БезпекаОпінія

Вектори імперських інтересів між Азербайджаном і Вірменією

Soldats Armeny in war

Переговорний процес між Азербайджаном і Вірменією ведеться на тлі триваючих воєнних дій, де сторони намагаються за допомогою військового ресурсу поліпшити свою позицію. Президент Туреччини Ердоган прямо заявив, що не збирається заперечувати використання найманців з Сирії для допомоги азербайджанському очільнику Алієву, і буде продовжувати власну військову допомогу.

Сторони в карабаському конфлікті підійшли до межі можливості власних сил. Втрати занадто великі, а результати занадто малі. Тактика бойових дій змінюється – стало більше операцій у складі малих ударних груп у супроводі артилерійських нальотів великого калібру. Азербайджан переніс вогонь на вірменські тилові комунікації, прагнучи відрізати постачання армії Карабаху.

Зараз запеклі бої тривають на підступах до міста Гадрут, передмістя Степанакерта. У ЗМІ його вже навіть прозвали «малим Сталінградом» – місто має стратегічне значення через наявність дороги на Степанакерт. Вірмени відчувають серйозні труднощі з передислокацією резервів ополчення в місця найсильніших боїв, але й азербайджанці втратили здатність до бліцкригу.

Російський вплив

Sergey LavrovРосія намагається остаточно не втратити позицію «контролера» конфлікту. Переговори під «акомпанемент залпів» не припиняються ні на один день. У Москві відбулися роздільні зустрічі Міністра закордонних справ Росії С. Лаврова з Міністром закордонних справ Азербайджану Д.  Байрамовим і Міністром закордонних справ Вірменії З. Мнацаканяном.

За сценарієм Москви, під час переговорів повинні були б обговорюватись нагальні питання, пов’язані з реалізацією раніше досягнутих домовленостей про припинення вогню в зоні нагірно-карабахського конфлікту і створення умов для його сталого врегулювання. Але… Переговори глав дипломатії Баку і Єревана в Москві пішли не за сценарієм. Головне – це демонстрація крайньої непримиренності атакуючої сторони. Бакинський делегат підтвердив тезу Алієва про «війну до переможного кінця», що ставить хрест на можливісті гіпотетичної зустрічі самого Алієва з його візаві. Крім того, азербайджанська сторона досить чітко показала, у що вона ставить взагалі саму значимість московського майданчика переговорів як таку.

Владімір Путін у телефонній розмові з Ердоганом зафіксував, що переговори між сторонами йдуть під егідою ОБСЄ, де Туреччина є одним із учасників. Кремль вважає, що те, що робить Ердоган, є торпедуванням переговорного формату, але це б’є по Туреччині і тягне посилення конфлікту із ЄС. На думку Кремля, Ердоган втрачає більше, ніж набуває. Та чи це дійсно так? Очевидно, що в Анкари своя точка зору.

Тиск РФ

Не потрібно забувати очевидну річ – у будь-якому міжнародному конфлікті Росія переслідує виключно власні імперські інтереси. Вона не дає кредити або військову і політичну допомогу просто за «красиві сумні очі древнього народу» і запевнення у вічній дружбі.

У Карабахському конфлікті у Росії є три очевидних інтереси:

  1. Не пустити Туреччину з Ердоганом на Південний Кавказ.
  2. Не пустити Вірменію в бік Заходу.
  3. Не пустити Азербайджан у бік Туреччини.

Тобто, Росії потрібен Кавказ без Туреччини з проросійськими Вірменією і Азербайджаном.

Kremlin RussiaБезумовно, на обидві країни – учасниці конфлікту, Росія проводить постійний політичний тиск, спрямований на проросійські реформи. Вірмени за збереження Карабаху за посередництва Росії повинні прибрати прем`єр-міністра Пашиняна і всіх антиросійських політиків, призначивши проросійських. Азербайджан в обмін на невтручання Росії в конфлікт на боці Вірменії повинен згорнути військово-політичні проекти з Туреччиною і розмістити у себе російську військову базу.

Природно, інструментом російського впливу на обидві країни повинні були б стати російські діаспори вірмен і азербайджанців. Але, поки що останні зайняті справжньою битвою медіа бюджетів у ЗМІ та сфері блогерів в спробі вплинути на громадську думку і політику в Росії. Тобто, навіть у царині «інформаційних війн», тим більше – на власній території, Кремль практично знаходиться у статусі «пасивного спостерігача».

Перебіг подій навколо карабахського конфлікту аж ніяк не йде на корить Росії, бо розвивається не за «імперським» сценарієм. І Кремль це розуміє.

Спроби покращення відносин з Туреччиною у вигляді запропонованої Путіним Ердогану кооперації у виробництві вакцин, навряд чи змусять Туреччину відмовитись від амбітних планів.

Росія намагається проводити політику багатовекторності у спробі збереження свого впливу на Кавказі. Але стосовно карабахського конфлікту така модель поведінки не справджує кремлівських очікувань.

 

Юрій Федоренко, аналітик, експерт з питань суспільної комунікації

Опінія автора не завжди співпадає з думкою редакції

Схожі публікації
БезпекаНовини

ЄС занепокоєний знаходженням сучасної російської радіолокаційної станції на Донбасі

БезпекаНовини

Російські найманці на Донбасі виходять із режиму перемир’я

БезпекаОгляд Україна БрюссельОригінал

Хижа миротворчість. Замість урегулювання конфліктів Росія заморожує їх у власних інтересах

БезпекаСуспільство

ЄСПЛ прийняв скаргу переселенки, яка залишалася без дому через агресію РФ