БезпекаОгляд Україна БрюссельОригінал

Сеанс одночасної гри

chess

Російська Федерація продовжує тиснути на Україну та Захід. Її цілі давно усім відомі – створення зручного та зрозумілого лише їй перманентного стану контрольованого хаосу. І хоча нам зрозумілі цілі, ми досі намагаємося «прочитати» стратегію Москви і зрозуміти ключове: як ефективно реагувати на цю нову реальність протистояння?

Шахи з новими правилами

Ще з часів Середньовіччя популярним стало порівнювати політичну та військову стратегію із шахами. Тоді справді можна було знайти багато спільності: поступовість та неспішність кроків, загальний набір правил для гравців, відкрите поле бою. Шахи, звісно ж, мімікрували під таке порівняння, перейнявши собі в назвах фігур і «лицарів», і «єпископів», і «королів» із «королевами».

Але як технології, так і політика з плином часу зазнали певних змін. І сьогодні, якщо вже ми хочемо триматися за аналогію з шахами, ми маємо дивитися на політику як на сеанс одночасної шахової гри. Дошки не просто лежать перед міжнародними гросмейстерами на столі, але й розміщені в усіх наявних площинах, реальних та умовних. А якщо ми говоримо про гру проти Москви, то поки ми обдумаємо наступний крок шаховою фігурою, Кремль починає роздавати карти для гри в дурня.

Одночасні загрози на багатьох тематичних та наративних напрямках – це те, у чому зараз полягає стратегія Російської Федерації. Багатовекторність створених загроз має не давати можливості реагувати на кожну окрему загрозу без ризику провокування ескалації в інших загрозах. Різноплановість загроз, своєю чергою, не дає можливості уніфікувати свою відповідь і змушує розпорошувати ресурси. Кожна окрема загроза може бути в кожний конкретний момент використана як відволікаючий маневр для іншої загрози – як це буде зручно організатору цієї гри хаосу.

Головна проблема з такою геополітичною грою є одночасно і головною перевагою такого підходу: правило в тому, що правил немає. Вони є гнучкими та варіативними підходами до застосування інструментів і формуються відповідно до наявної ситуації та в кожному окремому контексті. Тоді спробуємо з Вами розібрати стратегію кремлівського шулера та зрозуміємо, які правила він прописав для цієї кризи.

Ферзь у рукаві

Скупчення військ на кордоні з Україною стало центральною новиною для світових ЗМІ останнього місяця. І хоча перші повідомлення про агресивні підтексти переміщення військ від американської та британської розвідок були проігноровані українським політичним істеблішментом, наразі вже йде повноцінна внутрішня та зовнішня підготовка до потенційного вторгнення взимку.

Паралельно ж розвивалася інша ситуація, яка в певний момент перетягнула на себе й увагу західних політиків, і увагу журналістських кіл – криза із близькосхідними мігрантами на кордоні Білорусі та Польщі. Питання проблем міграції та відповідальності за їх гуманітарне становище стало певною стигмою європейського простору. Багато в чому до створення цього доклалася Російська Федерація, яка інформаційно й економічно розбурхала негатив ситуації з мігрантами, розставивши акценти на потрібних їм негативних наративах.

Доволі швидко стало очевидно, що створення цієї ситуації було елементом відволікання уваги від скупчення військ на кордоні з Україною. Але це лише дві партії з усього сонму політичних комбінацій. Згадаймо, що в цей момент, а саме 15 листопада 2021, російські військові знищили на орбіті старий радянський супутник типу «Целіна-Д» за допомогою новітньої протисупутникової ракети (це могла бути як система С-500, так і стратегічна протиракетна система А-235 «Нудоль» – росіяни не розкрили всі деталі тестування).  Знищення супутника на орбіті створює справжній шрапнельний снаряд космічного призначення: кожен уламок супутника, який пересувається земною орбітою, стає таким собі кінетичним снарядом, здатним наносити ураження іншим космічним об’єктам, зокрема Міжнародній космічній станції, де наразі перебуває американський екіпаж.

Буквально за два дні, 18 листопада, почалося нове загострення конфлікту у Нагірному Карабасі, у який Вірменія намагалася усіма можливими способами втягнути Росію (вона ж свої зобов’язання в Організації Договору про колективну безпеку проігнорувала). Азербайджан і Вірменія звинуватили один одного у провокаціях, проте саме азербайджанці одразу здобули тактичну ініціативу і змогли розширити зону свого впливу та контролю на зайнятих вірменами частинах Нагірного Карабаху.

Таким чином, маємо дві ситуації, які треба прикрити, і дві ситуації, які інформаційно їх покривають. Перша група – скупчення військ на кордоні з Україною та відмова від допомоги своєму союзнику. Друга, провокативна та медійно популярна, – знищення супутника та страждання мігрантів на кордоні Польщі. Одні питання потребують стратегічного підходу з боку Москви для їх втілення, інші – спрямовані виключно на інформаційний порядок денний і звернення уваги на провокативні та чутливі теми західної інфосфери.

Протягування одного з наративів – наприклад, посилення українських збройних сил перед обличчям загрози російського вторгнення – провокували посилення тиску на напрямку мігрантів і потоку зустрічних звинувачень у створенні гуманітарної кризи. У цій роботі Росію максимально підтримав уже майже васальний режим самопроголошеного президента Білорусі Алєксандра Лукашенка, який таким чином дозволив розмити суб’єктне поле конфлікту і забрав частину репутаційного та інформаційного удару на себе.

Як загнати Кремль у мат?

На жаль, ми не можемо зараз говорити про те, щоби поставити режиму Путіна мат. Це питання стратегічної перспективи, до того ж ще має пройти багато окремих партій на всіх можливих майданчиках. Наразі ми можемо розраховувати зупинити гібридну стратегію Москви серією контратак та стримувальних заходів, що створять умови, за якими продовження такої стратегії не приноситиме бажаного результату, а її підтримання буде невиправдано дорогим.

Які кроки необхідно зробити? По-перше, треба навчитися реагувати гнучко та нестандартно. Сучасні проблеми потребують нових рішень. Стандартні заходи із введення санкцій, обмеження в’їзду на захід, введення політичних обмежень на контакти та нові проєкти – це базові засоби, які мають безсумнівно залишатися основою режиму стримування. Проте в той момент, коли наш опонент міняє тактику, ми не можемо покладатися лише на старі заходи. Чому б, наприклад, не спробувати підтримати пригнічені національні рухи всередині Росії? Або ж хіба зайвим буде розглянути екологічну складову російських енергетичних проєктів – не тільки горезвісного Північного потоку-2, але і першого Північного потоку, і Ямал-Європи, і Південного потоку? Чи як відреагує Москва на спробу Заходу кодифікувати і чітко висвітлити всі військові злочини російського режиму та скласти список військових злочинців? Усі ці кроки можуть видаватися малими, але в системі вони можуть відтворити рівень та природу самої атаки, а отже, дати їй гідну відповідь.

По-друге, ми маємо повернути собі ініціативу. Певні правила ведення бою транспонуються на всі рівні – від звичайного двобою двох розлючених бійців до гібридного протистояння світових держав. Одне з таких правил вчить нас – для перемоги необхідно тримати ініціативу у своїх руках і змушувати противника реагувати на наші дії. Таким чином супротивник буде робити те, що треба тобі, і не матиме часу на власне стратегування. На початку 2021 року Захід, завдяки активним геополітичним рухам, новим навчанням і розширенню співпраці із союзниками поза НАТО та ЄС, зміг захопити стратегічну ініціативу та змусити Росію реагувати на нові обставини, а не створювати їх.

По-третє, єдність. Це та суперсила, яку Захід і його партнери можуть протиставити майже будь-яким загрозам. Значна частина агресивних дій РФ спрямована саме на знищення єдиної позиції та створення альтернативи всередині Заходу – російської, ультраконсервативної та антизахідної альтернативи. Тому політична кооперація, єдність у принципових питаннях, скоординована позиція в конфліктних ситуаціях стане основою відповіді гібридним загрозам сучасності.

У ситуації сучасних конфліктів найважливіше для перемоги – зберігати власне розуміння реальності. Багатогранність розуміння реальності використовується автократами й опонентами демократій для викривлення сутності понять і для підтримки проведення власної агресії. Такою і є теперішня агресія Російської Федерації проти України й проти наших партнерів на Заході. І лише розуміючи справжню реальність того, що відбувається, маючи сміливість та скоординованість відповідати на ці загрози, ми зможемо перемогти в цій сучасній війні.

Олександр Краєв

Схожі публікації
БезпекаНовини

На окупованій частині Донбасу може статися техногенна катастрофа через витік аміаку

БезпекаНовини

Через масштабну хакерську атаку постраждали 70 українських урядових сайтів

НовиниОригіналСуспільство

Новий Варшавський договір. Які російські війська присутні в пострадянських країнах

БезпекаНовини

МЗС Канади: Усі члени НАТО єдині у підтримці України