БезпекаОгляд Україна БрюссельОригінал

Проактивність і зміна мислення для України

Armed Forces of Ukraine

Росія має отримати реальні наслідки, якщо спрямує свої сили проти України

Зосередження російської армії на кордоні є дуже серйозним приводом для глибокого занепокоєння міжнародної спільноти й НАТО. Це вже друге за останній рік значне й незвичайне зосередження російських військ у регіоні. Ми бачимо російські танки, артилерійські збройні підрозділи, безпілотники та системи радіоелектронного озброєння, а також боєздатні підрозділи. Нинішня концентрація російських військ подібна до того, що було у квітні, коли Росія зосередила близько 100 тис. військових на кордоні з Україною.

Україна не є членом НАТО, і на неї не поширюється дія домовленостей про колективну оборону, але Альянс має дати чіткий сигнал Росії, що НАТО – тут, щоб охороняти й захищати всіх союзників. Також є досить сильні меседжі, які Україна сама може надіслати Росії.

У лютому 2014 року Росія окупувала український Кримський півострів. З квітня 2014 року підтримувані Москвою озброєні бойовики, диверсанти й солдати регулярних підрозділів Росії окупували значні території в Луганській та Донецькій областях на сході України. У конфлікті на сході України загинули понад 13 тисяч людей і майже три мільйони втекли.

Щоб покарати Росію за окупацію Криму та за дестабілізацію Східної України, ЄС, США й інші західні країни запровадили санкції проти багатьох російських високопосадовців, людей із найближчого оточення Путіна, а також фінансового, оборонного, енергетичного та інших секторів Росії.

З перших місяців конфлікту, коли російське вторгнення на Кримський півострів поширилося на материкову частину України, міжнародна спільнота достатньо усвідомлювала роль Кремля і ввела санкції проти Москви. Між тим, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі вже у 2016 році визнав причетність Росії до бойових дій на сході України, унаслідок чого Росія вийшла з Міжнародного кримінального суду. Як зазначив Дмітрій Пєсков, навіть простий діалог між російськими й українськими чиновниками є проблематичним, якщо позиції обох сторін щодо характеру конфлікту настільки різні. Схоже, Путін зовсім не зацікавлений у пошуку компромісу й розв’язанні питання з Україною, а всією душею прагне її підпорядкувати. Це яскраво підтверджують коментарі самого Путіна та інших провідних російських чиновників.

Як захиститися від того, хто відмовляється визнати мир? Багато коментаторів та аналітиків стверджують, що нинішньою ескалацією конфлікту Путін хоче забезпечити всі можливі варіанти у своїх іграх протистояння із Заходом. Ці варіанти, серед інших, повинні включати велику звичайну війну в Європі.

Які є варіанти для України та самої Європи? Можливі варіанти відповідей включають: «нічого не робити», поважаючи «права Росії» на її «околицях»; демонструвати «тяжкі наслідки» для Росії, посилюючи режим санкцій проти Москви, а останнім часом також згадується використання сил швидкого реагування НАТО, якщо Росія розпочне військове вторгнення в Україну.

Усі ці можливості в основному означають сидіти й нічого не робити або спокійно чекати подальшої поведінки Росії. Чи це не завелика розкіш, коли на карту поставлена державність України, регіональна безпека та мир у Європі? Не будемо зараз говорити про неновий революційний план дій, а уявимо теоретичні можливості, які, принаймні концептуально та стратегічно, дозволять Україні не відставати від «варіантів» для Росії.

Давайте будемо чесними стосовно того факту, що російський лідер може розраховувати на те, що єдиним найбільш надійним актором, який має серйозні бойові можливості в Європі, є Сполучені Штати, але також має бути велика спокуса кинути виклик цій владі на нинішніх підставах, особливо враховуючи всі відносні успіхи в конфлікті з Грузією (2008 р.) і все, що «відбувається» в Україні з 2014 року. Усі кроки, які потребують «неминучої» реакції та «руйнівних» наслідків для Росії з боку європейського і трансатлантичного органу, фактично вже блискуче проводяться Росією, яка у відповідь отримує лише «арахіс», що його кидають Путіну в обличчя деякими економічними санкціями та «жорсткими розмовами» головних західних лідерів, які водночас продовжують значні газові домовленості й інші контракти для країн Західної Європи. Це спонукає Путіна думати, що в реальному житті не буде жодних наслідків, реального й силового спротиву, жодних реальних дій, які б зупинили агресію.

Хоча європейські та натівські війська набагато сильніші й більш спроможні, ніж російська армія, слабкість європейської та американської спільноти, яка проявляється у формах політичних розбіжностей, слабко централізованого й досить фрагментарного командування та контролю, економічних інтересів, які переважають над ідеологічними цінностями, є лише окремими факторами, які дозволяють Путіну проводити другий або третій етапи його агресивної політики у Східній Європі, і було б справді важко сказати, коли й де почнуть згасати апетити. Велика війна в Україні була б тим, у чому були б надзвичайно зацікавлені генерали російської армії, щоб підвищити свій бойовий досвід, а українська армія є рівноправним противником, враховуючи операції на сході України.

Поставимо собі питання, чи можна дати Росії щось, як-от ідею, яка би змусила її серйозно переосмислити чи повністю відмовитися від погроз військового вторгнення в Україну? Один із таких проактивних варіантів — показати здатність нації бути готовою на все, щоб захистити свою країну. Вона повинна демонструвати очевидну готовність, згуртованість і здатність діяти не тільки в режимі реакції, а й бути більш ініціативним у мисленні та діях, ніж від неї очікують. У зв’язку з цим одним із найкращих прикладів новітньої історії є держава Ізраїль, героїзм і лідерство нації якої у Шестиденній війні 1967 року заклали міцні основи для ізраїльської державності. У міжнародних відносинах попереджувальний удар — це військова дія, до якої вдається країна у відповідь на загрозу з боку іншої держави, щоб зупинити країну, яка погрожує, від реалізації своєї загрози. Перед тим військовим нападом Ізраїлю Єгипет оголосив політику ворожості щодо Ізраїлю; привів свої збройні сили у максимальну бойову готовність; витіснив надзвичайні сили ООН з прикордонного району Синай; посилив свої війська на кордоні з Ізраїлем; оголосив про закриття Тиранської протоки для ізраїльських кораблів та уклав договори про взаємну підтримку з Іраком, Йорданією і Сирією.

Теоретично та на практиці ми можемо спостерігати багато паралелей, які можна порівняти з ситуацією російського та українського конфлікту.

У випадку України поняття «превентивної війни» та його зміст – це не стільки нагальний план дій, а перезавантаження світогляду.

Щось, що потрібно сказати, якщо не зробити насправді, у плані військової операції, і те, що дійсно потрібно зробити з точки зору посилення спроможності України протистояти.

Нинішня ситуація з тиском Росії на Україну нагадала мені розмову кілька років тому у Вашингтоні (округ Колумбія), коли я обговорював із представником спільноти аналітичних центрів, які були б варіанти для країн Балтії та Латвії у випадку нарощування військових сил Росії та безпосередньої загрози нашій національній безпеці, враховуючи, що всі війська розміщені у Пскові – у Західному військовому окрузі Росії. «Чому б не завдати попереджувального удару по частинах у Пскові, якщо ви бачите, що вони ось-ось атакуватимуть?» – запитали мене. Я лише усміхнувся на це. Це, так би мовити, дуже екстремальний підхід, особливо з огляду на чисельність латвійської армії або всіх балтійських армій разом узятих. Скажімо, з точки зору військової операції, на цей момент це виглядає «дещо нереалістично», але є щось переконливе в усій концепції та способі мислення, якщо наважуються розглядати й таку стратегію.

Це змушує вас думати по-іншому, і якимось чином ви опиняєтеся поза «пасткою», розставленою супротивником, коли починаєте діяти проактивно. І так вчинила маленька й молода держава Ізраїль у 1967 році, коли реалізувала доволі «абсурдну» ідею військової операції проти Єгипту, усвідомлюючи неминучість загрози національній безпеці Ізраїлю через наявні докази. У підсумку вона завдала першою удар набагато сильнішому супротивнику й усім його союзникам. Це не означало, що вони неодмінно досягнуть успіху, але це був чіткий сигнал усьому світу, що ця нація збирається робити все, щоб вижити.

У сучасній Україні та нинішній ситуації, з якою вона стикається, поняття «превентивність» слід розглядати ширше. Українська військова стратегія, планування та операції, командування та контроль, політичне лідерство та стійкість суспільства повинні «випередити» все, що російські стратеги вважатимуть слабкими ланками ланцюга. Європа і Сполучені Штати готові допомогти виконати цю місію порадами та необхідними ресурсами. Якщо справа дійде до військової операції, Росія повинна розглядати війну на своїй території як реальний варіант, якщо вона почне повномасштабне звичайне військове вторгнення в Україну.

Олевс Нікерс

Схожі публікації
БезпекаНовини

білорусь перевіряє готовність своїх збройних сил

БезпекаНовини

Геноцид українців: ракетний удар по ТЦ у Кременчуці, де було понад 1000 цивільних

БезпекаНовини

Обстріли продовжуються: у Чорному морі на військових кораблях рф знаходяться 44 крилаті ракети

Огляд Україна БрюссельОригіналСуспільство

Культура з (поза) політикою