Огляд Україна Брюссель

Оновлення правил для ринку праці. Які шанси?

Попри давні джерела українського парламентаризму та законотворення (згадаймо хоча б Конституцію Пилипа Орлика) зразковою нашу законодавчу систему не назвеш. Хоча й абсолютно провальною наша законодавча діяльність не була. За роки незалежності, починаючи з 1991 року, нам багато чого вдалося осучаснити, зокрема й у площині ухвалення законів та профільних кодексів. Актуальними та впевнено робочими, на думку більшості юристів та експертів, які з ними працюють найчастіше, є матеріальні (Цивільний, Кримінальний, Господарський, Виборчий) кодекси та процесуальні кодекси. Віддають суворою радянською архаїчністю і є частіше не зведенням чинних правил та норм, а зведенням внесених до них не зовсім системних доповнень та змін, Кодекс про адміністративні правопорушення (1984) і Кодекс законів про працю (КЗпП, 1971). Останній уже не витримує свої 95 попередніх редакцій, і тому на часі за згодою всіх політичних сил постало повне системне оновлення трудового законодавства у гармонії з умовами та правилами ринкової, а не планової економіки.

Під завісу минулого року уряд Гончарука вніс проєкт Закону «Про працю» №2708, який мав би замінити не тільки КЗпП, але й Закони «Про відпустки», «Про оплату праці» та інші нормативно-правові акти. При цьому парламентаризм не був би парламентаризмом взагалі, а українським зокрема, якби паралельно з урядовим проєктом №2708 не були внесені альтернативні пропозиції: проєкт Трудового кодексу від Юлії Тимошенко, проєкт від Наталії Королевської, а також ще один формально альтернативний законопроєкт Королевської.

Враховуючи болючість змін, розбіжності в оцінках проєкту серед політичних сил та той факт, що уряд готував свій проєкт за зачиненими дверима й не залучив до обговорення експертів, зокрема з кола всюдисущих українських профспілок, маємо ще один конфліктогенний проєкт у Раді разом із уже прийнятою земельною реформою. Звичайно, що стосується змін трудового законодавства, то тут градус напруги менший, ніж у земельній реформі, але тим не менше маємо кілька осей конфлікту.

Перша вісь: соціально-трудові відносини «держава – роботодавець – працівник». Профспілки, що найактивніше виступають проти урядового варіанту, при цьому вельми загально говорять про звуження прав працівників у новому проєкті чи наступ на права вразливих груп (вагітні, ветерани тощо). Воно й не дивно, бо в новому проєкті Закону «Про працю» взагалі не передбачені положення, що регулюватимуть діяльність профспілок, принципи роботи яких особливо не змінювалися ще з радянських часів. Натомість уряд вустами тодішнього міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофія Милованова, пропонує регулювати профспілкову діяльність новим окремим законом та оновленими правилами, які б дали змогу оновитися й самим профспілкам. Бо, за словами Тимофія Милованова, справжнім драйвером профспілкового протесту є бажання зберегти успадковане від СРСР майно (у вигляді санаторіїв та баз відпочинку), систему членських внесків та корупційні схеми в розподілі путівок і курсівок, а не реальне бажання захищати рядового працівника. Щоб розуміти бажання профспілок не поступитися своїм, нагадаймо кількість членів профспілок в Україні. Їх приблизно 9,7 млн осіб, а це близько 10 млн доларів щорічних внесків, не враховуючи офісну та санаторно-курортну нерухомість. Ось такий нелегкий багаж.

Урядовий проєкт наразі не передбачений як регулятор усієї сукупності трудових відносин. Крім того, що він не регулює згадану вище діяльність профспілок, у ньому немає положень про функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, положень про страйки та масові звільнення, про окремі питання діяльності професійних спілок.

Наступна вісь конфлікту старого та нового лежить у площині адекватної заміни всього КЗпП. Урядовий проєкт наразі не передбачений як регулятор усієї сукупності трудових відносин. Крім того, що він не регулює згадану вище діяльність профспілок, у ньому немає положень про функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, положень про страйки та масові звільнення, про окремі питання діяльності професійних спілок. Цей проєкт – лише перший крок на шляху реформи ринку праці, окремі закони мають бути якнайшвидше ухвалені і з інших аспектів трудового ринку.

За словами спеціаліста експертно-аналітичного центру hh.ua | grc Юлії Дрожжиної, «необхідність модернізації трудового законодавства вже давно на порядку денному. По-перше, чинний Кодекс законів про працю України, який було ухвалено ще в 1971 році, – застарілий і не відповідає сучасним умовам. По-друге, на практиці пошукачі часто стикаються з непрозорістю та/чи забюрократизованістю механізмів захисту чи поновлення своїх соціально-економічних прав та інтересів. Тому актуальними бачаться питання розроблення дієвих механізмів контролю над виконанням норм, перегляду штрафних санкцій за недотримання цих норм тощо. Але оприлюднений законопроєкт «Про працю», якого давно чекали, на жаль, не виправдав усіх сподівань пошукачів».

Для того, щоб краще розуміти точки несприйняття суспільством чи можливі осі протистояння, варто провести огляд ключових новацій трудового законодавства, що їх представив проєкт №2078. Найбільше суперечок точиться навколо таких питань: трудовий договір, звільнення, трудові книжки, робочий час, відпустки, трудові спори.

Відтепер обов’язковим документом, що на 99% регулюватиме відносини роботодавець-працівник та умови праці, буде трудовий договір. Нам доведеться повністю відмовитися від усної форми трудового договору (у вигляді заяви та наказу про прийняття на роботу), натомість укладатимемо паперові чи електронні (з електронним цифровим підписом) справжні трудові договори. Змінювати чи доповнювати трудовий договір можна буде так, як і будь-який інший договір, додатковими угодами. Уряд обіцяє також розробити взірцеві форми самого договору чи таких додаткових угод (ч. 1, 4 ст. 25, ч. 5 ст. 28 проєкту №2708). На зміну 3 видам договорів (строковому, безстроковому та на період виконання певних робіт) прийдуть 7: безстроковий (без кінцевого терміну дії), строковий (максимально до 5 років), короткостроковий (до 2-х місяців), сезонний (на сезонні роботи, але не більше 8 місяців підряд), з нефіксованим робочим часом (працівник виконує роботу тільки тоді, коли вона є), учнівський (поєднання навчання та роботи до 6 місяців), з домашнім працівником (при найманні людей, які обслуговують сім’ю чи дім: нянь, прибиральниць, репетиторів у багатих будинках бідних українців). Максимальний термін строкового трудового договору – 5 років. Що й казати, цілій армії кадровиків доведеться прокачати свою кваліфікацію та набути нових компетенцій із договірного регулювання та вміння прописувати буквально всі умови в трудовому договорі. Воно і зрозуміло, бо роботодавець не матиме права вимагати від працівника виконання роботи, не прописаної в трудовому договорі, змінювати умови праці та її оплати. При цьому держава регулюватиме трудові відносини в мінімальному обсязі. Законодавець залишає окремі мінімальні закріплені законом гарантії, наприклад, тривалість щорічної відпустки, розмір доплати за понаднормову роботу або вночі, тривалість робочого часу і часу відпочинку, а також строки повідомлення про припинення трудового договору, розмір компенсаційних виплат у разі дострокового припинення трудового договору з ініціативи роботодавця.

Роботодавець повинен мати можливість звільняти співробітника з власної ініціативи. Проте, 15-денний термін (мінімальний строк, за який роботодавець повинен попередити про своє рішення) вбачається недостатнім для того, щоб знайти нову роботу.

Найбільш суперечливими виявилися положення про звільнення працівника, зокрема з ініціативи роботодавця (стаття 35). За інформацією Юлії Дрожжиної, найбільше розкритикували «розширення підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Зокрема, за останнім закріплюється можливість з власної ініціативи розірвати трудовий договір із працівником, повідомивши про це у строк від 15 до 90 днів (залежно від суми періодів роботи працівника у цього роботодавця) або виплативши грошову компенсацію в розмірі, визначеному трудовим договором, але не менше середньоденного заробітку працівника за кожен робочий день зменшення строку такого повідомлення. З одного боку, роботодавець повинен мати можливість звільняти співробітника з власної ініціативи. Проте, 15-денний термін (мінімальний строк, за який роботодавець повинен попередити про своє рішення) вбачається недостатнім для того, щоб знайти нову роботу. До того ж, як показує торішнє дослідження hh.ua | grc, лише 57% респондентів заявляють про те, що всі виплати, які вони отримують, офіційні. Інші ж або частково, або повністю отримують зарплату «у конверті». Тож виходить, що грошова компенсація при звільненні, передбачена законом, буде виплачена, виходячи з офіційної частини виплат, і занижена».

На свій захист автори урядового проєкту Закону «Про працю» стверджують, що право роботодавця звільнити працівника, коли заманеться, дзеркальне, і тому передбачає право самого працівника будь-коли піти з роботи. З точки зору громадян така дзеркальність неповна, адже працівник має попереджати роботодавця про своє бажання звільнитися за 2 тижні. А ось роботодавець має право без згоди працівника попередити його про звільнення за коротший термін або не попередити взагалі. У такому випадку він мусить виплатити працівникові компенсацію. Її розмір прописується у трудовому договорі, але не може бути «меншим за подвійний середньоденний заробіток за кожен робочий день зменшення строку такого попередження». До того ж, роботодавець має в арсеналі такі підстави для звільнення, як невідповідність займаній посаді, через відсутність, зокрема через тимчасову непрацездатність, через поновлення попереднього працівника. Ну і вишенька на торті для роботодавця – порушення умов договору більше 2-х разів за пів року. При цьому в проєкті не прописано, яка кількість порушень допустима з боку роботодавця і в який термін ці порушення можуть стати причиною для розірвання договору за ініціативою працівника. До того ж, виглядає так, що всі свої підстави на отримання вихідної компенсації при звільненні з власної ініціативи працівник має доводити в суді, а така перспектива в нашому суспільстві сприймається вкрай негативно.

Результати опитування користувачів сайту пошуку роботи №1 в Україні Work.ua засвідчили, що більшість українців не влаштовує новий Трудовий кодекс України. Це стосується як роботодавців, так і шукачів. Негативно відповіли на питання «Чи задоволені ви новим Трудовим кодексом?» 79% роботодавців. Серед шукачів незадоволених виявилося більше – 90% опитаних. Щоб розібратися, що саме не влаштовує, Work.ua поставив питання респондентам таким чином: «Що саме вас не влаштовує в новому Трудовому кодексі?». 35% опитаних шукачів відповіли, що їм не подобається весь документ. Основною проблемою нового Трудового кодексу вважають зменшення оплати понаднормової праці (25%). Також не влаштовують оновлені правила звільнення (18% незадоволених) та врегулювання тривалості робочого дня (14% шукачів). Серед роботодавців більше тих, хто повністю не згоден із нововведеннями – за це проголосували 39% опитаних. Зменшенням оплати понаднормової праці незадоволені 22% і стільки ж – правилами звільнення. Тобто, ці показники схожі з результатами опитування шукачів. Але врегулювання тривалості робочого дня не сподобалося лише 8% роботодавців, це майже у 2 рази менше, ніж у шукачів.

Виглядає так, що всі свої підстави на отримання вихідної компенсації при звільненні з власної ініціативи працівник має доводити в суді, а така перспектива в нашому суспільстві сприймається вкрай негативно

Для того, щоб вирішити, який закон менш маніпулятивний та залишає поле для махінацій, автори урядового проєкту пропонували порівняти положення нового закону та старого КЗпП. Так, у чинному КЗпП причини для звільнення за бажанням роботодавця настільки об’ємні, що будь-які забаганки власника чи роботодавця легко підлаштувати хоча б під одну з них (особливо зловживали реорганізацією як механізмом для масових скорочень без виплати вихідної допомоги), а про сплату матеріальної компенсації можна говорити лише у невеликій кількості. Новий проєкт, за словами Тимофія Милованова, дав би змогу бути роботодавцям і працівникам більш послідовними у стосунках і вважати причинами для звільнення ті підстави, які чітко прописані у трудовому договорі без додаткових вигадок та маніпуляцій. Ще одним добре відомим маніпулятивним захистом з боку недобросовісних працівників були виходи на затяжні лікарняні чи відпустки, адже ця законна лазівка для захисту не давала можливості роботодавцю (або ж було досить складно це зробити) позбутися несумлінного працівника. Тепер це має змінитися. При цьому уряд наголошує, що вихідна допомога залишиться для всіх працівників, яких звільнять чи скоротять, і тут нічого не зміниться. Хоча профспілки розганяють у маси іншу позицію, цілком у дусі соціалістичних настанов, що нібито Уряд хоче дозволити роботодавцю звільняти працівників, коли йому заманеться, але при цьому зберегти вихідні виплати. У будь-якому разі необхідність укладати трудові договори, передбачати розвиток подій та весь спектр відносин із роботодавцем і ставитися до цього надзвичайно серйозно, можливо, зробить наших громадян більш освіченими у правових питаннях, а ринок праці більш прозорим і менш соціально заангажованим, дозволить чітко перейти в площину справжніх трудових відносин, а не спрямованих на оптимізацію оподаткування цивільно-правових договорів.

Звичайно, ще далеко до якогось уніфікованого вигляду нового закону з урахуванням наявних суперечностей, і попереду справжні дебати в парламенті та битва-голосування майже за кожен пункт, але більшість новацій все ж таки позитивні та йдуть у ногу з часом. Серед них такі: базовий робочий час не змінився – 40 годин на тиждень (для молодих у віці 16-18 років – 36 годин). Відтепер зручно, що роботодавець та працівник можуть домовитися про тривалість щоденної зміни, гнучкий робочий графік і дистанційну роботу. Робочий тиждень може бути навіть шестиденний. Основна логіка: кожен має стільки трудових відносин за договорами, скільки спроможний осилити, головне, щоб все було легально. Бо лише 12,8 млн із 28,5 млн працездатних українців, за даними Міністерства соціальної політики, працюють легально, тобто мають гарантії захисту своїх прав. Проєкт дозволить підвищити легальну зайнятість, створити понад 1 млн робочих місць до 2024 року і скоротити час пошуку роботи з 3,6 до 2 місяців. Слабкою ланкою в бажанні суцільної легалізації ринку праці може стати небажання самих українців-фрілансерів підписувати легальні договори та платити додаткові податки.

Мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки залишиться незмінною – 24 календарні дні, тривалість відпустки за власний кошт збільшилася з 15 до 30 календарних днів на рік. Понаднормова робота та робота у святкові дні, яка оплачується зараз у подвійному розмірі, буде за новим проєктом закону оплачуватися лише у підвищеному розмірі, принаймні на 20% вище за ставку. Так само пропонується доплачувати за роботу в нічний час та роботу у вихідні. Трудову діяльність працівників обліковуватимуть не у трудових книжках, а в електронному реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування. Досудове регулювання трудових спорів відбуватиметься за допомогою так званих медіаторів – посередників у переговорах між роботодавцем та працівником через низку рекомендацій та консультацій. Запроваджується нова категорія захисту й покарання: від психологічного насильства та мобінгу, від психологічного чи економічного тиску, цькування, висміювання, харасменту, булінгу, наклепу, ізоляції, приниження гідності, створення нестерпних умов праці, умисного, систематичного та необґрунтованого, нерівномірного розподілу навантаження й завдань між працівниками тощо. У працівників з’явиться право звертатися до суду у випадку дискримінації чи порушення їхніх прав.

Лише 12,8 млн із 28,5 млн працездатних українців, за даними Міністерства соціальної політики, працюють легально, тобто мають гарантії захисту своїх прав. Проєкт дозволить підвищити легальну зайнятість, створити понад 1 млн робочих місць до 2024 року і скоротити час пошуку роботи з 3,6 до 2 місяців.

Багато дебатів точиться навколо захисту трудових прав вразливих груп (людей з інвалідністю, вагітних жінок, матерів, воїнів АТО). Експерти сходяться на тому, що потрібно імплементувати такі норми, які дозволять захистити особливий статус цих категорій, не обтяжуючи фінансово роботодавця. Поки готується аналітика щодо вразливих груп від Мінсоцполітики, варто нагадати, що в Україні джерелом компенсації є роботодавець. Збереження робочого місця – це добре, але чи це єдиний можливий компроміс? Ймовірно, після тривалої декретної відпустки варто знайти жінці нове місце роботи (зокрема, використовуючи ресурси державної служби зайнятості), щоб не навантажувати конкретного роботодавця. Аналогічна ситуація з іншими вразливими групами (люди з інвалідністю та воїни АТО), за якими роботодавець робоче місце залишає, виплачуючи родині заробітну плату, і тут варто шукати дієві компроміси. Передбачити певні гарантії працівникам, які мають дітей. Розглянути можливість переведення вагітних жінок і тих, які мають дітей віком до трьох років, на легші роботи чи можливість обмеження залучення жінок до роботи в нічний час та до понаднормових робіт. Залишити право на відпустку з догляду за дитиною (тут варто уніфікувати з європейським законодавством щодо участі чоловіків у догляді за дитиною). У чинному трудовому законі є умова, згідно з якою роботодавець обов’язково повинен виділяти не менше 4% робочих місць для людей з інвалідністю. Якщо це не виконується, то роботодавець зобов’язаний сплачувати штраф до Фонду соціального захисту інвалідів у розмірі середньорічної заробітної платні на підприємстві. У новому проєкті закону про це також не йдеться.

Якщо абсолютно прибрати роль держави у трудових відносинах, залишається під питанням те, як бути з виплатами, гарантованими державою, наприклад, лікарняними? У чинному КЗпП допомога через хворобу надається системою соціального захисту, у новому проєкті немає чітких положень щодо природи таких виплат і звідки будуть братися кошти на них.

Активно обговорюють таке питання як страйки та масові звільнення. Старий КЗпП страйки передбачає, але втілити їх фактично було важко, і найчастіше ми стикалися з масовими виходами працівників під прапорами профспілок під Кабмін чи Верховну Раду, а не спрямування вимог (і досягання цілей страйку) напряму роботодавцю. У нас це взагалі не було врегульовано у правовому полі, тому експертна група Кабінету Міністрів із розробки закону «Про працю» планувала звернутися по допомогу з підготовки таких норм до МОП (Міжнародна організація праці) найближчим часом. Своєю чергою, роботодавці просять дозволити їм масові звільнення як відповідь на страйк. Це можливість закрити підприємство, якщо умови страйкарів виконати неможливо. Потрібно передбачити інструменти комунікації між сторонами конфлікту, що дозволить їм цивілізовано розійтися чи досягати своїх цілей без завдання значної шкоди економіці та підприємству.

Загалом уряд Гончарука подавав цей законопроєкт з огляду на зиски, які принесуть економіці зміни в застарілому трудовому законодавстві. Але його подання без консультацій із фахівцями та профспілками призвели до серйозного скандалу навколо проєкту та його надто інноваційних положень для вельми соціалізованої української держави. Усе ж таки варто враховувати, що Україна залишається державою, де значна кількість працівників зайнята на великих підприємствах, а не в секторі малого чи середнього бізнесу, де й раніше могли діяти трудові відносини за принципом договору чи, навпаки, його відсутності. Уже зрозуміло, що доведеться шукати компроміси з основних больових точок. Ідеться про такі питання: понаднормова робота, яка може таки стати нормою й оплачуватиметься у 5 разів менше, ніж раніше; скасування деяких соціальних гарантій та зниження статусу матерів із маленькими дітьми, що полегшить їхнє звільнення; можливе переведення працівника на інше робоче місце без його згоди; скасування профспілок. У будь-якому разі це сприятиме подальшому реформуванню ринку праці.

Кроком до пошуку компромісів та шансом для доопрацювання проєкту закону про працю №2708 стало його відкликання Кабінетом Міністрів 4 березня 2020 року.

Кроком до пошуку компромісів та шансом для доопрацювання проєкту закону про працю №2708 стало його відкликання Кабінетом Міністрів 4 березня 2020 року. Про це свідчить інформація з картки законопроєкту на сайті Верховної Ради: у розділі щодо стану проходження документа зазначається, що 4 березня 2020 року проєкт відкликано. Незважаючи на хвилю некоректної інформації в ЗМІ про те, що нібито проєкт відкликаний як скандальний, шкідливий чи на вимогу профспілок як основного опонента уряду в цьому питанні, єдина причина відкликання – дотримання закону. Згідно з чинним законодавством, усі без винятку законопроєкти попереднього уряду, які парламент не встиг ухвалити за основу, автоматично відкликаються із Верховної Ради. Саме це і сталося в Україні: уряд Дениса Шмигаля змінив уряд Олексія Гончарука. Про маніпулятивність таких заяв у ЗМІ на своїй сторінці в соцмережі Фейсбук написала і голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова, підтвердивши вимогу закону щодо відкликання проєктів, що не були ухвалені в першому читанні, і зазначивши, що змінам до трудового законодавства бути.

Окрім законопроєкту № 2708 «Про працю», був відкликаний проєкт закону № 2571 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань функціонування банківської системи» (це щодо питання заборони повернення банків колишнім власникам, якщо вони збанкрутували).

Протягом першого місяця роботи новий уряд має визначити актуальність відкликаних законопроєктів і в разі, якщо вони не втратили актуальність, знову направити їх у парламент. Можливо, відкликання потрібного, але не зовсім виваженого проєкту, дасть змогу доопрацювати його, внести правки, уникнути неточностей та неузгодженостей, скоординувавши зусилля всіх зацікавлених сторін цього процесу. Таким чином залишається поки що чітким цілком позитивне намагання законотворців осучаснити трудове законодавство України. Переконані, що основні, життєво необхідні для залучення інвестицій в українську економіку зміни, відображені в положеннях проєкту, а саме: розмаїття видів трудових угод, електронні трудові книжки, питання оплати праці, відпусток та вихідних, намір боротьби з тіньовою зайнятістю тощо, будуть у будь-якому разі представлені і в проєкті від нового уряду.

Комітет Верховної Ради з питань інтеграції України з Європейським Союзом у своєму висновку щодо законопроєкту №2708 зазначив, що документ «послаблює рівень охорони праці, звужує обсяг трудових прав та соціальних гарантій працівників порівняно з чинним національним законодавством, що суперечить зобов’язанням України відповідно до Угоди про асоціацію, та не відповідає праву ЄС»

Нагадаємо, що скандальним та неправомірним, а також таким, що обмежує права працівника, проєкт уряду Гончарука вважали профспілки. Так, Федерація профспілок України, підтримана заявами Міжнародної конфедерації профспілок, виступаючи проти ухвалення законопроєкту «Про працю», у січні 2020 року подала позов до Окружного адміністративного суду Києва щодо правомірності положень законопроєкту. Суд призначив підготовче засідання у цій справі на 8 квітня. При цьому Комітет Верховної Ради з питань інтеграції України з Європейським Союзом у своєму висновку щодо законопроєкту №2708 зазначив, що документ «послаблює рівень охорони праці, звужує обсяг трудових прав та соціальних гарантій працівників порівняно з чинним національним законодавством, що суперечить зобов’язанням України відповідно до Угоди про асоціацію, та не відповідає праву ЄС». Саме профспілкові активісти зчинили свого часу найбільше галасу довкола проєкту. У середовищі експертів усе-таки переконані, що змінам у трудовому законодавстві однозначно бути. І вони мають максимально відповідати вимогам часу, а не певним морально застарілим поглядам на відносини між роботодавцем і працівником. Тож будемо тримати вас у курсі подій щодо ринку праці в Україні.

Інна Крупник

 

Інна Крупник – маркетолог і спеціаліст з реклами. Понад 15 років працювала у великих компаніях, має високий рівень професійної репутації. Регулярно публікується у провідних українських виданнях як оглядач і колумніст із таких тем як національне відродження, реформи, культурні процеси, мікроекономічні процеси в Україні, питання гендерної рівності. Учасник конференцій, форумів та семінарів із питань реформування економіки та політичних процесів. Закінчила Інститут міжнародних відносин Київського державного університету (зараз КНУ) імені Тараса Шевченка, кандидат економічних наук.

Схожі публікації
Аналітика та дослідженняОгляд Україна Брюссель

40% респондентів бачать у пандемії конспірологію - результати опитування

Огляд Україна БрюссельСуспільство

Земля для українців або історія одного мораторію

КоментаріОгляд Україна Брюссель

Дезінформація може вбити

Огляд Україна Брюссель

Які уроки Чорнобиля корисні в боротьбі з COVID-19?