Суспільство

Суб’єктивна економічна реальність: чи може корупція бути корисною для України?

Анна Губанова

Анна Губанова

Кафе на стародавній площі у Римі, яка зберігає пам’ять про стародавніх королів, має нестримний потік людей, що легко спілкуються з продавцями та незнайомцями. Теплі кольори, гучні голоси, традиційні канолі та свіжа кава – типові «Римські канікули». Звичайно ж, це 11 ранку у робочий вівторок. Протягом трьох років життя в Італії такі неквапливі пізні сніданки були для мене абсолютно природні явищем, але після переїзду до Брюсселя та звикання до норм північноєвропейської трудової етики я вперше замислилася, чи не занадто італійці марнують час.

Цьому не можна протистояти, втім можна лише знову і знову з подивом питати себе, звідки беруться такі відмінності у стилі життя та праці між Італією та рештою Європи.

У Бельгії прохолодно, в Італії тепло, одна країна відома пунктуальністю та нормами трудової етики, тоді як для іншої пріоритет – це задоволення від життя; одна країна більш організована і сувора, інша – більш корумпована і хаотична. За даними Євростату, штатний працівник у Бельгії отримує одну з найвищих середньомісячних валових зарплат у Євросоюзі – 3400 євро, тоді як в в Італії – одну з найнижчих – 2400 євро. У Бельгії один з найнижчих рівнів безробіття в ЄС – 5,4%, в Італії – один з найвищих – 10%. Така тенденція розбіжностей в економіках країн Північної та Південної Європи є очевидною через різні фактори. Утім факт залишається фактом: громадяни Бельгії можуть заробити набагато більше, ніж італійці, але вони все одно чомусь не в змозі вести настільки спокійний і радісний спосіб життя, як мешканці Італії.

Обидві ці країни мають найвищий рівень якості життя – той, що в Україні ми називаємо «європейським». І в той же час усі обіцянки політиків та устремління людей обертаються навколо прагнення України бути якомога більш «європейською державою», але актуальним залишається питання: яка форма буде найбільш оптимальною для України – північна чи південноєвропейська?

Як набір «європейських цінностей» ми в розмовах перераховуємо «відданість, прозорість, відсутність корупції, добре організовані процеси, відкритий менталітет», але не для всіх країн зони ЄС ці поняття є однозначно прийнятними, то чи повинна в такому разі Україна відповідати їм? Наприклад, Італія – ексцентричний родич у родині європейських народів, гучна нація, яка любить їжу, має велику кількість старих мистецьких колекцій та сповідує переважно консервативні погляди. З усіх країн Італія – це та, що робить все по-своєму, унікальним чином, приймаючи перераховані «європейські цінності» лише там, де це потрібно, а де не потрібно – ігнорує їх задля власної ідентичності, яка до речі має довгу історію. У такому випадку Україну, можливо, не потрібно змушувати приймати організований типовий шлях Північної Європи до невластивих їй ідеалізованих цінностей; натомість дати їй можливість долучатися до європейських стандартів по-своєму, як це робила Італія.

Постійно слухаючи про те, наскільки корумпованою є твоя країна, починаєш вірити, що корупція – неминуча частина політичної системи. Тому, коли нова влада організовує Національне Антикорупційне Бюро, сприймаєш це як жарт. Не бачачи очевидного прогресу та прозорості в роботі урядових служб (зокрема таких, як системи тендерів в Інтернеті Prozorro), ніхто не може бути впевненим, чи буде це бюро ефективним.

Корупція була органічною частиною всіх соціально-економічних відносин на території сучасної України протягом століть, і вона досі залишається. Зрештою, чи справді корупція негативно впливає на рівень життя чи це просто одна з можливих складових капіталізму, яка дозволяє діловим стосункам піднестися на інший рівень? Корупція може бути неоднозначною з моральної точки зору, але в той же час може принести певну користь українській економіці та учасникам бізнес-відносин.

В Україні пострадянська ділова екосистема з надзвичайно складними бюрократичними механізмами, вбудованими у кожен процес і залежними від уряду, робить надзвичайно складним запуск будь-якого проекту, не кажучи вже про повномасштабне підприємство.

Бренд України, її сільськогосподарський експорт та експортно-імпортна діяльність постійно стикаються з подібними труднощами, пов’язаними з бюрократією. Навіть таке просте починання, як отримання свідоцтва про народження чи паспорта, може стати багатомісячним процесом через складні бюрократичні процедури. У таких ситуаціях хабарі можуть допомогти легше та швидше пройти бар’єри, побудовані урядовою системою «старої школи». У таких випадках хабарі функціонують функцію так званих «прискорювачів».

Згідно з дослідженнями, проведеними у 2018 році Фармацевтичними дослідниками та виробниками Америки (PhRMA), недостатнє урядове фінансування системи охорони здоров’я України є головною перешкодою для доступу пацієнтів до ліків. Тому у випадку зі сферою охорони здоров’я хабарі фактично стають єдиним способом отримати послуги та ліки через брак державного фінансування.

Ще однією допоміжною функцією хабарів є фактична мотивація державних працівників до належного виконання своїх обов’язків. За даними Інституту дослідження зовнішньої політики, традиція бере своє коріння в історичному контексті реґіону. Наприклад, в імперській Росії, за правління Петра I, адміністративні працівники отримували недостатню суму для гідної заробітної плати і повинні були компенсувати різницю хабарами. Україна успадкувала цю практику, будучи частиною імперії у XVIII-XIX ст. та продовжуючи реґіонуальну традицію в складі СРСР у XX ст.

Нарешті, корупція розглядається як негативне явище та перешкода для економічного зростання. Однак Джеймс Суровецький з видання The New Yorker стверджує, що в роки після Другої світової війни деякі азіатські країни, такі як Південна Корея та Індонезія, страждали від корупції на всіх рівнях соціально-економічних домовленостей. Тим не менше, їх економіка зазнала безпрецедентного зростання. Сьогодні така ж історія повторюється в Китаї та Індії, двох економік світу, що зростають найшвидшими темпами.

Тому справді за обставин, коли основна політична й економічна сила зосереджена у руках вузького кола політиків та бізнесменів, корупція дійсно може бути корисною. У цьому випадку остаточний контроль над ресурсами країни та владою на місцях зосереджений у руках монополіста – уряду.

І хоча в Україні відбувається значний прогрес у подоланні корупції, вона до сьогодні процвітає, дозволяючи громадянам отримувати послуги, які обіцяє уряд за «неофіційну плату». Слід розуміти, що в цих умовах – незважаючи на благі наміри – усунення корупції, що знаходиться в кінці ланцюга «постачання», не принесе ніякої користі для більшості населення.

Анна Губанова

Схожі публікації
НовиниСуспільство

Президент Зеленський у парламенті озвучив плани щодо реінтеграції Донбасу

НовиниСуспільство

Адвокати Януковича хочуть відсудити в України 1,5 млрд. доларів

НовиниСуспільство

Помпео закликав усі держави світу покарати російських хакерів

ОпініяСуспільство

Російська журналістка: «У моїй смерті прошу винити Російську Федерацію»