Огляд Україна БрюссельОригіналСуспільство

Інтеграція України в НАТО: перегляд посиленої співпраці під час повномасштабної російської агресії

NATO

Відносини Україна-НАТО мають ключове значення для європейської та глобальної безпеки. Євроатлантичні прагнення України відбивають мрії її суспільства про допомогу в захисті мирного і процвітаючого розвитку в Європі та за її межами. Водночас військова агресія, яку Росія розв’язала проти України з 2014 року, 24 лютого цього року переросла в повномасштабну війну з тяжкими наслідками для економіки, клімату та інфраструктури України.

На цьому тлі питання потенційного членства України в НАТО має значення для стримування російського імперіалізму. Ретроспективно, співпраця між Києвом та Альянсом розпочалася ще у 1994 році з програми «Партнерство заради миру», метою якої було створення нових рамок співпраці НАТО з колишніми комуністичними державами Східної Європи [1, С. 45].

З 1990-х років Україна проводить спільні військові навчання з НАТО. У 2002 році Рада національної безпеки і оборони України ухвалила рішення «розробити таку стратегію, кінцевою метою якої буде долучення України до системи безпеки в Європі, яка нині базується на НАТО».

Крім того, варто нагадати, що на саміті НАТО в Бухаресті у 2008 році, на якому план дій щодо членства мав би бути наданий Україні та Грузії, Росія тиснула на головних акторів (Францію та Німеччину) не робити цього.

І хоча громадська підтримка вступу до НАТО серед українців різко впала (з 47,8% до 40,1%), після «Революції гідності» 2014 року Верховна Рада України затвердила зміни до Конституції щодо «реалізації стратегічного курсу держави на повне членство України в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору» у 2019 році.

Однак у середині лютого 2022 року через загрозу російської військової ескалації на кордонах України підтримка ідеї вступу до НАТО серед українців зросла до 62% (на той час найвищий показник із 2014 року).

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну НАТО зіткнулося з одним із найбільших викликів за свою історію.

Відповідь НАТО на «нове безпекове середовище» буде викладено у стратегічній концепції, яка має бути затверджена на саміті в Мадриді наприкінці червня 2022 року.

У своїй нинішній стратегічній концепції, ухваленій ще 2010 року, Росія згадується як партнер у боротьбі з глобальним тероризмом. Тоді військова кампанія НАТО в Афганістані досягла свого піку [3, С. 212]. Проте систематичне порушення міжнародного права з боку Кремля після анексії Криму у 2014 році та військового вторгнення на Схід України стало вододілом для Альянсу.

Рекомендації для керівництва НАТО підготував аналітичний центр Рада зовнішньої політики “Українська призма” [2]. На їхню думку, захист демократії може бути здійснений не лише через комюніке, а й через конкретні політичні та військові дії. Від НАТО можна було б очікувати, що розширення Росією своєї “сфери впливу” за допомогою грубої сили проти суверенних країн ніколи не може бути прийнятним.

Крім того, ситуація з безпекою в Чорноморському регіоні (із країнами-членами НАТО Болгарією, Румунією і Туреччиною) погіршується через волюнтаристські дії Росії щодо свободи судноплавства. Крім того, Росія розмістила ядерну зброю в окупованому Криму і блокує українські порти, що ще більше негативно впливає на глобальну продовольчу безпеку. Відсутність конкретної регіональної стратегії НАТО не може бути варіантом, коли цей регіон також є відповідальністю Альянсу.

З червня 2020 року Україна має статус одного з партнерів НАТО з розширеними можливостями [4]. Завдяки цьому статусу Україна має право брати участь у численних спільних програмах, починаючи від військової освіти й науки, закінчуючи стратегічними комунікаціями та реабілітацією українських воїнів за кордоном.

Процес конкретної інтеграції в Альянс складається із впровадження низки стандартів НАТО, а також цивільного контролю за питаннями безпеки й оборони. Збройні сили України вже продемонстрували свої можливості на полі бою. Тому акцент має бути не на кількості стандартів, яких дотримуються, а на практичних навичках, за допомогою яких наші збройні сили захищають Україну від російських окупантів.

Крім того, жорстокість Росії в Україні також змусила інші країни переглянути свої відносини з Альянсом.

Спільно подані заявки на вступ до НАТО Швеції та Фінляндії, двох скандинавських країн, які не є членами військових альянсів і мають сильну економіку добробуту, слід вважати найбільшим зрушенням.

Незважаючи на те, що досі не перебувають у військових союзах, вищезгадані держави зробили значні кроки на шляху до членства в НАТО впродовж останніх десятиліть, зокрема через істотний внесок у контингент під керівництвом НАТО в Афганістані з 2001 року.

Ефективно та продуктивно перешкоджаючи імперським амбіціям Кремля, і таким чином захищаючи європейську демократію та свободу, Україна має стати невіддільною частиною сучасного НАТО. Можливо, ще не як член Альянсу, але принаймні як високоцінний і дедалі більше інтегрований партнер.

Джерела

  1. Eichler J. (2022) NATO’s Expansion After the Cold War: Geopolitics and Impacts for International Security. Springer. 173 p.
  2. Eight points from the Ukrainian Expert Community on the NATO Strategic Concept 2030. URL: http://prismua.org/en/eight_point_nato/
  3. NATO and Transatlantic Relations in the 21st (2021) [Ed. by M. Testoni]. Routledge. 230 p.
  4. Relations with Ukraine. NATO. URL: https://www.nato.int/cps/en/natohq/topics_37750.htm

 

Єгор Брайлян, кандидат історичних наук, спеціальний кореспондент відділення висвітлення міжнародного співробітництва інформагентства АрміяInform

Схожі публікації
НовиниСуспільство

День Конституції: Захист України – це найважливіша функція держави і справа всього українського народу

ВідеоНовиниСуспільство

Прем’єр-міністри Канади і Великої Британії записали спільне звернення до українців

НовиниСуспільство

Дмитро Кулеба та Ліз Трасс: ми маємо ігнорувати капітулянтів, які пропонують зрадити Україну

НовиниСуспільство

Російські окупанти намагаються оточити українські підрозділи біля Лисичанська