НовиниОригіналПодкастиСуспільство

На дроті – Брюссель #2. 100% держборг єврозони, протидія “німецькій ОПЗЖ”, повільна вакцинація

брюсель2

У будь-яких стосунках спершу все ідеально. Ось вона – з високими зарплатами, гарними дорогами, якісною медициною. Це – Європа. А яка вона, якщо придивитися краще? Ким є сучасна Європа для світу та України? Ключовий гравець світової політики чи “політичний труп” без колишньої сили та впливу? Епіцентр прогресу з безліччю можливостей для розвитку чи фактор обмеження національних інтересів?

Щодватижні в подкасті “На дроті – Брюссель” ми обговорюємо три найважливіші теми європолітики та шукаємо відповіді на ці питання. Гайда знайомитись із Європою разом!

Сьогодні ми поговоримо про те, що збираються робити в єврозоні із держборгом майже у 100%, як партіям на кшталт ОПЗЖ протидіють в Євросоюзі та чому вакцинація в країнах ЄС просувається так повільно.

Держборг єврозони – майже 100%. Чи все погано?

“До кінця року ми матимемо безпрецедентний державний борг єврозони у розмірі 100% ВВП”, – про це заявив єврокомісар з економічних питань Паоло Джентілоні. Справді, економічні показники країн Європейського Союзу – не з найкращих. Згідно з Маастрихтською угодою державний борг країн-членів має не перевищувати 60% від ВВП.

Виходить, що єврозона винна майже вдвічі більше дозволеного? Саме так. Але що це значить для ЄС, чи небезпечно це для об’єднання та як боротися? Спробуємо розібратися.

Чи критичні ці 100% та чи загостриться ситуація через нові локдауни запитали професора з політичної економіки Європи Гентського університету Франческо Ніколі:

“Я вважаю, що борг зростатиме протягом 2021-го, 2022-го, а скоріш за все й у 2023-ому, дарма будуть нові локдауни чи ні. Частина боргу, який ми зараз спостерігаємо направлена на підтримку економіки. Магазини зачинені, люди працюють з дому тощо. Насправді це дуже глибока криза, тому державні витрати мають залишатися на високому рівні протягом наступних двох чи трьох років.

Поки Європейський центральний банк здатний підтримувати країни, державний борг не буде великою проблемою, але він може це робити лише поки інфляція не зростає. На сьогодні інфляція залишається під контролем, але як тільки вона почне зростати, державний борг не буде підтриманий центробанком. Проблема у взаємозалежності двох показників: скільки держава витрачає та який рівень інфляції вона продукує.

Однак, я вважаю, що країни мають й надалі витрачати багато. Справжня проблема не прив’язана до локдаунів чи медичної політики – це ризик інфляції.

Чиновники медичної сфери мають розуміти, що вони вільні вживати заходів, які потрібні для боротьби з пандемією, враховуючи введення локдаунів, тому що їх підтримує центробанк та союзний бюджет, і наявність такої підтримки є критичною.”

Отже, пан Франческо, каже, що європейцям не потрібно боятися зростання боргу й надалі боротися з пандемією всіма можливими методами. Зростання ж витрат у кризові часи – нормальна практика і допоки Європейський центральний банк здатний допомагати країнам, жодної загрози немає.

Але чому ми говоримо про загальноєвропейські дії? Хіба країни не можуть самостійно протистояти фінансовій кризі?

Річ у тім, що країни єврозони не контролюють свою монетарну політику, тобто не контролюють обсяг грошей у власних економіках. У більшості країн ЄС спільна валюта – євро, а її регулюванням займається Європейський центральний банк. Саме у Франкфурті, штаб-квартирі центробанку, вирішують, як поводитиметься європейська валюта.

Тому цю фінансову кризу ми й розглядаємо через призму країн єврозони, а не всіх країн-членів ЄС. Адже Польща, наприклад, має свою валюту – злотий -, тому може управляти нею власними резервами, а у критичних випадках й друкарський станок увімкнути.

Країни єврозони позбавлені цієї можливості, адже спільний центробанк контролює, і станок, і золотовалютні резерви. Окрім того, на плечах інституції також лежить інфляція, що надзвичайно важливо у час кризи.

Окей, якщо не держави окремо, то як Європейський Союз загалом виходитиме з кризи?

Оскільки загалом 87%-й борг ЄС не такий значний, як, наприклад 157 %-й італійський, Брюссель намагається допомогти найбільш постраждалим легше пережити складні часи. Для цього є декілька засобів.

Перший – Фонд відновлення Європейського Союзу. 312.5 мільярдів з нього – грантова допомога для країн-членів, а 360 мільярдів – дешеві кредити. Другий засіб – призупинення дії вищезгаданих Маастрихтських угод, які обмежують розмір держборгу. Спершу виконання угоди відстрочено до 2022 року, однак в Єврокомісії вже заявили, що готові продовжити цю відстрочку до 2023, якщо коронавірус не відступить.

Позицію Брюсселю ми побачили, а як це вплине на стосунки всередині об’єднання?

Криза – перевірка на міцність Європейського Союзу. Питання в тому, чи вдасться об’єднанню справитися з нею згаданими вище спільними зусиллями, чи доведеться-таки діяти наодинці.

Згідно з прогнозами фундації Bertelsmann Stiftung та Jacques Delors Institute, у країн єврозони є три варіанти розвитку подій.

Перший – країни відновлюють економічне зростання й обслуговування боргу завдяки тому, що зростання перевищуватиме відсоткову ставку. Другий – режим невизначеності, коли країни не можуть гарантувати повернення, а ЄС вже не може терміново їх перекредитувати. Що далі, у такому випадку, – не відомо.

Третій же – найкращий варіант, але для нього необхідна неабияка європейська єдність. Згідно з ним європейські держави мають гарантувати борги одне одного і, так би мовити, “скинутися”, якщо якась з країн не зможе виконати свої зобов’язання, що ймовірно: ось у багатостраждальної Греції борг – понад 200% від ВВП.

Отже, хоча сьогоднішній держборг країн ЄС і виглядає страшним, він залишається керованим. Поки світом шириться коронакриза ситуація не покращуватиметься: борг зростатиме, адже урядам все ще потрібно рятувати своїх громадян від COVID-19, як в економічному, так і в медичному плані. А про зростання економічної міці говорити рано.

Вихід з кризи – перевірка єдності ЄС сьогодні. І якщо Німеччина чи Нідерланди й надалі підтримуватимуть менш успішних колег з південної Європи, то цей тест об’єднання складе на відмінно.

Як партіям на кшталт ОПЗЖ протидіють в Євросоюзі

Захист національної безпеки чи обмеження свободи слова: нещодавні санкції проти чиновників ОПЗЖ та блокування проросійських каналів українці сприймають по-різному. Та не лише у нас виникають подібні проблеми – розбиратися із “нечемними” політсилами доводиться і в Європі.

3 березня оголосили про рішення німецьких спецслужб встановити нагляд за праворадикальною партією Alternative für Deutschland, скорочено – AfD. Як партія загрожує нацбезбеці Німеччини, які правові інструменти діють у Європі для таких випадків та як Україна може скористати з цього досвіду?

AfD з’явилася на політичній арені у 2013, як партія євроскептиків. З часом партія все “правішала”: пріоритетом стала політика проти біженців та ісламу. Такі погляди досить поширені в усіх країнах Європи – то чому німецький кейс особливо небезпечний?

Про це ми поспілкувалися з Романом Гончаренком – журналістом, що досліджує тему Альтернативи для Німеччини:

“Зважаючи на німецьку історію, в Німеччині дуже високо цінують захист політичних партій, і переслідувати якось – не тільки опозицію, взагалі політичні партії – дуже складно державі. З іншого боку, саме з цього приводу держава розуміє, що їй слід захищатись від екстремістських угруповань, в тому числі – екстремістських політичних партій.

В принципі, у німецькій конституції записано і захист партій, і захист демократії. І, я б сказав, що захист демократії має трохи вище ставлення.

Процес спостереження за політичною партією – попередній етап до можливої заборони, і цим займається федеральне відомство з охорони конституції, а також земельні відомства, і вони в Німеччині стежать за екстремістськими партіями.

І оце стеження відбувається за відкритими джерелами – це дозволено, але коли йдеться про залучення так званих “методів спецслужб”, тобто прослуховування, перевірку email, то тут потрібні вже залізні докази, судові рішення. Тому зробити це дуже складно.”

Тож встановленню нагляду за AfD передувало 2-річне розслідування екстремістських нахилів партії. Зокрема, партію звинувачують в неонацизмі: її представники стверджують, що політику національної пам’яті Німеччини слід розвернути на 180 градусів. Вшануванню жертв Голокосту приділяють надто багато уваги – твердить один з лідерів AfD Александер Гаулянд:

“Ми відчуваємо свою відповідальність за ті 12 років, проте Гітлер і нацисти – лише плямка пташиного лайна на фоні понад тисячі років успішної історії Німеччини.”

В розслідуваннях траплялись і свідчення реальних зв’язків депутатів з неонацистськими угрупуваннями.

Є ще одна причина занепокоєння щодо AfD – її зв’язки з Росією. Представники партії неодноразово виступали проти санкцій щодо РФ, відвідували анексований Крим, а спільне розслідування BBC та інших провідних медіа знайшло докази фінансування Росією кампанії AfD перед парламентськими виборами 2017.

Все ж, навіть після тривалих розслідувань, висувати підозру в екстремізмі партії, що є найчисленнішою опозиційною силою в парламенті – вчинок досить рішучий. Що спонукало до такого рішення? Ось що каже Роман Гончаренко:

“Сама партія вважає, що це пов’язано з виборами – не тільки до Бундестагу, у вересні, а й з виборами у кількох федеральних землях, у тому числі зараз, в середині березня.

Тут є формальні причини щодо цього. Справді 2 роки розглядається досьє на більше ніж 1000 сторінок щодо правоекстремістських устремлінь цієї партії й, очевидно, вивчивши це досьє федеральне відомство з охорони конституції дійшло висновку що так, ми можемо за цією партією стежити.

Формальна підстава була в лютому, коли суд відхилив позови AfD проти цього щодо правоекстремізму і, таким чином, у федерального відомства з’явилися підстави цим займатися, і буквально через тиждень після цього судового рішення вони почали стежити за партією.”

Тож Німеччині вдається тримати під контролем “неслухняні” партії. А чого ж може навчитися Україна з цього прикладу? Підхід Німеччини “безособовий”, замість санкцій щодо окремих чиновників – застосування чітко визначених правових механізмів. Законодавство Німеччини визначає, що вважається загрозою нацбезпеці та як діяти у таких випадках, тож може застосовувати відповідні правові інструменти навіть у відношенні політсил, не наражаючись на маніпуляції – мовляв, таким чином підриваються принципи демократії.

Серед європейських держав чимало прикладів того, як відсутність систематичного і “безособового” підходу перешкоджала взяти під контроль особливо радикальні партії. У Бельгії ще у 2004 відбувся суд над націоналістичною партією Vlaams Blok – на той час однією з найпопулярніших правих сил в Європі та найчисельнішою партією в парламенті Бельгії. Суд звинуватив партію в расизмі й урізав її фінансування настільки, що за короткий час Vlaams Blok розформували. Хоч насправді відбулась реорганізація: лідери партії заснували нову політсилу, Vlaams Belang. Тривалий час партія була у “чорному списку” для інших політсил і не могла знайти союзників, та вже у 2019 її представники пройшли до парламенту у складі партії Ідентичності та Демократії. Тож, обравши економічні санкції замість зосередитись на ідеологічних загрозах, Брюсселю вдалося втримати радикально налаштовану політсилу під контролем лиш на певний час.

Тактика України в протидії “неслухняним” політсилам зараз теж спрямована на короткотерміновий результат: приймаються точкові рішення щодо окремих осіб, переважають економічні санкції – до того ж вони не несуть справжньої шкоди тим, на кого спрямовані – валові частки володінь цих людей зареєстровані не в Україні. Такі кроки з боку Києва важливі, та не достатні для усунення ідеологічних загроз з боку політсил на кшталт ОПЗЖ. Тож першочергове завдання для України – визначити, де межа між політичним плюралізмом та небезпекою для державного устрою.

Чому в ЄС повільна вакцинація?

Нарешті й в Україні: 24 лютого розпочалася вакцинація від COVID-19 препаратом від “Oxford-AstraZeneca”, виготовленим на індійських потужностях. Щоб змотивувати українців вакцинуватися та запевнити у безпечності вакцини, українські політики – президент Зеленський, головний санлікар Ляшко й очільник МОЗ Степанов – вирішили вакцинуватись публічно.

Соціологія ж сумна. За даними Фонду Демократичні ініціативи, лише 65% українців готові вакцинуватися. Дані ж “Рейтингу” взагалі кажуть, що 52% українців не готові вакцинуватися навіть задурно.

А як відбувається вакцинація в Євросоюзі?

Вакцинуватися ЄС почав ще торік, 27 грудня. Але за темпами він пасе задніх: у середньому рівень вакцинування в країнах об’єднання – 10%. Для порівняння, у США – 28%, Великій Британії – 35%.

Чому вакцинація в Європі настільки малорезультативна?

Взагалі ЄС планувало провести бліцвакцинацію, але замовлених доз виявилось замало. Чому? В липні, в об’єднанні пошкодували грошей та не узгодили закупівлю 500 мільйонів доз, чого б вистачило на перший час. Замовив ЄС лише 300 мільйонів доз Pfizer, проте з постачанням препарату виникли проблеми.

Схожа історія й з AstraZeneca: попри узгоджені 400 мільйонів доз вакцин, в січні компанія заявила, що зможе поставити лише 100.

Так, невдала вакцинна політика в ЄС змусила європейців зневіритися в спроможності Євросоюзу подбати за кожного його громадянина.

Посилення недовіри до євровакцинації змусило деякі країни шукати вихід зі скрути автономно. Так-от, лобістів “Sputnik-V” вистачає як в Україні, так і в ЄС. І ця ситуація – зіграла їм на руку.

Й до того євроскептична Угорщина перша сертифікувала російську вакцину без дозволу Євросоюзу й відтак легітимізувала вакцинування нею. Словаччина замовила 200 000 доз “Sputnik-V”. Чехія ж також заявила про наміри її придбати: Мілош Земан, президент країни, ствердив, що Путін обіцяв йому забезпечити дистрибуцію.

Італія ж стала першою країною ЄС, що схвалила вироблення російської вакцини на власних теренах. Прессекретар італійської Палати заявив, що від 1 липня до 1 січня 2022 року планують спільно виготовити 10 мільйонів доз. І це також без схвалення Брюсселю.

То чи є перспективи Sputnik-V в Євросоюзі?

Італійський учений та борець з псевдонаукою Енріко Буччі ж розглядає перспективи цієї вакцини так:

“Росія справді намагається просунути ідею, що її вакцина найкраща, найдешевша й в повній бойовій готовності. У той час як ми, науковці, найбільш зацікавлені в реальних цифрах у плані безпеки й ефективності препарату. Та ми не маємо жодного доступу до цього: дотепер не опублікували клінічного протоколу з усіма цими деталями.

Є 2 головні проблеми: з одного боку, політика в Росії домінує над наукою, з іншого – ситуацію з медіа Lancet, що приймає російську вакцину без достатніх доказів її дієвості.”

Ще одне явище, що виникло на тлі кризи вакцинації всередині Європи – вакцинний скептицизм. Тут все дуже залежить від країни. От в Німеччині вакцинуватися готові понад 74% громадян, в Іспанії – 55%, а в Італії – лише близько 40%, що менше, аніж в Україні.

Які причини? Окрім провалу бліцвакцинації на розвиток вакцинного скептицизму вплинули політики та медіа. Так Макрон хибно висловився про “квазіефективність вакцини для людей від 55 років”, хоча згодом перепросив за слова. Німецькі ж ЗМІ поширили дезінформацію, що німецькі урядовці начебто ствердили, що вакцина ефективна лише для 8% людей такого віку.

А що ще доклалося до зростання вакцинного скептицизму? Французька соціологиня Люсі Ґюм’є спробувала відповісти на це питання так:

“Ключовими факторами цієї проблеми є погляди “нехай природа бере своє”, колізії між органами охорони здоров’я й фармкомпаніями й острах негативних наслідків вакцинації. Відмова від вакцин повинна інтерпретуватись передусім як позиція вираження індивідуальних свобод, розбіжностей у поглядах.

Хвиля антивакцинного руху в Європі й у Франції зв’язана зі зростанням популізму.”

Яким чином Євросоюз збирається пришвидшити вакцинацію?

За словами президентки Єврокомісії Урсули фор ден Ляєн, найбільша проблема для вакцинування – експорт препаратів за межі об’єднання. Саме через це ЄС недоотримує необхідних доз вакцин. Тож зараз об’єднання обмежує експорт препаратів.

А ось що каже Шарль Мішель, голова Європейської ради:

“Наш пріоритет нині – прискорити виготовлення, постачанння      вакцин і сам процес вакцинації в межах ЄС. Тому ми підтримуємо зусилля Єврокомісії працювати в вакцинній індустрії, щоб ідентифікувати слабкі місця виробничо-збутового ланцюга і підняти обсяг виробництва продукції. Ми також хочемо більшої надійності й прозорості, щоб упевнитися, що фармкомпанії виконують власні обіцянки.”

Ось такий він сьогодні, Брюссель – на дроті. З уроками Україні для протидії деструктивним партіям      , але з проблемами з держборгом та вакцинуванням всередині ЄС.

Над випуском працювали:

Журналісти: Володимир Сухолиткий, Христина Українець, Ольга Волянська

Редактор: Данило Карпа

Звукорежисер: Дмитро Копильців

Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна

Слухайте подкаст на Apple Podcasts, Google Podcasts, YouTube, НВ Подкастах та інших платформах.

А також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Схожі публікації
БезпекаНовини

Україна не фіксує повернення російських військових на місця постійної дислокації після навчань «Захід-2021»

БезпекаНовини

Окупаційні війська на Донбасі проводять масштабні навчання з резервістами

НовиниСуспільство

ООН фіксує збільшення порушень «тиші» на Донбасі та катування у Криму

НовиниСуспільство

Українські та польські архівісти презентували нову книгу з секретними даними про початок Другої світової війни