Про що свідчить нарощування російських військ на українському кордоні? Як виглядатиме війна, якщо вона станеться? Що стоїть за польською прикордонною кризою й наскільки готовий Захід допомогти Україні? На ці дуже непрості запитання журнал «Огляд Україна Брюссель» шукав відповіді серед євродепутатів, політиків України та Білорусі, а також західних та українських експертів.

Аляксандр Мілінкевич – Канцлер Вільного Білоруського університету, єдиний кандидат у президенти Білорусі від об’єднаної опозиції у 2006 році, лауреат премії Сахарова «За свободу думки» Європарламенту

Росія робить усе, щоб дестабілізувати Україну й нав’язати себе як неминучого гегемона у розв’язанні питань європейської та світової політики. Чергове брязкання зброєю – це нова спроба тиску і привернення уваги до власного порядку денного. Енергетична й військова сфери – це головні інструменти впливу Москви на зовнішній світ. Піднімаючи ставки, Росія також прагне заблокувати будь-який позитивний порядок денний у відносинах ЄС-Україна та НАТО-Україна.

Україна, очевидно, готова до можливого широкомасштабного вторгнення – й у моральному, й у військовому планах. Не можна виключати найпесимістичніший сценарій. Готовність колективного Заходу помирати за Харків доволі умовна. Саме тому Кремль може дозволити собі підвищувати ставки, аби добитися поступок у невійськовій сфері – остаточного введення в експлуатацію Північного потоку-2 тощо. Захід справляє враження неконсолідованого й зайнятого внутрішніми проблемами.

ЄС багато говорить про свою стратегічну автономність. Проте політика Євросоюзу щодо до Росії та України демонструє його слабкість і непослідовність. Обмежувальні заходи проти Росії за анексію та окупацію територій України були недостатніми. Німеччина як провідна країна у ЄС діє іноді на шкоду загальній політиці. ЄС неспроможний надати гарантії безпеки Україні. Захід і досі погано розуміє спосіб мислення Кремля, який поважає силу, а компроміс і дипломатію вважає слабкістю.

Якщо ж говорити про енергетичну кризу, то я вважаю, що українське керівництво чудово розуміє, на яку підтримку з боку західних партнерів воно може розраховувати. Навряд чи Євросоюз як такий готовий мати справу з повномасштабною енергетичною кризою.

Роман Лозинський – народний депутат України

Найперше, потрібно розуміти, що російські війська завжди залишались на сході в більшій чи меншій кількості. А інформація про те, що їх стає більше, є або наслідком розвідувальної інформації наших спецслужб чи партнерів, або інколи й спеціальними провокаціями з боку РФ для того, аби посилити переговорну позицію. Це часто буває перед міжнародними форумами чи ухваленням рішень. Зараз це стосується Північного потоку-2 і, на мою думку, переговорна позиція США, які закликають Німеччину не сертифікувати ПП-2 як зброю агресора, а не економічний інструмент, є однією з причин нарощування російських військ на українському кордоні. Ми ніколи не можемо знати, що справді в планах у Путіна. Але мусимо пам’ятати, що Росія може напасти знову, у будь-який момент, широкомасштабно.

Спілкуючись із нашими військовими, з якими я кілька разів на рік проводжу час на сході, розумію, що вони готові: бойовий дух, моральна підготовка, зброя та спорядження модернізовані. Проте армія РФ є однією з найпотужніших. Тож будьмо реалістами: Україна не зможе встояти самостійно або це принесе великі жертви. Тому, звісно, потрібно опиратися на допомогу партнерів: дехто вже висловив підтримку, зокрема військову, а дехто використовує лише дипломатичні інструменти.

Проте мені здається, що ЄС не виносить ніякі уроки з минулого – він реагує ситуативно. У певний момент чи точку часу є зацікавленість: сьогодні  – це Північний потік-2. Є також інтереси держав, економічні, «під столом» – ті, про які ми не знаємо. Тому я б не сподівався, що щось може когось навчити. Анексія Росією частин Абхазії та Південної Осетії не навчила нікого в контексті російської агресії в 2013-2014 роках. Тож не варто очікувати на уроки історії, а займати сильну позицію в конкретний момент часу.

Що ж до енергетичної кризи, то насправді ні Україна, ні Європа не готові до загострення енергетичної кризи. Адже, по-перше, наша енергетична криза є кризою комунальних платежів, росту цін і, відповідно, зменшення підтримки населенням чинної влади. Підняття вартості комунальних послуг автоматично впливає на позицію підтримки своїх урядів. Тому це дестабілізує ситуацію всюди.

Подібні новини

Всі Новини ›