Огляд Україна БрюссельОригіналСуспільство

Світлана Лебіга: художниця, яка розповідає Європі про Україну

Розповісти європейцям про традиції України, її красу й багатство природи – таку мету ставить перед собою українська художниця Світлана Лебіга, яка мешкає у бельгійському містечку Брюгге. Упродовж 20 років життя в Бельгії мисткиня намагається донести до жителів Європи образ іншої – не такої, як її часом зображує західна преса – України. Світлану турбує, що пересічні громадяни країн Заходу якщо знають про українську державу, то здебільшого негатив: про воєнні дії, корупцію тощо. Пані Лебіга є засновником і президентом Культурного центру України в Бельгії, проводить Тижні українського мистецтва та інші заходи, завдяки яким люди дізнаються про історію, мистецтво та звичаї України – держави, яку переважна більшість європейців залишає поза увагою.

Ще маленькою дівчинкою Світлана дуже любила малювати. Окрім природного дару, свій вплив мала родина – мама Людмила була художницею декоративно-ужиткового мистецтва, членом Спілки художників України. По її стопах пішли обоє дітей – як донька, так і син Святослав. Обоє пройдуть конкурс і вступлять до Республіканської художньої школи. У молоді роки дуже багато для розвитку хисту Світлани дала студія Віктора Зарецького – відомого художника та громадського діяча. «Коли я згадую дитинство, то в пам’яті зринають не якісь іграшки чи друзі, а виставки, – посміхається пані Лебіга. – Я взагалі не прихильниця радянських часів, але тоді я застала дуже красиві, яскраві виставки у величезних залах у Жовтневому палаці, Будинку художника. Це я добре запам’ятала».

Українськість – яка зараз червоною ниткою проходить через творчість Світлани – дісталася більше від батька. За словами художниці, Всеволод Лебіга був науковцем, стояв біля витоків Народного Руху України. Саме він свого часу, ще до Перебудови, знайомив свою доньку з книжками, де розповідалася правда про Голодомор та інші важливі сторінки в історії України. Ще більше перейнятися українським духом дівчина зможе пізніше, під час навчання в Київському художньому інституті, коли студенти проходили свої малярські практики в селах України, де знайомитися з фольклором, традиціями й історією країни, їм допомагали прості люди. «Стоїш із мольбертом, пишеш пейзаж, а тут якась бабця йде, щось несе у фартуху. Каже: дитино, розстели газетку. І насипає груш. А потім запрошує обідати», – згадує директорка українського культурного центру.

І тоді, в дитинстві та за молодих літ, і зараз Світлана багато працює: вважає день неправильним, якщо не малювала. З-під її пензля народжуються краєвиди мальовничої України та барвисті твори, де вишивані рушники, національний одяг та інші елементи виконано у стилі, в якому поєднуються народна картина, український авангард і реалістична школа. Художниця підкреслює кольори, грає з ними, і це наповнює її твори радістю та світлом, але інколи й журбою.

Чому майстриня опинилася в Бельгії? Свій переїзд у цю країну вона аж ніяк не планувала, але, як не дивно, його спричинила саме любов до України. У 90-ті роки Світлана писала картини на українські теми, слухаючи при цьому українську музику. Накопичилося багато фігуративних картин із фольклорними сюжетами й народними традиціями. Про її творчість знали, адже мисткиня співпрацювала з патріотичними й жіночими організаціями. І – чим не диво? – одного дня Світлані зателефонували з МЗС України та запитали, чи можна зробити в Бельгії її персональну виставку в рамках святкування 10-річчя незалежності української держави. І після цього прийде справжній успіх: як на професійній ниві, адже бельгійці будуть у захваті від її творів; так і в особистому житті, тому що і в картини, і в саму жінку закохається Гійом Ванбекевоорт, директор Академії мистецтв Західної Фландрії, який згодом стане чоловіком Світлани.

Хепі-енд? Живеш у багатій країні разом із коханим чоловіком та можеш якщо й працювати, то тільки у своє задоволення? І так, і ні. Пані Лебіга вирішує трохи заповнити пробіл у знаннях про Україну бельгійців та інших європейців. У перші роки перебування в Бельгії вона організовує власні або невеликі колективні виставки на українську тематику. Потім починає викладати в академії Коксейде на узбережжі Північного моря, де проводить навчання разом з іншими видатними митцями під час канікул. Світлана намагається побачити хист в учнів, дає їм академічну базу в малюванні. Тут також присутній український лейтмотив: художниця розповідає про свою Батьківщину та любов до неї. Таким чином учасники курсу теж починають трохи любити далеку для них Україну. Яскравий приклад цьому: після початку війни на Донбасі учні пані Лебіги збирали гроші для закупівлі матеріалів, які було використано під час артреабілітації в Карпатах постраждалих унаслідок воєнних дій.

Далі – більше. Мисткиня у започаткованому нею Культурному центрі України в Бельгії влаштовує заходи, присвячені українській тематиці. Це і майстер-класи для митців, і виставки в різних бельгійських містах. Окреме місце займають Тижні українського мистецтва, започатковані у 2019 році. На них запрошують художників із багатьох регіонів України, це митці, які працюють у різних жанрах. Серед учасників були Олена Клочко з Бахмута, Олександра Кирилова з Києва, Ольга Адам із Харкова, Яна Гудзан та Сергій Савченко зі Львова, інші майстри. Було представлено й роботи двох митців із Донецька. Перший – це Ігор Мусін (нині покійний), який не був професійним художником, усе життя пропрацював на шахті, його батьків свого часу було репресовано. Пан Мусін почав малювати графіку вже у Брюгге, куди його, тяжко хворого, перевезла донька на лікування. Другий художник – це Сергій Захаров, той самий, який у 2014 році потрапив у полон за своє графіті та інсталяції. Приїжджають і українські художники з інших держав – Нідерландів, Чехії, Словенії, навіть зі Сполучених Штатів Америки.

Світлана каже, що географічний фактор – тижні та інші виставки проходять переважно у Брюгге – є вкрай важливим. Адже це містечко (яке за наявність каналів називають Північною Венецією) є надзвичайно популярним у туристів, людей з усього світу приваблює збережена середньовічна архітектура. Тож на українські заходи в самому центрі Брюгге приходять багато відвідувачів – як ті, хто планував цей візит, так і ті, хто випадково потрапив туди під час прогулянки в цьому містечку. Неабияку увагу привертають Дні вишиванки, коли Світлана та інші представниці української діаспори проходять по Брюгге в національному одязі. Гарних жінок у красивих вишиванках неможливо не помітити, туристи жваво реагують на таку ходу й навіть фотографують.

«Я дійсно люблю Україну, люблю українських людей. Це правда, це не просто слова чи цитата з книжок, це життя», – каже пані Лебіга. Цю любов художниця несе через усе своє життя, нею насичені її картини. І люди це відчувають.

Наталія Річардсон

Схожі публікації
НовиниСуспільство

Україна висловила рішучий протест проти планів Росії провести на Донбасі вибори до Держдуми РФ

НовиниСуспільство

Чехи засудили до 21 року ув’язнення білоруса, який воював на Донбасі

НовиниСуспільство

Росія подала в Європейський суд із прав людини позов проти України

НовиниСуспільство

Спільна заява України та Польщі щодо Північного потоку - 2