Огляд Україна БрюссельОригіналСуспільство

Хаос як обов’язкова умова агресії

Putin

Інформаційні хвилі про потужне нарощування військових угруповань Росії на кордоні з Україною періодично підіймаються і зникають у глобальному інформаційному просторі протягом останніх років із початку російської окупації Криму та частини Донбасу. Інколи ці хвилі пов’язані з реальними приготуваннями Росії, інколи виявляються цілеспрямованими інформаційно-психологічними операціями для формування нестабільної ситуації в Україні й руйнації європейської та євроатлантичної солідарності у протистоянні агресії РФ.

Однак, на відміну від інформаційних хвиль, реальна військова загроза з боку РФ починаючи з 2014 року залишається стабільно високою. Ба більше, з 2017 року, після того, як Росія створила довкола України нові армійські об’єднання – 1-шу танкову армію поблизу Москви, 20-ту загальновійськову армію поблизу Воронежа та 8-му загальновійськову армію зі штабом у Новочеркаську – Кремль підготував достатні сили для проведення стратегічної наступальної операції проти України, а також проти Польщі та країн Балтії. Окремо зазначу, що 8-ма армія у Новочеркаську була створена спеціально для здійснення управління та всебічного забезпечення російського окупаційного контингенту на українському Донбасі. Саме до складу 8-мої армії входять 1-й та 2-й армійські корпуси (Донецьк, Луганськ) на окупованому Донбасі.

Уже на стратегічних навчаннях «Захід-2017» нове угруповання довкола України відпрацювало свої спроможності з реалізації наступальних операцій на вказаних трьох напрямках. При цьому територія Білорусі була використана для швидкого перекидання російських військ углиб театру воєнних дій і створення плацдарму для проведення комбінованих військових операцій як проти Польщі та країн Балтії, так і України. До речі, остання міграційна атака через територію Білорусі реалізується Росією (стосовно того, що ця атака спланована й організована Москвою, у мене особисто сумнівів немає) за дуже подібною схемою і, так само як сценарій під час «Захід-2017», спрямована на агресію проти країн Балтії, Польщі (зокрема через так званий Сувалкський коридор) та України.

Надалі російська військова інфраструктура довкола України вдосконалювалася й нарощувалася. Регулярні військові навчання проводилися як за участі з’єднань та частин, які постійно дислокуються у безпосередній близькості до українського кордону, так і підрозділів, що перекидалися з глибини російської території, очевидно, нарощуючи наступальний потенціал на західному напрямку.

Паралельно Росія максимально наростила міжвидове (ВМС, ВПС, СВ) угруповання в окупованому Криму, яке на цей час забезпечує домінування Росії в Чорному морі (за рахунок збільшення чисельності надводних і підводних човнів), встановлення тотальної зони A2AD (Anti-Access/Area Denial) як у морському (надводному та підводному), так і повітряному просторі довкола Криму (завдяки розміщенню в окупованому Криму потужного авіаційного угруповання та сучасних систем протиповітряної оборони). Сумарний ракетний залп підводних човнів, надводних кораблів і наземних ракетних систем Чорноморського флоту РФ на цей час сягає 200 ракет (зокрема крилатих ракет далекого радіусу дії «Калібр»), які загрожують не лише всій території України, але й значній частині Європи.

У 2021 році російські приготування до широкомасштабної агресії проти України досягли свого апогею. Спочатку у квітні-травні цього року Росія провела незаплановані стратегічні маневри, участь у яких взяли до 110 тисяч військових як зі складу частин постійної дислокації, так і підтягнутих із глибини РФ частин. Далі у вересні Росія провела (зокрема й на території Білорусі) стратегічні навчання «Захід-2021», які фактично повторили масштаби квітневих маневрів. У листопаді Росія знову почала інтенсивно маневрувати військами, що було помічено українською та західними розвідками й викликало бурхливу реакцію в медіа.

Головне питання, яке виникає у цій ситуації: чи дійсно Росія готується до широкомасштабної військової операції проти України та яка ймовірність її проведення, виходячи з даних, доступних із відкритих джерел?

За моїми оцінками, враховуючи суто військову точку зору, Росія повністю готова до проведення стратегічної наступальної операції проти України з кількох напрямків, як із території РФ, так і з території Білорусі, окупованого Криму, окупованої частини Донбасу і Придністров’я (окупованої частини Молдови).

Водночас, на відміну від 2014 року, коли Україна перебувала у складній ситуації «стратегічного збентеження», коли було порушено системи державного й військового управління, а рівень боєздатності ЗСУ був на низькому рівні, зараз Росії буде важко успішно реалізувати свій задум.

У будь-якому разі за нинішніх обставин масштабний військовий конфлікт між РФ та Україною матиме катастрофічні наслідки не лише для України та Європи, але й для самої Росії. І хоча часто російські політики та військові перебувають під впливом пропагандистської ейфорії, є сподівання, що російська розвідка доповідає Кремлю об’єктивну інформацію стосовно реальної готовності України до протидії військовій агресії.

Через це ймовірним є припущення, що постійні військові маневри Росії біля України є елементом ширшого задуму Кремля, який виходить із геополітичних намагань Путіна повернути «новій російській імперії» роль «Major Power» і посісти чільне місце у новому так званому «оркестрі націй» (групі провідних країн світу), що має розв’язувати питання глобального розвитку та розподілу сфер впливу.

У цьому сенсі елементами вказаного задуму, окрім військових приготувань біля України, можуть бути міграційна атака Росії проти Європи через Білорусь, штучна енергетична криза, викликана скороченням постачання російського газу до Європи, участь у збройних конфліктах на Близькому Сході та Африці, постійні дезінформаційні кампанії, а також постійна демонстрація новітніх військових технологій, котрі можуть загрожувати безпеці США та інших країн НАТО (зокрема нещодавнє показове знищення супутника новою протиракетною та протисупутниковою системою).

Тактичними завданнями цього комплексного «гібридного» наступу може бути отримання згоди президента США на чергову зустріч із Путіним для торгу за нові поступки на міжнародній арені, зокрема стосовно якнайшвидшого запуску газопроводу Північний потік-2, примушення України до поступок у реалізації мінських домовленостей за російським сценарієм, забезпечення остаточного «аншлюсу» Білорусі.

Можливі стратегічні завдання російської комплексної атаки: геополітичний прорив до «оркестру націй», отримання повного контролю над пострадянським простором, так звана «фінляндизація» України (тобто, офіційне оголошення Україною нейтралітету, заборона на вступ до НАТО, а також гальмування просування до ЄС), забезпечення довгострокового домінування на енергетичному ринку Європи, закріплення в регіонах інтересу РФ (Африка, Близький Схід). Фактично, йдеться про мрію Путіна – реванш за «найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття – розвал СРСР», тобто, відновлення «глобального лідерства Росії».

Між тим, саме військовий інструмент тиску є ключовим у цій російській гібридній геополітичній операції. Якщо Росії не буде вдаватися досягти перелічених цілей, Кремль буде все більш агресивно демонструвати готовність знову напасти на Україну. Водночас ймовірність реалізації Росією своїх погроз прямо залежить від спроможності України ефективно протистояти російській агресії.

За моїми оцінками, найбільш імовірним на цей час може бути спроба Росії провести швидку (я би сказав, блискавичну) операцію з висадкою повітряних та морських десантів з окупованого Криму для захоплення територій на півдні України з метою створення наземного коридору з території РФ до Криму, захоплення інфраструктури для подачі води на окупований півострів, а також у разі можливості – закриття виходу України до моря. Успішною така операція може бути лише за умови нездатності вищого військово-політичного керівництва миттєво відреагувати на дії РФ. Якщо Україна не розпочне оборонну операцію у відповідь на російську агресію протягом кількох годин після початку висадки десанту, Росія зафіксує нові окуповані території та поставить Україні ультиматум: якщо Україна наважиться на протидію, Москва розпочне широкомасштабну агресію з усіх напрямків.

Виходячи з цього, на мою думку, саме стійкість і спроможність української нації негайно відреагувати на військовий напад РФ є ключовим аспектом. Ідеальною для нападу Росії була ситуація лютого-березня 2014 року, коли держава втратила здатність ухвалювати рішення у сфері оборони й безпеки. Саме таку ситуацію прагнула б повторити Росія. Це можливо, наприклад, у випадку спалаху в Україні радикальних протестів (внаслідок погіршення соціально-економічної ситуації або через загострення політичного протистояння, або через цілеспрямовану операцію російських спецслужб), які призвели б до нездатності військово-політичного керівництва виконувати свої функції та втрати управління над сектором безпеки й оборони. У такому випадку Росія могла би знову скористатися сприятливими умовами та провести кілька швидких тактичних операцій, а далі – залежно від розвитку ситуації – спробувати розширювати зону окупації з паралельною руйнацією України як держави.

Тому мій висновок і прогноз на подальший розвиток ситуації: Росія буде постійно підвищувати рівень військової загрози проти України, однак наважиться на проведення операції лише у випадку внутрішньої дестабілізації України й нездатності системи оборони швидко зреагувати на нову агресію Кремля. Виходячи з цього, найбільш імовірним є використання Росією військової загрози як інструменту тиску разом з іншими гібридними засобами з паралельним намаганням будь-що запустити процес хаотизації України, використовуючи будь-які проблеми та суперечності, що наявні в політичній, соціальній чи інших сферах. Наскільки успішною буде така стратегія, побачимо вже скоро, адже час грає проти Росії – українська армія з кожним днем стає сильнішою й через якийсь час Кремль буде все менш активно розглядати військові варіанти розв’язання «українського питання».

Михайло Самусь

Схожі публікації
НовиниСуспільство

Україна зазнала масованого ракетного обстрілу

НовиниСуспільство

Суди забороняють діяльність проросійських партій в Україні

НовиниСуспільство

Дмитро Кулеба та Жозеп Боррель у спільному відеозверненні привітали надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС

НовиниСуспільство

Європарламент ухвалив резолюцію про надання Україні статусу кандидата в члени ЄС