ОпініяСуспільство

«Радійте, що ви живі – говорять білоруські силовики мирним протестувальникам»

Family Bilorus

Анну Прокоф’єву примусили покинути Білорусь більше десяти років тому. Через її активну громадянську позицію, участь у протестах та співпрацю з європейськими організаціями, дівчину буквально виштовхнули з рідної країни, з тих пір вона живе Польщі. В Білорусі весь цей час залишалася її родина. Після їхньої участі в акції на підтримку протестувальників влітку 2020 року, білоруські чиновники знищили родинний бізнес. Через загрозу кримінального переслідування вся родина Прокоф’євих була вимушена переховуватися в Києві. Наприкінці листопада їм вдалося в’їхати до Польщі. Коли Анна розповідає свою історію, не віриться, що подібне вже кілька десятиліть коїться в країні, розташованій в Європі. КДБ, комсомол, доноси, обшуки, залякування, а з літа 2020 року додалися масові побиття, тортури, зґвалтування. Ми записали інтерв’ю з Анною про минулі та сьогоднішні події в Білорусі. Наводимо її слова «прямою мовою».

Про причини переїзду до Польщі

Oleksandr Lukashenko«Я з 2005 року займалася організацією, розвитком різних молодіжних об’єднань в своєму рідному місті Гомелі. У тому числі це був молодіжний клуб «Дружба народів», там проводилися дебати, а також я брала участь у роботі Європейського молодіжного парламенту (European Youth Parliament (EYP). Не можу сказати, що я була дуже активною в політиці, мене приваблювала робота з молоддю. Коли я стала представником європейського молодіжного парламенту в своєму місті, у мене з’явилося більше активностей, поїздок на різні конференції. Повертаючись з однієї такої конференції зі Львова, мене затримали на білоруському кордоні. Причина – в моєму в фотоапараті були знімки з біло-червоним прапором. Мені тоді було 16 років. Двоє чоловіків у формі змусили мене повністю роздягнутися для огляду.

Повернувшись додому, я зрозуміла, що у цій країні великі проблеми, і тоді ж я стала підтримувати кандидата в президенти Олександра Мілінкевича. Я була на нашій «Плошчі 2006» (акція протесту в 2006 році), ми стояли шість днів там, були розбиті намети. Через шість днів нас жорстоко розігнали, але мені вдалося втекти. І з того моменту мене почали викликати на «бесіди», зі мною розмовляли в школі, погрожували, якщо я не вступлю в Білоруський республіканський союз молоді (аналог комсомолу), то моїй родині буде непереливки. У якийсь момент мене поставили перед вибором – або я переходжу на сторону уряду і приймаю їхню ідеологію, або нічого хорошого в цій країні мене не чекає. Я вибрала поїхати в Польщу».

 Про атмосферу, яка панувала в Білорусі до 2020 року

«Спочатку я не приїжджала додому. Приїхала тільки через рік. Тоді вже все заспокоїлося, але я продовжувала готувати молодь з Білорусі: допомагала заповнювати анкети, щоб вони могли безкоштовно поїхати на міжнародні конференції, готувала їх публічно виступати англійською. Через деякий час моїм батькам натякнули, що мені потрібно припинити мою діяльність. Потім виявилося, що в нашу організацію влився молодий чоловік, який зливав нас КДБ. Він опублікував в інтернеті «Сповідь». Там він розповідав, що відбувалося в Європейському молодіжному парламенті в Білорусі. Після цього всіх, хто зі мною спілкувався, викликали на «бесіди», допити. Зі мною припинили спілкуватися всі, кого я знала. Не відповідали на мої дзвінки, переходили на інший бік вулиці, побачивши мене. Мого батька попередили, щоб я не поверталася більше додому. Коли я все-таки приїхала до своїх рідних, мене вже чекали люди біля поїзда. Вони хотіли поговорити зі мною про мої плани на майбутнє. Бесіда була малоприємною. Через день я поїхала до Польщі і дуже довго не приїжджала в Білорусь, тому що це було небезпечно. Пройшли роки, поки про мене забули. У країні з’явилося багато опозиційно налаштованих громадян, і, мабуть, їм було вже не до мене».

Про тортури з боку владних структур

Bilorus protest«Згадуючи 2004 – 2005 рік, я хочу сказати, що обшук 16 – річної дівчинки, роздягання, обмацання чоловіками, було для мене великим стресом. Я дуже злилася. Плюс я ще говорю білоруською, і це додало «провини» в очах правоохоронців. За біло – червону стрічку на одязі зупиняли на вулиці, просили показати сумку. Нашу «плошчу Незалежнасці» дуже жорстоко розганяли, багатьох моїх друзів заарештували. Вони потім розповідали, як багато годин стояли у дворі з піднятими руками, а на вулиці був мороз. Потім на допитах їм довгий час не давали води. Одного мого знайомого на багато годин залишили в крихітній кімнаті з однією лампою, без води. Періодично до нього заходили і щось запитували, потім йшли. Його не били, тільки психологічний тиск.

Вже у серпні 2020 року моя молода родичка вийшла вигулювати собаку в сквері і пропала. Шукали ми її 4 дні, поки вона не вийшла з ізолятора. Її били і, можливо, ґвалтували. На жаль, її батьків залякали, вони підписали якісь документи, нікуди не зверталися. А ця дівчинка два тижні взагалі не розмовляла. Син працівниці моїх батьків потрапив в ізолятор в Гомелі 10 серпня. Звідти він вийшов синій. Але його рідні стали більш агресивно налаштовані проти влади, його мати брала участь в кожному Жіночому марші в Гомелі.

Що стосується моєї сім’ї – на них постійно психологічно тиснули, залякували. Ти, знаходячись у Польщі,  знаєш, що твоїх близьких витягли з дому вночі, вони незрозуміло де знаходяться. Кожен день ти прокидаєшся і не знаєш повернуться вони сьогодні додому, виходячи на вулицю за хлібом».

Про наслідки підтримки антилукашенківських протестів

Bilorus protest«Моя сім’я сильно постраждала. Ми довгий час будували чесний бізнес. Ми розвивали наше місто, країну. Без допомоги держави і європейських інвестицій. Ми давали роботу багатьом родинам. Ми створили заміський комплекс, в якому влаштовували свята для дітей 1 вересня, музичні фестивалі. Ми допомагали як могли. Допомагали Бєльському будинку культури. Тепер вийшло, що нас просо вигнали, відібравши все – гроші, бізнес, приміщення. Моїй родині сказали – життя в цій країні у вас не буде. Радійте, що ви живі. Ми втратили все, у що вкладали душу. Ресторан білоруської кухні (корчма «Будзьма») був задуманий не тільки як ресторан. Ми розвивали нашу культуру – знайшли стародавні рецепти, пропагували білоруську музику, одяг. Ми їздили по селах, шукали не тільки рецепти, а й інвентар. Нас викинули на смітник, пригрозивши фізичною розправою. Після того, як батькам вдалося втекти в Україну, мама кілька днів не могла виходити на вулицю. Вона просто боялася. Без роботи на даний момент залишилося близько 80 сімей. Їх не беруть на іншу роботу, тому що в Гомелі всі знають, що ми не підтримували режим Лукашенка. Люди протестували, але вони чудові фахівці.

Oksana Konovets expertkaЗараз ми запустили кампанію, щоб зібрати їм гроші і люди змогли вижити. Жодна з білоруських організацій нас не підтримала. Вони стверджують, що наша діяльність не політична, тому ми повинні виходити з ситуації самі. В фонд солідарності «Bysol» зверталися за допомогою в оплаті штрафів, які нам нарахували за протест. Ми шили прапори, годували протестуючих. Зараз у нас все майно арештоване, і ми не можемо виплатити людям зарплату. Ми залишилися один на один зі своєю проблемою. Величезна кількість українських організацій нас підтримали, але від білоруських організацій ми допомоги так і не дочекалися».

Записала Оксана Коновець, комунікаційна менеджерка громадської організації «Форпост»

Схожі публікації
НовиниСуспільство

Україна ввела санкції проти 237 осіб, причетних до організації виборів у Держдуму РФ на окупованих територіях

НовиниСуспільство

РФ продовжує нехтувати міжнародним гуманітарним правом у Криму

НовиниСуспільство

Україна відзначає День захисників і захисниць держави

НовиниСуспільство

«Квадрига» зміцнює безпеку Чорноморського регіону