Суспільство

Життя під вибухами у прифронтовій Станиці Луганській

Stanitsa Luganska city

Підконтрольна Україні Станиця Луганська з населенням близько 13 тисяч мешканців впритул прилягає до Жовтневого району, окупованого Луганська. До війни Луганськ і Станиця Луганська були пов’язані потужними соціально-економічними та інфраструктурними зв’язками. На сьогодні ці зв’язки розірвані, а альтернативи їм не вдається знайти. Це створює роками стагнуючу соціально-економічну кризу. Проте об’єднані зусилля місцевої і центральної влади, активного громадянського суспільства, вочевидь, можуть змінити ситуацію на краще.

Вийшовши на центральну площу Станиці Луганської біля місцевого будинку культури можна одразу побачити і окуповану територію – зелений пагорб на горизонті. Під час загострення бойових дій у 2015 році прилітали осколкові боєприпаси – міни та снаряди просто на центральну площу Станиці Луганскої.

Yuriy Zolkin Denis Bigunov experts

Під час спілкування з головою Станично-Луганської районної державної адміністрації Юрієм Золкіними, начальником відділу взаємодії з громадськістю та ЗМІ Михайлом Шевченком та мешканцями Станиці Луганської стає зрозумілим весь трагічний масштаб проблем прифронтового селища та всього регіону. Ці проблеми стали наслідком окупації частини території Луганської області в 2014 році.

Так, Станично-Луганська залізниця з 2014 року опинилася відрізаною від решти Укрзалізниці та не має сполучення з рештою України – наразі один її кінець веде на окуповану територію в Луганськ, а інший у Росію.

На території Станично-Луганського району вздовж берега Дінця залишилася незадіяною велетенська водопровідна інфраструктура, яка проектувалася аби забезпечувати водою весь Луганськ та область. Натомість ця інфраструктура вимушена обслуговувати лише малі населені пункти. Відсутність залізничного сполучення регіону з рештою України, яке раніше здійснювалося через Луганськ, знищує автомобільні дороги перевантаженнями, а розрив торгових зв’язків з Луганськом хронічно посилює тут соціально-економічну депресію.

Система влади і децентралізація

У Станиці Луганській на відміну від багатьох інших прифронтових громад так і не була утворена військово-цивільна адміністрація. Станиця Луганська  – це селище міського типу, яке має власний орган місцевого самоврядування – селищну раду. Проте із дієздатністю селищної ради, обраної ще на місцевих виборах у 2010 році є питання. Тому основна маса проблем, як і роботи з їх вирішення лягає на плечі Станично-Луганської райдержадміністрації. Проблема полягає і в тому, що частина депутатів Станично-Луганської селищної ради проживає на окупованій території – так історично склалося ще до війни. А місцевих виборів у Станиці Луганській в 2015 році так і не провели через бойові дії. Відповідно, сьогодні дуже складно забезпечити кворум і дієздатність сесії селищної ради в ухваленні рішень. Навіть з практичної точки зору важко уявити, як депутатам голосувати за питання пов’язані з національною безпекою України, наприклад, з передачею тієї чи іншої будівлі у користування збройним силам, якщо ти, як депутат, їздиш з окупованої території.

17 липня Верховна Рада України прийняла Постанову № 3650 «Про утворення та ліквідацію районів», якою, серед іншого, було утворено і новий Щастинський район з центром у Новоайдарі. Відповідно Станично-Луганський район припинить своє існування, а на його місці утвориться низка ОТГ включно із Станично-Луганською. Проте спроможність Станично-Луганської ОТГ без зовнішньої підтримки викликає сумніви.

 Труднощі майбутньої Станично-Луганської ОТГ

На території майбутньої Станично-Луганської ОТГ майже немає земель, які би приносили прибуток до бюджету громади. Наразі Станиця Луганська живе за рахунок того, що тут розташовані великі юридичні особи, які платять податки і, зокрема, податок на доходи фізичних осіб (ПДФО). Це і районний відділ освіти, де перебувають всі вчителі району і районний пенсійний фонд, соцстрах тощо. Тому, не дивлячись на те, що промислові підприємства припинили роботу, за рахунок бюджетників Станиця Луганська виконувала бюджет.

До прикладу, до війни у селі Валуйському був Рибгосп, асфальто-бетонний завод, хлібо-приймальний пункт, мережа магазинів, 2-3 підприємства з добичі та розливу питної води. З початком бойових дій зник Луганський ринок збуту, а заразом із Луганськом зникла і залізниця, якою вивозили продукцію вищезазначених підприємств в інші регіони України. Зараз у Валуйському дотаційний бюджет.

Сесія Станично-Луганської районної ради приблизно раз на 3 місяці голосує за надання дотації Валуйському бюджету аби хоча б заплатити зарплату працівникам місцевого органу влади, в якому залишилося лише кілька чиновників. Тому, коли зникне Станично-Луганський район, а з ним і основні платники податків – бюджетники, у Станиці буде великий дефіцит бюджету. Наразі Станично-Луганська райдержадміністрація наповнює бюджет як може. До прикладу, військові частини по факту базувалися під Станицею, а ПДФО платили в інших більш великих містах Луганщини. Проте владою проводилася індивідуально робота і військові платили ці податки в Станиці.

На жаль, війна та розрив соціально-економічних та інфраструктурних зв’язків з Луганськом сильно підірвали місцеву економіку Станиці Луганської та всього регіону. Частину підприємств власники демонтували та вивезли в інші регіони України, частина збанкрутувала та закрилася. Проте як в Станиці Луганській, так і в інших містечках прифронтової Луганщини можна визначити точки потенційного економічного зростання.

Станиця Луганська – це тепличний край

У Станично-Луганському районі велика кількість середніх та малих підприємців, які працюють в сфері сільського господарства. Проте, аби виробники сільськогосподарської продукції мали можливість збувати свій товар на зовнішні ринки їм потрібна, по- перше, кооперація між ними, бо на умовних «Жигулях» наодинці багато товару не доставиш у той же Сєвєродецьк та інші міста. А, по друге, потрібна залізниця. А вона наразі не має сполучення з рештою України.

 Проблема добудови розділеної війною залізниці

Якщо зробити смичку залізниці, то в Станиці може виникнути залізничний вокзал довоєнного Луганська,  говорять місцеві мешканці. Все залізничне сполучення регіону до війни відбувалося через Луганськ, а зараз Луганськ окупований.

У Станично-Луганському районі до війни найбільшим платником податків була залізниця (податок ПДФО). Так на станціях, що розташовані поблизу Станиці Луганської Кондрашівська і Кондрашівська Нова, які до війни були великими залізничними вузлами, завжди здійснювали ремонт рухомого складу, тепловозів з усієї України. Тут працювали тисячі залізничників, які сплачували податки на доходи фізичних осіб.

Зараз залізниця десь на 10 місці в рейтингу платників податків в районі, відбулися дуже великі скорочення працівників. Тобто вся ця інфраструктура залізничних вузлів наразі підтримується, щоб її хоча би не розікрали.

Якщо сполучиться цей залізничний шматок з рештою залізниці України, звідси можна буде запустити поїзди на всі напрямки. Тисячі українців з окупованої території зможуть просто зі Станиці Луганської виїжджати у Львів, Одесу, Київ. Можна буде знову приганяти тепловози на ремонт, а це робочі місця, це ПДФО. Звідси також можна буде вивозити сільгосп продукцію, а її тут багато.

Нонсенс, але наразі на території Станично-Луганського району, який розташований фактично на піску, ви не зможете офіційно придбати пісок. Жодного підприємства, що офіційно сьогодні видобуває пісок немає, тому це велика проблема. Без залізниці нічого не зміниться. Так, був іще завод будівельних сумішей. Однак власник його демонтував і вивіз у іншу область. Була велика кількість підприємств з розливу бутильованої води. Проте без залізниці її вивозити звідси теж економічно невигідно. Також через відсутність залізниці зупинився асфальто-бетонний завод

Прифронтова торгівля

До карантину за різними оцінками в обидва напрямки через КПВВ Станиця Луганська за добу проходило до 15 тисяч людей і з цими людьми на окуповану територію щомісяця відправлялося за деякими даними близько 500 млн. гривень різних соціальних виплат від української держави, що отримували мешканці окупованої території.

Road in Stanitsa Luganska

До останнього часу існував так званий 39-й наказ, згідно з яким на окуповану територію можна було вивезти лише до 45 кг українських товарів. Через таку політику на окуповану Луганщину йдуть товари з Краснодарського краю, Ростовської області Росії. Тобто за словами місцевих жителів 500 мільйонів гривень йдуть російським постачальникам, замість того, щоб мешканці окупованих територій могли їх отоварювати в Станиці Луганській.

Через таку політику виникла велика кількість тіньових так званих «тачечників» – місцевих мешканців, які заробляють тим, що тачками перевозять та продають товари на окуповану територію. Проте це ніяк не врегульована законом діяльність і ніяк оподатковується.

Наразі місцеві пропонують організувати логістичний центр на КПВВ, адже Станиця Луганська – це тепличний край. Більшість тепличних овочів, полуниці, огірків раніше йшло на Луганськ. Проте КПВВ закриті через карантин і наразі немає ринку збуту ні в окупований Луганськ ні у вільну Україну через відсутність залізниці та недостатню кооперацію виробників.

 

Денис Бігунов, у рамках проекту «На лінії зіткнення»

Схожі публікації
НовиниСуспільство

Місцеві вибори: низька явка, падіння підтримки «Слуг народу» і зростання популярності проросійських сил

НовиниСуспільство

Високопосадовці Угорщини незаконно агітували на місцевих виборах в Україні

НовиниСуспільство

До поліції надійшло 4375 заяв щодо порушення виборчого процесу

НовиниСуспільство

Українці обирають місцеву владу