КоментаріПромоут Юкрейн

Інтеграція в єдиний економічний простір з ЄС підштовхне реформи у Східному партнерстві

Пропозиція Європарламенту щодо створення спільного економічного простору між ЄС та Східним партнерством необхідна для збереження мотивації та стимулів до проведення реформ у першу чергу в таких країнах, як Україна, Грузія та Молдова. Так уважає д-р Крістіна Герасімов, наукова співробітниця Центру Роберта Боша з питань Центральної та Східної Європи, Росії та Центральної Азії при Німецькій раді з зовнішніх відносин. За її словами, через 10 років стане зрозумілішим, чи провів Київ ґрунтовні реформи для свого потенційного членства в ЄС, але наразі українці незадоволені процесом реформ і все ще багато чекають від своїх політичних еліт.

Європарламент запропонував створити єдиний економічний простір із країнами Східного партнерства. Чи не зарано впроваджувати цю систему?

Так, зарано в тому сенсі, що ЄС сьогодні не може запровадити з цим регіоном 4 свободи (свободу руху товарів, осіб, послуг і капіталу – ред.). Але я не думаю, що в цьому сенс пропозиції від Європарламенту. На мою думку, європарламентарі хотіли сказати, що вони мають набагато більш далекосяжну та прозорливу позицію щодо майбутнього цього регіону, ніж Єврокомісія та Європейська Рада. І я вважаю, євродепутати дали чітко зрозуміти, що процес поступової інтеграції країн ЄС до спільного економічного простору ЄС буде тривалим і його потрібно підкріплювати  ґрунтовними й реальними реформами в країнах Східного партнерства.

Цю пропозицію перш за все адресовано країнам, які хочуть тісніших зв’язків з ЄС – таких як Україна, Грузія, Молдова та, можливо, Вірменія в майбутньому. Але це не той випадок, коли ось, це починається у 2021 році. Країнам потрібно працювати над процесом реформ. Це також випливає з принципу “більше за більше”

І, звичайно, цю пропозицію перш за все адресовано країнам, які хочуть тісніших зв’язків з ЄС – таких як Україна, Грузія, Молдова та, можливо, Вірменія в майбутньому. Але це не той випадок, коли ось, це починається у 2021 році. Країнам потрібно працювати над процесом реформ. Це також випливає з принципу “більше за більше” (принцип роботи в рамках Східного партнерства: за більший поступ у реформах країни отримують більшу підтримку ЄС – ред.). Потрібно зберегти мотивацію, стимулювати ці країни проводити реформи.

Тому що проводити реформи не так просто, як ми всі бачили. І якщо в кінці тунелю немає світла при втіленні такого болючого процесу реформ, немає віри в те, що ЄС на це адекватно відреагує, надавши відповідну підтримку, то чому ці країни мають докладати стільки зусиль, щоб змінитися зсередини? Отже, підсумую: якщо відповідати на сформульоване вами запитання, то так, створювати єдиний економічний простір, безумовно, занадто рано. Але зовсім не рано поставити це за мету через пару років, щоб було зрозуміло, куди рухаються ці країни.

Потрібно зберегти мотивацію, стимулювати ці країни проводити реформи.

Багато експертів та дипломатів стверджують, що в найближчі 10 років буде ясно, чи може Україна вступити до ЄС. Чи згодні ви з цим?

Я думаю, що процеси європеїзації та демократизації, через які зараз проходить Україна, не мають кінцевої зупинки, де можна було б сказати: так, ми готові до вступу. На мою думку, це боротьба, щоденна боротьба не лише політичних еліт, а насамперед громадянського суспільства, яке тисне на свої політичні еліти, щоб вони змінились і реально перейняли й запровадили інший підхід до  належного управління.

Я думаю, що через 10 років ми матимемо більшу впевненість у тому, чи вибір України 6 років тому на підтримку членства в Євросоюзі було підкріплено ґрунтовними реформами. Але це не означає, що процес реформ, на жаль, не може бути згорнуто навіть через 10 років. Якщо ми подивимось на те, що відбувається зараз у деяких нових країнах-членах ЄС з Центральної та Східної Європи, у нас будуть великі сумніви, чи готові Угорщина чи Польща – з погляду верховенства права – сьогодні приєднатися до Євросоюзу, хоча вони до нього вже входять.

Отже, з цього погляду, підготовка до вступу до ЄС, як щоденний виснажливий процес гармонізації законодавства та втілення реформ, допомагає в довгостроковій перспективі консолідувати суспільство, націю. Країни мають бути готовими застосовувати європейські цінності як свої власні, а також уникати сценаріїв, які ми бачимо сьогодні в таких країнах, як Болгарія, Угорщина, Польща тощо, де йде боротьба зі згортанням демократії.

А що ви думаєте про сучасний стан демократії в Україні?

На мою думку, президентські вибори минулого року чітко показали,  що українці хочуть змін, і вони не готові більше чекати. Обіцянки, які попередній президент Порошенко дав на другий термін, були недостатньо переконливими для його переобрання.

Для українського суспільства це був ризик – обрати нового президента, який досі не мав політичного досвіду. Отже, сьогодні країна й досі чекає багато змін від своїх політичних еліт. Очікування дуже високі. Зрозуміло, що існує незадоволення тим, як іде процес реформ. Але також очевидно, що Президент та його партія реагують на те, як суспільство розуміє та сприймає події. Тому те, що ми сьогодні бачимо в Україні, є природним процесом практичного втілення демократії. Це непросто, процес може йти в різних напрямках, але це щоденний процес, коли й політики, й громадянське суспільство працюють пліч-о-пліч, щоб більше просуватися до кращого суспільства завтрашнього дня.

Як ви вважаєте, ЄС повинен більше підтримувати Україну в її боротьбі з корупцією? Чи потрібен якийсь механізм контролю за цим?

Я думаю, що у часи перед президентством Зеленського ми бачили тісне партнерство західної спільноти донорів та орієнтованими на реформи сегментами українського суспільства, якіспівпрацювали дуже добре, щоб збільшити межі реформ та бажання політичних еліт робитибільше.

Сьогодні ми бачимо, що це насправді вже не працює. Ми не бачимо, що від цього партнерства йде такий самий тиск, такий самий вплив – головним чином, тому, що сьогодні українськіполітичні еліти не готові співпрацювати з представниками громадянського суспільства в такому обсязі, як це було, скажімо, 2 роки тому. З цього погляду, механізми тиску для подальшого реформування антикорупційних інститутів мають сьогодні насамперед західні партнери. І вонивже багато роблять.

Наприклад, ми бачили, що МВФ у своєму меморандумі від 9 червня дійсно надає пріоритет судовій реформі, і президент почув про необхідність провести цю ключову реформу. Однак оновлена пропозиція про судову реформу, яку 22 червня висунув президент Зеленський, насправді не відповідає тому, про що просить МВФ. Але, безумовно, я б сказала, що сьогодні західні партнери мають цей механізм висування умов, він і досі працює, завдяки йому можна чинити тиск, якщо не для того, щоб здійснити справжні реформи, так бодай для того, щоб зробити їх пріоритетом у порядку денному уряду.

Ви написали дуже хорошу статтю про COVID-19 у країнах Східного партнерства та підтримку ЄС цьому регіону під час кризи з коронавірусом. Як ви вважаєте, на нещодавньому саміті Східного партнерства прозвучали хороші пропозиції з цього питання?

Я вважаю, що на саміті визнали величезні зусилля, які Team Europe (Команда Європа – програма, спрямована на підтримку країн-партнерів у боротьбі з коронавірусом та його наслідками – ред.) доклала впродовж останніх трьох місяців до вирішення викликів через пандемію у країнах Східного партнерства. На відеоконференції також показали солідарність змешканцями цього регіону, поручилися виконати те, що вже було обіцяно. Отже, я б не сказала, що саміт приніс додаткове фінансування чи нові ініціативи, але його учасники, безумовно, використали можливість визнати роботу Team Europe та пообіцяти більше підтримки у співпраці заради  досягнення обіцяних результатів.

Щодо коронавірусу існує багато дезінформації, яка надходить з Росії, з Китаю. Україна та іншікраїни страждають від цієї неправдивої інформації, від фейкових новин. Як ви вважаєте, Європейський Союз може підтримувати Україну та інші країни Східного партнерства також у цій галузі?

Я думаю, що Євросоюзу було важко впоратися з усіма задачами, коли в березні почалася криза. Було зрозуміло, що через складність бюрократичних процесів Єврокомісія відреагувала при виділенні допомоги повільніше, ніж, наприклад, Росія чи Китай. І в інформації, яка надходила в березні через різні канали комунікації, ЄС виглядав слабким і не готовим вчасно відповісти. Однак я вважаю, що масштаби підтримки з боку ЄС безумовно перевищили обсяги допомоги, яку надала регіону будь-яка інша країна.

У березні цю підтримку не було підтримано настільки ж сильною комунікаційною стратегією, щоб пояснити громадянам цих країн, що робить ЄС, яку допомогу він надає. Проте, на мою думку, ЄС, Єврокомісія засвоїли свої уроки дуже швидко. Вони прислухались до повідомлення, яке вони отримали не лише з країн Східного партнерства, але і з Балкан, що їм потрібно бути швидшими також і в інформуванні щодо своїх дій.

Отож, на цей час, я вважаю, навіть якщо досі не існує соціальних опитувань, які б показали, як громадяни країн Східного партнерства відреагували на підтримку Євросоюзу, але зрозуміло, що допомога набагато помітніша тепер, ніж це було 2 або 3 місяці тому. Так що дивлячись з цього боку, я б сказала, що цей збиток, заподіяний на початку пандемії в регіоні, було компенсовано за допомогою більшої кількості засобів комунікації та чіткішої стратегії, як ми пояснюємо людям, що ми для них робимо.

Отже, нині дезінформація все ще є проблемою, але вона існує не лише у країнах Східного партнерства. Дезінформація – це виклик для всіх, коли йдеться про розуміння джерел пандемії та про підтримку й заходи для обмеження її наслідків. Ці країни сильно постраждали, і я думаю, що інституції ЄС це враховують також під час роботи з делегаціями ЄС на місцях. Нам потрібно ще побачити конкретні результати. Я думаю, що це все ще у процесі.

Але загалом в Україні існує величезна проблема з дезінформацією, не тільки у зв’язку з COVID-19. Якби це залежало від вас, що б ви зробили для боротьби з нею?

Якщо мова йде про боротьбу з дезінформацією, будь-які наявні інструменти виявились досить слабкими. Чому? Тому що масштаб дезінформації дуже сильно пов’язано з тим, як люди сприймають світ ширше, які лінзи надягають, коли аналізують те, що відбувається навколо них.

Якщо мова йде про боротьбу з дезінформацією, будь-які наявні інструменти виявились досить слабкими. Чому? Тому що масштаб дезінформації дуже сильно пов’язано з тим, як люди сприймають світ ширше, які лінзи надягають, коли аналізують те, що відбувається навколо них.

Ми бачимо, що громадяни поділені на різні табори: тих, хто вірить у COVID, тих, хто в нього не вірить, тих, хто думає, що це головний проєкт сірого кардинала, зацікавленого вставляти чіпи в мізки людей тощо. І дуже важко боротися, коли ці установки так сильно вбудовані у ваші мізки. Тому, на мою думку, першим інструментом негайної допомоги може бути краще фінансування організацій, які слідкують за тим, що виходить у ЗМІ, і пояснюють, які новини є фейковими, та поширюють наративи, засновані на фактах і підкріплені ґрунтовними науковими доказами.

Друге, що, на мою думку, є набагато складнішим, це необхідність пояснювати, що таке дезінформація, в освітянській системі, починаючи зі шкіл, але також і в університетах. Тобто, в навчальну програму, мабуть, потрібно запровадити окремий предмет про те, які вебсайти ми читаємо і як ми аналізуємо отриману інформацію. Отже, є два підходи: у короткостроковій перспективі ми можемо використовувати організації громадянського суспільства, щоб негайно протидіяти фейковим новинам. В Україні такі організації вже добре працюють, так само і в Грузії, і в Молдові, але ці організації отримують досить слабке фінансування. Я думаю, що вони можуть зробити більше, якщо матимуть більше ресурсів. Друге – це включення теми дезінформації до системи навчання, це завдання на триваліший термін, але, безумовно, матиме набагато відчутніший вплив, ніж просто викриття фейкових новин у медіапросторі навколо нас.

Наталія Річардсон
Схожі публікації
КоментаріСуспільство

Україна у вогні

КоментаріСуспільство

Політична цензура: Медведчук проти всієї України

КоментаріСуспільство

Зупиніть «Північний потік-2», закликають на Заході і в Україні

КоментаріНовини

Євродепутат Віола фон Крамон-Таубадель: «У Брюсселі зростає політичне невдоволення реформами в Україні»