очікувати, що розширення Росією своєї “сфери впливу” за допомогою грубої сили проти суверенних країн ніколи не може бути прийнятним.

Крім того, ситуація з безпекою в Чорноморському регіоні (із країнами-членами НАТО Болгарією, Румунією і Туреччиною) погіршується через волюнтаристські дії Росії щодо свободи судноплавства. Крім того, Росія розмістила ядерну зброю в окупованому Криму і блокує українські порти, що ще більше негативно впливає на глобальну продовольчу безпеку. Відсутність конкретної регіональної стратегії НАТО не може бути варіантом, коли цей регіон також є відповідальністю Альянсу.

З червня 2020 року Україна має статус одного з партнерів НАТО з розширеними можливостями [4]. Завдяки цьому статусу Україна має право брати участь у численних спільних програмах, починаючи від військової освіти й науки, закінчуючи стратегічними комунікаціями та реабілітацією українських воїнів за кордоном.

Процес конкретної інтеграції в Альянс складається із впровадження низки стандартів НАТО, а також цивільного контролю за питаннями безпеки й оборони. Збройні сили України вже продемонстрували свої можливості на полі бою. Тому акцент має бути не на кількості стандартів, яких дотримуються, а на практичних навичках, за допомогою яких наші збройні сили захищають Україну від російських окупантів.

Крім того, жорстокість Росії в Україні також змусила інші країни переглянути свої відносини з Альянсом.

Спільно подані заявки на вступ до НАТО Швеції та Фінляндії, двох скандинавських країн, які не є членами військових альянсів і мають сильну економіку добробуту, слід вважати найбільшим зрушенням.

Незважаючи на те, що досі не перебувають у військових союзах, вищезгадані держави зробили значні кроки на шляху до членства в НАТО впродовж останніх десятиліть, зокрема через істотний внесок у контингент під керівництвом НАТО в Афганістані з 2001 року.

Ефективно та продуктивно перешкоджаючи імперським амбіціям Кремля, і таким чином захищаючи європейську демократію та свободу, Україна має стати невіддільною частиною сучасного НАТО. Можливо, ще не як член Альянсу, але принаймні як високоцінний і дедалі більше інтегрований партнер.

Джерела

  1. Eichler J. (2022) NATO’s Expansion After the Cold War: Geopolitics and Impacts for International Security. Springer. 173 p.
  2. Eight points from the Ukrainian Expert Community on the NATO Strategic Concept 2030. URL: http://prismua.org/en/eight_point_nato/
  3. NATO and Transatlantic Relations in the 21st (2021) [Ed. by M. Testoni]. Routledge. 230 p.
  4. Relations with Ukraine. NATO. URL: https://www.nato.int/cps/en/natohq/topics_37750.htm

 

Єгор Брайлян, кандидат історичних наук, спеціальний кореспондент відділення висвітлення міжнародного співробітництва інформагентства АрміяInform

Схожі публікації
НовиниСуспільство

Українська влада розглядає варіант видворення всіх громадян Росії після деокупації Криму

НовиниСуспільство

Способи протидії гібридним арміям, що маскуються під ПВК

НовиниСуспільство

Українська розвідка вважає, що чутки про «наступ із Білорусі» поширює Росія, щоб налякати українців

Огляд Україна БрюссельОригіналСуспільство

Постав на паузу!