Аналітика та дослідження

Загрози домінування РФ в Азово-Чорноморському басейні

Sea in Crimea

Центр глобалістики «Стратегія ХХІ» і експертна група, до якої долучались представники усіх чорноморських країн і Морської експертної платформи, протягом року здійснювала моніторинг безпекової ситуації у Чорноморському регіоні. На його основі узагальнили головні тенденці, нові виклики, загрози та ознаки погіршення безпекової ситуації у Чорномор’ї.

З  2014 року,  після  окупації  і  незаконної анексії  Криму,  російського  вторгнення  на сході  України,  Чорноморський  регіон  стає все  менш  стабільним.  Нинішні  регіональні формати  співпраці  та  міжнародне  право  вже не  гарантують  безпеку.  Становище  стає  усе більш непередбачуваним. Окрім постійної мілітаризації  Криму,  Азовського  та  Чорноморського регіонів в цілому, Російська Федерація продукує  нові  загрози,  як  військового,  так  і невійськового  характеру  (економічні,  енергетичні, транспортні, інфраструктурні тощо).

Яскравим прикладом став Керченський міст, який  був  збудований  під  гаслом  забезпечення  населення  окупованого  Криму,  але  став інструментом  взяття  Керченської  протоки  та Азовського  моря  під  незаконний  російський контроль, що призвело до посилення домінування РФ в Азово-Чорноморському басейні.

Існують також інші виклики безпеці в Чорноморському регіоні, такі як проект «Турецький потік»,  посилення  російської  підривної  діяльності через інформаційну та культурну активність в Болгарії, пропаганда, втручання у внутрішні справи Молдови, Грузії та України, «незаплановані» військові навчання Росії, закриття морських районів тощо.

 Загальна оцінка стану безпеки

Російська Федерація реалізує стратегію домінування в Чорноморсько-Азовському регіоні. До 2014 року, після агресії проти Грузії, користуючись  бездіяльністю  Заходу,  РФ  домоглася  повного  контролю  над  східним  сектором Чорного моря, а після незаконної анексії Кримського півострова розширила зону фактичного домінування на його центральний та північно-західний  сектори,  Азовське  море  і Керченську протоку.

Захоплення  Криму  мало  для  РФ  стратегічно важливе  значення:  угруповання  російських сил на півострові зросло вдвічі, а корабельний склад  поповнився  20-ма  новими  бойовими одиницями  (включаючи  три  фрегати,  шість підводних човнів, ракетні катери). На кінець 2019 рік сумарний залп Чорноморського флоту РФ ракетною зброєю склав понад 80 тон, у тому числі, на відстань 1400 км і більше – 40 тон.

Експерти  говорять  про  витіснення  Росією «суперників» з Чорного моря і завоювання нею панування на морі. При цьому, чорноморські країни, які є членами НАТО, переважно зосередили свої безпекові зусилля на захисті власної території.

На  сьомому  році  російської  агресії  проти України  залишаються  окупованими  Автономна  Республіка  Крим  та  м.  Севастополь, частина  Луганщини  та  Донеччини  –  7%  території  України.  Путінський  проект  «Новоросія»  хоча  й  зазнав  краху,  але  Кремль  не відмовився від своїх агресивних планів з аншлюсу  України,  які  він  намагається  замаскувати під захист співвітчизників внаслідок «громадянської війни» в Україні. Втім, такі

дії Росії стають все більш контпродуктивними, оскільки на міжнародному рівні все більше  визнається  провина  РФ  за  розв’язання цього  конфлікту  та  дестабілізацію  Чорноморського регіону.

НАТО,  яке  єдине  здатне  протистояти  гібридній  агресії  Росії,  постійно  знаходиться в прицілі Кремля. Втім, зупинити сповзання Європи  до  війни  можна  тільки  колективними діями з примусу агресора до миру. Поки що  це  можливо  невоєнними  засобами.  Проте,  так  не  буде  завжди.  Умиротворення  або капітулянтство  здатні  призвести  лише  до розпалювання  апетитів  путінського  режиму і  подальшої  агресії.  Помилкові  оцінки,  що Росія  не  витримає  ведення  двох  воєн  одночасно – проти України та в Сирії, призвели до того, що зараз ми бачимо наростаючу російську військову присутність в Лівії, Венесуелі, Центральній Африці.

Продовжує  наростати  напруження  і в  Чорноморському  регіоні.  Особливе  занепокоєння викликає стратегічне навчання «Кавказ-2020», заплановане на вересень цього року, яке може передувати черговому етапу збройної агресії РФ проти України. Практично безперервні навчання ЧФ РФ  у  Чорному  морі  тактичного  рівня  вказують на їх підготовку до блокади українського узбережжя нанесенням ударів по українським стратегічним  об’єктам,  висадки  морських  і повітряних десантів на українське узбережжя.

Однією із цілей Кремля є дніпровська вода з Північно-Кримського каналу для деградуючого в умовах російської окупації Криму. Після так званого конституційного референдуму про «перезавантаження» влади в Росії, внутрішня ситуація в РФ все більше дестабілізується. Падіння рівня доходів росіян, непопулярна пенсійна реформа, неефективність дій влади з подолання  пандемії  коронавірусу,  обмеження прав суб’єктів федерації та протестна реакція на них у регіонах, тягар участі РФ у військових  авантюрах  Кремля  за  кордоном  –  усе  це різко обвалює рейтинг режиму та особисто В. Путіна.

Засобом порятунку Кремль вважає підняття  зовнішньополітичного  градусу  напруги – розширення збройної агресії проти України, аншлюс Білорусі, остаточну деєвропеїзацію та васалітет  Молдови,  сепарацію  півночі  Казахстану, можливе вторгнення в Балтію. Це попри те, що путінська Росія зараз – киплячий котел зростаючої внутрішньої напруженості, де Північний Кавказ, Далекий Схід, Урал і Сибір мають інше світобачення, аніж їм диктує Москва.

 Ядерна зброя – меседж для Європи

Підписані  В.  Путіним  2  червня  2020  року «Основи  державної  політики  Російської  Федерації  в  галузі  ядерного  стримування»,  якими  фактично  нівелюється  поріг  застосування ядерної  зброї,  є  ще  одним  підтвердженням готовності Кремля йти шляхом ескалації міжнародної  напруженості,  щоб  створити  додатковий  ефект  залякування  для  країн  Європи.

Фактично,  РФ  посилає  їм  меседж,  що  вони  є реальними  цілями  для  «превентивного»  застосування російської ядерної зброї. На думку Кремля,  у  випадку  ядерного  удару  по  країні, яка не є членом Альянсу, Сполучені Штати обмежаться  політико-дипломатичною  реакцією, можливими  санкціями,  але  без  застосування ядерної зброї у відповідь.

Одночасно Москва постійно апелює до Заходу  про  доцільність  зняття  з  неї  санкцій,  мотивуючи  це  пандемією  коронавірусу.  Однак реальна причина полягає у входженні Росії у важку  економічну  кризу,  пов’язану  з  різким падінням  цін  на  нафту,  обвалом  російського рубля  і  епідемією  COVID-19,  реальний  стан якої ретельно приховується. Зовнішня агресія Росії, перш за все, у Чорноморському регіоні, може мати на меті відволікання уваги від внутрішніх проблем та тиск на країни Заходу для зняття санкцій.

Джерело: https://geostrategy.org.ua

Схожі публікації
Аналітика та дослідження

Хто такі російські найманці на Донбасі?

Аналітика та дослідження

Жертви самі вилучали з себе кулі: історія захоплення російськими бойовиками Переможного

Аналітика та дослідження

Воєнно-політична сфера РФ у Криму

Аналітика та дослідження

КНР: «воїн-вовк» і Україна