КоментаріСуспільство

Антикорупційна інфраструктура в Україні: чи виправдалися очікування суспільства?

Сьогодні до протидії корупції в Україні залучена  низка інших уповноважених державою органів. Це Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Вищий антикорупційний суд, Служба безпеки України та інші. Перелік чималий, однак наскільки ефективна робота цих органів? Чи не стала вона лише «візитною карткою» України для міжнародних донорів? Адже, починаючи з 2014 року, Україна запровадила чимало важливих реформ для боротьби з корупцією на державному рівні. Утім, поки що успіху вдалося досягти радше в обмеженні можливостей для корупції, аніж у притягненні корумпованих посадовців до відповідальності.

У Chatham House відносять до успішних заходів з подолання корупції «очищення» НАК «Нафтогаз України» та реформування адміністративної служби, банківського сектора, патрульної поліції, системи державних закупівель і оподаткування. Децентралізація також розширила спектр можливостей для громадян, які прагнуть прозорого розподілу чиновниками місцевих ресурсів. Недостатнього поступу досягнуто в таких важливих питаннях, як митний контроль, дерегулювання господарської діяльності, приватизація, демонополізація та реформування державного управління. Витрати на оборону викликають найбільше питань. Деякі корупційні схеми у енергетичному секторі досі недоторкані. Принципи організації державної служби також потребують перегляду.

Anna Malyar expertАнна Маляр, Голова Центру правових і кримінологічних досліджень

Не існує ідеальних антикорупційних органів і немає ідеального рецепту скільки їх повинно бути. І навіть у фахівців немає відповіді повинні вони бути чи ні. А саме антикорупційні заходи, якщо ми говоримо про кримінально-правовий блок: я про тих хто розслідує, звинувачує, виносить вироки. Наприклад, Антикорупційний суд», НАБУ тощо. Можливо, ці функції традиційно краще покласти на поліцію і Прокуратуру.

Зауважу, що причина корупції в Україні криється, насамперед, в неграмотному підході до економіки. Тобто генерують  корупцію у Кабміні, Верховній Раді і в тому числі Адміністрації Президента. Кажу безвідносно до персоналій. І скільки би не працювали правоохоронні органи, скільки би не створювали різних  антикорупційних органів, вони не вирішать проблему генерації корупції. Простий приклад: якщо в київському дитячому садочку 300 місць для дітей, а по факту бажаючих 500, то у завідуючої  буде підґрунтя для корупції. Навіть якщо ви посадите її попередницю. Тому що не вистачає місць для дітей. Тому в цій ситуації ефективніше побудувати ще один садочок, а не саджати його керівника. Тобто забрати у нього  підґрунтя для корупції.

Коли у нас створення антикорупційних органів було оголошено, як реформа і що це ніби то  вимога МВФ і громадськості, насправді було не так. Їхня вимога була побороти корупцію і вони допускали будь-який сценарій аби був результат. І вони на нього погодилися як на один можливий, а  не єдиний. Тому наша попередня влада (маю на увазі Порошенко) трохи лукавила, коли говорила про єдиний можливий шлях і що потім корупції не буде.

У цій ситуації я бачу, що кримінально-правова складова дуже переоцінена у боротьбі з корупцією, тому що при владі просто немає фахівців. І вона у боротьбі зі злочинністю займає десь 20% від загалу. Створили ширму і  вона погано працює, а все інше ніхто не зробив.

І всі ці НАБУ, Антикорупційний суд тощо – це боротьба з наслідками корупції, а не її причинами.

Liliya Brudniczka expertЛілія Брудницька, експерт Центру структурної політології «Вибір»

 Розчарування від антикорупційних органів не буде таким глибоким для соціуму, як можна було б прогнозувати з огляду на результати роботи цих органів.  Чому? Для цього доцільно згадати той сутнісний імпульс, на якому створювалися, власне, ці структури: САП, НАБУ, ДБР, ВАКСУ, НАЗК. Йшлося про своєрідне соціальне рівняння: в Україні багато корупції – щоб її подолати, потрібно багато антикорупційних органів. Гіпотетично формула мала спрацювати. Але інкорпорація нових структур у двічі, на той момент, не дореформованою системою правосуддя та правоохоронних органів, з  одночасно третьою хвилею реформування призвела до плутанини у функціоналі.

У результаті, маємо іншу схему: якщо одна антикорупційна структура, приміром, САП, затримує чиновника за підозрою у корупційних діях, то інша починає це оскаржувати. Як наслідок, українські суди виносять вироки на користь підозрюваних, оскільки невідомо чи сяде умовний корупціонер, а от нашкодити судді він може суттєво.

По-друге, коли робиться все одразу й багато, завжди виникають конфлікти, як це і сталося  нашими антикорупційними структурами. Відсутня чітка, зрозуміла схема дій для них. По-третє, є ще й такий нюанс: переважна більшість антикорупційних органів в Україні пов’язані з громадськими антикорупційними ініціативами. Ті, у свою чергу, мають зв’язки з іноземними структурами через гранти та інші види методологічної чи фінансової підтримки. Отже, є кілька центрів упливу, які неминуче вступили у конфліктні відносини. Цьому сприяло заплутане антикорупційне законодавство. На це накладається не менш заплутана судова реформа.

А тепер, як це виглядає для пересічного громадянина. «Сім баб – сім рад, діла нема» – так звучить народна мудрість. Люди розчаровані не антикорупційними структурами, а тими, хто їх створив або сприяв цьому, або активно агітував за створення цих структур та пропагував викорінення корупції. Зокрема, антикорупційні невдачі зумовили багато в чому програш Петра Порошенка на президентських виборах і вже помітно починають тиснути на рейтинг чинного президента України Володимира Зеленського. Що ж до рейтингу очільників безпосередньо антикорупційних структур, ми спостерігали злет и стрімке падіння популярності Артема Ситника – але і синхронні злет і падіння громадських борців із корупцією на кшталт Віталія Шабуніна.

Отже, у суспільства не було особливих очікувань від антикорупційних органів. Але були очікування від політиків та державних діячів, котрі декларували й обіцяли подолання корупції. Соціум сприймає всі органи з боротьби з корупцією як інструмент, а не чинник. І, за моїми спостереженнями, близькою є межа, коли соціум почне сприймати й самі антикорупційні органи, як джерело корупції та як чинник для корупціонерів ухилитися від відповідальності. Це блокує гасло: «Корупцію геть!» як таке.  І значно ускладнить пошук актуальних тем на місцеві вибори для наших політиків.

Oleksandr Hmelevskij expertОлександр Хмелевський, кандидат економічних наук

Під час реформ в Україні було створено низку спеціалізованих органів для боротьби з корупцією. Зокрема, Національне Антикорупційне Бюро, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд. Проте, ефективність діяльності цих органів є низькою. Очікування суспільства щодо боротьбі з корупцією не виправдалися. Хоча НАБУ провело розслідування щодо низки високопоставлених корупціонерів, були й гучні арешти, варто згадати хоча б справу Романа Насірова. Проте в більшості випадків корупціонери уникали відповідальності.

Той же Роман Насіров продовжує відвідувати судові засідання, проте шанси щодо його притягнення до відповідальності з кожним днем зменшується. Більш того, правоохоронні органи розпочали справжню війну один проти одного. Наприклад,  у 2017 році СБУ арештувало декілька агентів НАБУ під прикриттям, зокрема, «агента Катерину», а в приміщенні НАБУ були проведені обшуки. Згодом були порушені кримінальні справи Генеральною прокуратурою проти працівників НАБУ, а НАБУ проти Генпрокуратури. Триває протистояння між Артемом Ситником (НАБУ) та Назаром Холодницьким (САП). Виявилося, що НАБУ прослуховує Холодницького.

Самі керівники антикорупційних органів підозрюються у корупції. Зокрема, Артем Ситник був звинувачений у корупції за те, що за його відпочинок в мисливському угідді «Поліське-Сарни» заплатили сторонні особи. Більше того, Сарненський районний суд засудив Ситника за корупцію, щоправда обмежився лише штрафом. Після вироку Ситник не має права обіймати свою посаду, проте у відставку він відправлений так і не був.

За таких обставин населення не довіряє антикорупційним органам. Не варто очікувати, що зміна керівництва цих структур істотно поліпшить ситуацію. В Україні як економіку, так і владу контролюють олігархічні клани. На жаль, впливають вони й на правоохоронні органи та органи з боротьби з корупцією.

 

Наталя Толуб

Схожі публікації
НовиниСуспільство

Місцеві вибори: низька явка, падіння підтримки «Слуг народу» і зростання популярності проросійських сил

НовиниСуспільство

Високопосадовці Угорщини незаконно агітували на місцевих виборах в Україні

НовиниСуспільство

До поліції надійшло 4375 заяв щодо порушення виборчого процесу

НовиниСуспільство

Українці обирають місцеву владу