Інтернаціоналізація євро як вікно можливостей для України

З моменту свого створення грошова одиниця Європейського Союзу містила відому в економічній теорії опцію «міжнародних грошей». Експерти Європейського Центрального банку навіть здійснювали власні оцінки міжнародної ролі євро, відповідно до яких пік його «інтернаціоналізації» припадає на 2005 рік. Проте творці євро, ймовірно, свідомо уникали цього: такий статус має наслідком ряд обтяжливих зобов’язань, зокрема неформальні обов’язки наднаціонального центрального банку. Успішний досвід «хрещеної матері євро» – німецької дойчемарки – свідчить про здатність успішно зайняти свою нішу у світі фінансів без подібної відповідальності перед глобальною спільнотою. Не додавали аргументів прихильникам «інтернаціоналізації євро» боргова криза 2010-2012, котра розкрила фундаментальні протиріччя, закладені під час створення Європейського монетарного союзу (конфлікт між спільною грошово-кредитною та окремими фіскальними політиками країн-учасниць).

Але приблизно у 2017-2018 роках керманичі ЄС були вимушені більш критично переоцінити своє ставлення до ідеї інтернаціоналізації євро. Сполучені Штати Америки відверто почали зловживати тим, що долар має статус міжнародної резервної валюти, зробивши це основою для активного застосування санкцій. За оцінками експертів відомого видання The Economist, «використання США власної валюти та фінансової системи як зброї примусило багаті країни та світ, що розвивається, розпочати пошук альтернатив».  У цьому контексті можна розглядати презентацію Єврокомісією 5 грудня 2018 року ряду заходів, спрямованих на «підвищення ролі євро у світі, що швидко змінюється».  Безперечно, такий план дій варто розглядати разом із кроками щодо відновлення економіки ЄС після короновірусної кризи та підвищення її продуктивності, щодо створення повноцінного банківського союзу та згладжування макроекономічних дисбалансів між різними учасниками євроінтеграційного проекту. Однак, політика інтернаціоналізації євро, з великою ймовірністю, перебуватиме у топ-позиціях порядку денного об’єднаної Європи у найближчі роки.

Україна може отримати відчутні матеріальні бонуси від такої політики керманичів європейської економіки. Звісно, домінуючою валютою в її специфічній економіці є американський долар. Супутня доларизація – джерело загроз для фінансової стабільності, як публічних фінансів, так і бізнесу й окремих домогосподарств. Проте, слід наголосити, що серед місцевого політичного бомонду визріває розуміння перспектив посилення ролі євро в економіці та фінансовій системі України. Так, відчуваючи післясмак неконтрольованої девальвації гривні (національної грошової одиниці) у грудні 2008 року Григорій Немиря, тодішній віце-прем’єр-міністр України з питань європейської інтеграції, відверто заявив, що «варто стратегічно зробити вибір на користь євро», наголосивши на негативних наслідках прив’язки економіки тільки до американської валюти. У травні 2017 року Рада Національного Банку України у своєму констатувала «початок фундаментальних економічних передумов для використання євро як основної іноземної валюти» для проведення торговельних розрахунків з іншими країнами.

Слід зазначити, що для таких заяв існує реалістична економічна основа. Зокрема, за підсумками 2019 року ЄС залишався найбільшим торговельним партнером України: обсяг експорту становив $ 20,75 млрд. (33 % від загального експорту), а величина імпорту –  $ 25 млрд. (37 % від загального імпорту). Зрозуміло, що суттєва частина розрахунків за такими багатомільярдними торгівельними потоками здійснюється у євро. Крім функцій засобу платежу, європейська валюта, як і будь-які гроші, виконує інші функції. Вона може слугувати розрахунковою одиницею (unit of account), що використовується для обліку вартості товарів та послуг або для вимірювання випущеного обсягу боргових зобов’язань (у тому числі, державних боргових), створених фінансових активів. Наприклад, за станом на 30.06.2020 за даними Міністерства фінансів України частка євро у структурі державного та гарантованого боргу України становила 13 %. За оцінками Національного інституту стратегічних досліджень, за станом на 01.04.2019 євро було також серед поширених валют банківського кредитування: його частка у загальному кредитному портфелі українських банків становила 9 %. З іншого боку, європейська грошова одиниця служить засобом накопичення багатства (store of value), зокрема як резервна валюта центральних банків. Так, за станом на 01.01.2020 частка євро у структурі золотовалютних резервів НБУ складала 10,6 %. Отже, можна зробити висновок, що, незважаючи на відносно другорядну роль щодо долара США, євро досить активно використовується в економіці та фінансовій системі України, маючи при цьому колосальний потенціал для посилення своєї ролі.

Звичайно, що Україна не може позитивно вплинути на завершення формування банківського союзу у ЄС. Проте, керманичі європейського економічного блоку мають на власному порядку денному ряд заходів, спрямованих на поглиблення інтернаціоналізації євро, реалізація яких може бути дуже корисною для України. Враховуючи викладене, на рівні двосторонніх економічних відносин Україна-ЄС можна виокремити такі заходи, що сприятимуть інтернаціоналізації євро:

– з урахуванням активних торгівельних відносин між ЄС та Україною потрібно розробити систему економічних стимулів для поширення розрахунків в євро між учасниками такої торгівлі. Аналогічний крок буде логічним для інвестицій, що здійснюються з Європейського союзу. Досить корисним у цьому плані може стати активізація програм кредитування малого та середнього бізнесу, фінансування інфраструктурних проектів та заходів з підвищення енергоефективності.  Провідну роль тут можуть відігравати європейські фінансові інститути розвитку (ЄБРР і ЄІБ), котрі мають якісну експертизу та глибоке знання специфіки економіки України.

– Україна має активізувати випуск боргових зобов’язань, номінованих у євро. Після різноманітних програм кількісного пом’якшення європейські ринки відчули вплив багатомільярдних фінансових ін’єкцій, що номіновані у спільній євровалюті. Український бізнес та держава мають унікальну можливість залучити ці кошти майже під нульову процентну ставку. Це дозволить, зокрема, рефінансувати зовнішні боргові виплати, номіновані у доларах США, пік виплат за яким припадає на найближчі роки, створюючи потенційну загрозу фінансовій стабільності країни. Так, відповідно до календаря платежів за зовнішньою заборгованістю в іноземній валюті за станом на 01.04.2020, що складений фахівцями НБУ, українські підприємства, центральний банк і банки мають виплатити приблизно $ 32 млрд. у 2020-2021 роках.

– створення загальноєвропейських безпечних активів (safe assets) є першочерговим завданням під час інтернаціоналізації євро. Маються на увазі фінансові активи, що несуть мінімальний ризик настання фінансових збитків, інвестування у які може забезпечити збереження інвестицій (як правило, облігації Уряду). На жаль, під час боргової кризи 2010-2012 очевидною стала проблема «порочної петлі» (doom loop), котра є протилежна до вищеописаної за своїм економічним змістом. Це ситуація, при якій європейські банки інвестували та мають на балансах державні  цінні папери, які, за умови переддефолтного стану країн-емітентів, замість захисту від ризиків генерують потенційні збитки для фінустанов. Можна спрогнозувати, що попит на такі безпечні активи буде надзвичайно високим в Україні та такі інвестиції можуть стати цивілізованою альтернативою виведення коштів в офшорні юрисдикції.

– для захисту від збитків через курсові коливання на валютному ринку українська фінансова система буде потребувати забезпечення пропозиції євровалюти шляхом застосування механізму валютних свопів центральних банків. Принципом роботи такого фінансового інструменти є надання на певний проміжок часу у користування визначеної суми валюти в обмін на іншу валюту: після завершення цього строку відбувається зворотній обмін валют за новим курсом. З урахуванням того, що у цьому випадку сторонами такої валютообмінної операції є центральні банки, що друкують свої національні валюти та керують золотовалютними резервами, подібним шляхом можна забезпечити достатній обсяг бажаної валюти на ринку окремо взятої країни. Відповідно до оцінок видання The Economist, на даному етапі Федеральна резервна система США, щоправда без великого бажання, виконує функції світового центрального банку шляхом надання таких доларових валютних свопів (у тому числі чотирьом країнам, що розвиваються: Бразилія, Мексика, Сингапур, Південна Корея). За станом на кінець березня 2020 року десять центральних банків застосували валютні свопи на загальну суму $ 440 млрд. Для України потенційна можливість подібної фінансової підтримки від ЄЦБ буде суттєвим аргументом на користь сприяння посиленню інтернаціоналізації євро.

Підсумовуючи викладене, можна припустити, що на фоні короновірусної кризи буде спостерігатися уповільнення глобалізації та певна регіоналізація світової економіки. В таких умовах інтернаціоналізація євро може стати потужним інструментом для посилення ролі ЄС як важковаговика у світі глобальних фінансів.  Україна, яка є найближчим сусідом Європейського Союзу, може отримати багато користі від такого вектору європейської політики. Першочерговим завданням є розуміння топ-посадовцями України взаємної вигоди від такого співробітництва для обидвох сторін, його здатності чітко сформулювати програму заходів та реалізувати практичні роки із її втілення в життя  Нове керівництво Національного банку України (місцевий центральний банк) потенційно може стати основним провайдером інтернаціоналізації євро в Україні, котра має всі перспективи стати успішним прикладом кооперації на «win-win» принципах.

Вадим Сирота є незалежним банківським експертом та постійним автором спеціалізованого блогу Kennan Institute та українських ділових видань з питань фінансів та банківської справи. Раніше працював у Національному банку України у сфері банківського нагляду та фінансової стабільності. Він є кандидатом економічних наук,  його дисертація присвячена аспектам антикризового управління українськими банківськими установами.