Роланд Фройденштайн: «Путін відчуває слабкість Заходу»

Радше психологічний маневр, а не підготовка до війни – так оцінює нарощування російських військових потужностей на кордоні з Україною Роланд Фройденштайн, віцепрезидент аналітичного центру Глобсек. В інтерв’ю Софії Шевчук для журналу Огляд Україна Брюссель він поділився думками про те, які санкції для Росії були би болючішими і що ще могли б зробити Євросоюз та НАТО для кращої підтримки України в ситуації, що склалася.

Вашингтон і Київ заявляють, що Росія нарощує потенціал для нападу на Україну, проте в Москві заперечують планування вторгнення. Ви вважаєте, що цього разу ситуація є справді небезпечною?

Навесні цього року вже було небезпечно. Багато хто каже, що цього разу це ще небезпечніше, адже навесні Росія підготувала інфраструктуру на українському кордоні, тепер залишається лише підтягнути війська. Росія заперечує атаку – це саме те, що нападники роблять. Я не думаю, що Путін збирається атакувати – це також залежатиме від поведінки України та Заходу, переважно ЄС, США й НАТО. Особисто в мене таке відчуття, що це не підготовка до війни, а скоріше психологічний маневр, який не означає, що Путін ніколи не нападе. Його найближчий план – посилити військовий тиск, досягти політичної мети. Ця політична мета складається з кількох аспектів:

– гарантувати, що Україна ніколи не вступить до ЄС та НАТО;

– змусити Захід чинити тиск на Україну задля виконання Мінської угоди-ІІ, як її трактує Росія (федералізація, проведення виборів у так званих народних республіках), без виконання Росією своєї частини;

– психологічна атака, ідентична тій, що була навесні: чим частіше Росія зосереджує війська на українському кордоні, а потім нічого не відбувається, тим менша ймовірність, що хтось у майбутньому буде відчувати себе зобов’язаним протистояти.

Тепер Кремль, очевидно, бачить вікно можливостей: США займаються своїми внутрішніми проблемами, Байден в очах Путіна є слабким лідером через Афганістан; новий уряд Німеччини вже давав сигнал, що він буде більш критично ставитися до Росії, але не готовий до військових дій, таких як передислокація військ. Ми це називаємо – «говорити голосно, проте носити маленьку палицю». Це небезпечне поєднання. Я думаю, що Путін відчуває слабкість Заходу.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг сказав: «Ми закликаємо Росію бути прозорою, зменшити напруженість та ескалацію. НАТО залишається пильним, і ми продовжуємо надавати Україні політичну та практичну підтримку». Чи достатньо цієї заяви в такій ситуації? Чи має/ може НАТО демонструвати більші зусилля для захисту свого партнера – України?

НАТО – це сукупність держав-членів, це міжурядова організація. Я думаю, що Захід і союзники НАТО повинні негайно відповісти на російські загрози посиленням своєї підтримки у Польщі та регіоні Чорного моря. Це сталось навесні, коли США направили стратегічні бомбардувальники до Польщі як реакцію на концентрацію російських військ на кордоні.

Через пару днів російські війська почали відступати. Однак це було рішення США, а не НАТО. У таких випадках Альянс повільніше ухвалює рішення. Ба більше, деякі члени НАТО не хочуть подальших військових розгортань на Сході: це так звана коаліція «Білого прапора» (Італія, Франція та Німеччина). Отже, США повинні бути готові реалізовувати свою ініціативу самостійно.

Крім того, Україна не є членом НАТО, тому, відповідно, не підпадає під дію Статті 5. Отже, Північноатлантичний Альянс не має захищати Україну. Ця країна навіть не має Плану дій щодо членства в НАТО, адже в очах деяких членів Альянсу це могло б викликати ще потужнішу реакцію з боку Росії у військовому плані. Однак є речі, які потрібно зробити, не застосовуючи Статтю 5, наприклад, постачання зброї, військові навчання, навчальні місії – усе це вже відбувається в Україні та має стримувальний ефект. Можна стверджувати, що західні санкції зупинили подальшу ескалацію у 2014 році. Маріуполь досі залишається вільним містом, швидше за все, через ще тоді запроваджені санкції.

Столтенберг повинен говорити мовою деескалації (як вказали союзники), але постійно наголошувати на цьому не є правильним підходом, на мою думку. Пам’ятаймо, що підхід Заходу в часи Холодної війни та сьогодні був і є – потужна оборона, сильне стримування і заохочення до діалогу з Радянським Союзом у минулому й сьогодні з Росією. Річ у тому, що коли ви хочете стримувати – НАТО повинно в певні моменти вміти цілеспрямовано загострювати ситуацію. Також це потрібно влучно прокомунікувати протилежній стороні. Проблема з «деескалацією понад усе» полягає в тому, що власне стримування стає слабшим. Тоді Росія може подумати, що НАТО не здатне до стримування. Тож, якби я опинився на місці Столтенберга, я би представив ретельно збалансовану суміш, яка б складалася з готовності захищати себе військовим шляхом, а незалежність України – політичним (тобто вдаватися до ескалації, якщо необхідно), і готовність до діалогу (як частина деескалації).

Ще у 2014 році Європейський Союз засудив «анексію» Криму та запровадив санкції проти деяких громадян і компаній Росії. Чи може Європейський Союз зробити більше, якщо існуватиме реальна загроза нападу Росії на Україну?

ЄС може зробити набагато болючіші речі, ніж просто розпочати санкції проти олігархів, список яких на сьогодні налічує близько 300 громадян. По-перше, разом зі США виключити Росію із системи SWIFT. По-друге, персональні санкції проти всієї російської владної еліти можуть бути значно посилені, як-от заборона візової підтримки владним структурам та їхнім родинам, а також замороження їхніх активів у західних банках. Щоразу, коли російських демократів засуджують за їхні демократичні й громадянські активності, суддя має бути в списку санкцій, згідно з так званою європейською версією Акта Магнітського.

Коли йдеться про Північний потік-2, то призупинення дії сертифіката німецьким мережевим агентством розглядається як політичний вчинок. Я не впевнений, що тут є політичний аргумент – це була юридична технічна помилка російської сторони. Хоча у ЄС є певні можливості припинити використання газопроводу Північний потік-2. Я припускаю, що німецький уряд може погодитися зробити прокачування газу через Північний потік-2 предметом санкцій, за умови погіршення ситуації в Україні. Тому газ через Північний потік-2 можна використовувати як інструмент для політичних маневрів.

Велика Британія, Франція, Німеччина й інші країни ЄС зробили заяви про серйозні наслідки для Росії, якщо вона вторгнеться в Україну. Але ми вже бачили в минулому, що Москва не прислухалася до цих заяв. Чи повинна європейська дипломатія стати більш, скажімо, агресивною щодо таких країн, як Росія?

Москва прислухалася до санкційної мови ЄС у 2014 році, як я вже згадував раніше. Саме тому російські війська зупинилися перед Маріуполем – через санкції проти еліти, компаній та урядовців. Цьому немає жодних доказів чи спростувань, але можливо припустити, що Росія була стурбована подальшими санкціями й саме тому зупинилася. Я не визнаю те, як лідери кількох країн-членів та інституцій ЄС постійно говорять, що ми повинні переналаштувати відносини з Росією. Так висловлювалися президент Макрон і колишня Верховна представниця Європейського Союзу із закордонних справ та політики безпеки Могеріні. Я думаю, що такий підхід є контрпродуктивним. Якщо ми постійно говоримо лише про діалог, то ми послаблюємо наше стримування.